Гоняєв Михайло Костянтинович
Михайло Костянтинович Гоняєв (16 вересня 1849, м. Сімферополь, Російська Імперія (сучасна Україна) – 17 квітня (за іншими даними – 17 липня) 1891, м. Херсон, Російська Імперія (сучасна Україна) – адвокат (приватний повірений), видатний шахіст, історик, теоретик і бібліограф шахово-шашкової гри, музикант, журналіст, літератор.
Життя і діяльність
Гоняєв Михайло Костянтинович народився 16 вересня 1849 року в Сімферополі, в дворянській родині. Його батько, Костянтин Іванович, служив губернським архітектором, колезьким секретарем, мати, Олександра Іванівна, виховувала дітей. В сім`ї Гоняєвих їх було семеро – три сини і чотири доньки. Михайло народився другим. Початкову освіту здобув у домашніх умовах.
2 листопада 1860 року юний Михайло вступив до Сімферопольської губернської гімназії. Навчався він успішно: після закінчення 1 класу був нагороджений похвальним листом і книгою, а в третій – переведений без іспитів.
Внаслідок скандальних неприємностей на службі батька в 1863 році сім’я Гоняєвих перебирається до Херсона. При цьому добробут сім`ї погіршується. Батько змушений був улаштуватися на менш оплачувану посаду цивільного інженера при Херсонській палаті державного майна. Проте на початку 1867 року ця посада була скасована й він вимушено згодився на призначення до Сибіру, залишивши Михайла самого в Херсоні.
Після випуску з гімназії влітку 1867 року Михайло Гоняєв вступає на природничий факультет до Новоросійського університету в м. Одесі. Перший досвід у журналістиці він здобув, працюючи репортером у газеті «Одесский вестник» одночасно з навчанням в університеті. По закінченні першого курсу Михайло протягом двох років продовжує навчання в Петербурзькому університеті, співпрацює репортером у ліберальній газеті «Санкт-Петербургские ведомости», де спеціалізується на земських питаннях.
У 1869 році двадцятирічний юнак одружується зі своєю далекою родичкою Людмилою Олександрівною А-ой (точного прізвища дослідники не встановили).У подружжя народилося двоє синів: Олександр у 1870 році та Олексій у 1873. У червні 1870 року, на запрошення редактора «Одесского вестника» М.П. Сокальського, Михайло Гоняєв повертається до Одеси, плануючи зайнятися журналістикою. Але раптова смерть Сокальського перекреслила всі плани, і Михайло залишається без роботи.
Безробітний Гоняєв приймає пропозицію кращого адвоката Одеси М.Я. Городецького зайнятися юридичною практикою і, після року стажування, у 1873 році разом з учителем переїздить до Єлисаветграда. Тут він обіймає посаду приватного присяжного повіреного (адвоката) при Єлисаветградському окружному суді, береться за складні справи і завжди їх виграє. Талановитий правознавець часто здійснює представництво клієнтів у Цивільному касаційному департаменті Урядового Сенату, вищої касаційної інстанції Російської Імперії.
У Єлисаветграді в 1881 році юрист Гоняєв видав фундаментальну працю (близько 400 сторінок) «Гражданский процесс в мировом суде». Фактично це був перший науково-практичний коментар, узагальнення касаційних рішень суду. Ця книга не була належно поцінована в провінції, але здобула визнання столичних фахівців юриспруденції. Якби книга побачила світ у Москві чи Петербурзі, то її доля, як і доля автора, могла би скластись зовсім інакше.
В цей час він уже провадить серйозну дослідницьку роботу в галузі шахів і шашок. З кінця 70-х і протягом 80-х років (XIX ст.) співпрацює в журналах «Шахматный листок» і «Шахматный вестник», де оприлюднює бібліографічні розвідки про поширення шахової гри в Росії, критичний огляд двотомника А. ван дер Лінде «История и литература шахматной игры», розвідки про шатрандж, про проблеми шахової термінології та багато іншого. Своєрідним конспективним підсумком цих розвідок став «Очерк истории и литературы шахматной игры» – перша в Росії праця з історії шахів, який був надрукований як додаток до німецького підручника шахової гри Августа Гебелера «Правила шахматной игры между двумя тремя и четырьмя игроками», переклад якого також був здійснений Гоняєвим. Видання побачило світ у 1875 році в єлисаветградській друкарні А. Гольденберга накладом 500 примірників.
