Бузько Дмитро Іванович
Бузько Дмитро Іванович (1890, м. Новомиргород Херсонської губернії (нині Кіровоградська область) — 14 листопада 1937) — український письменник і поет, кіносценарист.
Життя і діяльність
Народився письменник в родині священика, який фанатично в Бога не вірував — охочий був до філософії та природознавчих наук, вчителював. Через матеріальні нестатки Дмитрові не пощастило здобути світську середню освіту, то ж навчався в бурсі, а згодом — в Одеській духовній семінарії.
У 1904 році пристав до нелегального учнівського гуртка й відтоді захопився революційною діяльністю, а в жовтні 1905 року був серед організаторів Всеросійської спілки семінаристів та учнівського страйку. У жовтні 1907 року юнака заарештували, за вироком військово-окружного суду йому належало відбути три з половиною роки каторги. Відсидівши у в’язниці чотири з половиною роки, з липня 1911 року — на засланні в Іркутській губернії, бере активну участь у нелегальній організації політв’язнів. Згодом про свої поневіряння він розповість в автобіографічних повістях «За гратами» (1930) і «З тайгового краю» (1931).
Здібний до наук Дмитро Іванович, на засланні, займався самоосвітою: самотужки вивчав англійську мову. Через деякий час йому вдалося утекти до Німеччини, звідти перебратися до Швейцарії. Тут він стає членом організації лівих соціал-революціонерів. Улітку 1913 року переїздить до Італії, звідти — до Бельгії, де вступає до агрономічного інституту у м. Жамблю.
З початку Першої світової війни він у Лондоні — член комітету есерів та емігрантського комітету, а з середини 1915 року — у Швеції, потім — Данії. Там він стає студентом Копенгагенського агроінституту. Водночас бере активну участь у діяльності емігрантських гуртків, вивчає німецьку, французьку, датську мови.
Одразу після Жовтневої революції Дмитро Бузько повертається на батьківщину. Його швидко захоплює романтика національного відродження й незалежності України. Він активно працює в уряді Української Народної Республіки. Зміна влад та урядів кидають Бузька врізнобіч. Він працює перекладачем в Міністерстві закордонних справ гетьманського уряду, редактором газети «Козацьке слово» в Тирасполі (1918). У 1919 році перебуває в Данії як аташе преси в дипломатичній місії Директорії УНР. Невдовзі він складає свої повноваження і відтоді працює інспектором освіти штабу прикордонної петлюрівської дивізії в Кам’янець-Подільському