З 1877 року Михайло Костянтинович починає вивчати гру у шашки: досліджує історію гри, розробляє етюди і задачі, виступає суддею у змаганнях, публікує серію нарисів про шашки у журналах «Шахматный вестник», «Зритель», «Радуга». У 1884 році він розробляє і оприлюднює у журналі «Радуга» перший у Росії «Устав шашечной игры», який використовували організатори шашкових змагань майже до сьогодення.
«Різнобічність культурних інтересів скромного адвоката, – пише Григорій Зленко у статті «Михайло Гоняєв», що опублікована в газеті «Кримська світлиця» за 1995 рік, – виявилася і в заснуванні ним громадської бібліотеки, якою користувалися мешканці міста (Єлисаветграда) протягом тривалого часу».
Юриспруденція, шахи і шашки не єдині захоплення Михайла Костянтиновича: він за короткий термін навчається гри на фортепіано, виступає на місцевих благодійних вечорах і концертах, пише вірші і публіцистичні твори, які друкувалися в «Одесском вестнике» та в періодичних виданнях Єлисаветграда, досконало володіє німецькою, англійською та французькою мовами, які опанував самостійно. Наскільки багатогранними були таланти М.Гоняєва, настільки ж вражаючими були і його досягнення, які він здобув, не маючи вищої освіти.
Провінційний Єлисаветград був затісний для творчих планів Михайла Гоняєва та не виправдовував надій у гідному поціновуванні й використанні його юридичних праць, зокрема, книги «Гражданский процесс в мировом суде». І хоча в пресі в той час лунали прихильні відгуки на дослідницькі розвідки автора, він вважав, що як юрист міг би досягти більших успіхів на столичних теренах. Тому й писав у листі до приятеля: «Не то бы еще сделал, если бы жил в Петербурге или Москве».
У 1888 році Михайло Костянтинович за щасливої нагоди переїхав до Москви. Сповнений творчих задумів, влаштувався на роботу у впливову столичну газету, але до нових умов пристосуватись не зміг і полишив роботу в результаті конфлікту з редактором. Ці негаразди спричинили важку депресію, на фоні якої проявились симптоми генетично успадкованої душевної хвороби. Усвідомивши свій стан, Михайло Костянтинович добровільно прийшов у психлікарню 7 липня 1889 року й перебував у ній до весни 1890-го, допоки не відчув себе абсолютно здоровим. Із Москви він негайно виїхав до Єлисаветграда. Але нові рецидиви хвороби змушують Михайла Гоняєва знову звернутись до лікарів. Він потрапляє в Херсонську лікарню для психічнохворих. Там (за версією І.Ф. Масанова) 17 квітня, (за даними досліджень А.В. Мамонтова – 17 липня) 1891 року Михайло Костянтинович Гоняєв відходить у вічність. Гіркою та водночас і світлою епітафією звучать слова Давида Івановича Саргіна, дослідника життя і творчості М. К. Гоняєва: «Много знаний унес с собой в могилу этот высокоодаренный человек».
Бібліографія
Босько В.М. Правосуддя адресу не змінює / В.М. Босько // Історичний календар Кіровоградщини на 2009 рік: Люди. Події. Факти. / В.М. Босько ; Управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації, Кіровоградський обл. ін-т післядипломної педагогічної освіти ім. В. Сухомлинського. - Кіровоград, 2008. - С. 109-111, 128: фото.
Босько В.М. Михайло Костянтинович Гоняєв / В.М. Босько // Історичний календар Кіровоградщини на 2019 рік. Люди. Події. Факти / В.М. Босько; КЗ «КОІППО ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький, 2018. – С.174 – 175: фото.
Босько В.М. Книги і люди: від Григорія Саражиновича до Олександра Ільїна / В.М. Босько // Народне слово. – 2012. – 13 грудня. – С. 8: фото Продовження (початок у № 49, 50, 51) історико-краєзнавчого матеріалу про відомих бібліофілів нашого краю.
Мамонтов А. Михаил Гоняев – выдающийся деятель шашек / Мамонтов А., Рудницкий // «Крымская правда» (24.01 – 29.08.1991)
Мамонтов А. Гоняев Михаил Константинович / А. Мамонтов // Шахматы : Энциклопедический словарь / [Л. И. Абрамов и др.]; Гл. ред. А. Е. Карпов. – М., 1990. – С. 246
Підвисоцький В. Правила гри у шашки написані у Єлисаветграді / В. Підвисоцький // 21-й канал. – 2008. – 7 серпня. – С. 22
Web-ресурси
Гоняев Михаил Константинович (Википедия)
Гоняєв Михайло Костянтинович (Copyright ОУНБ Кіровоград 1999)
Григорій Дем`янович Зленко: біобібліографічний покажчик. (1801.pdf)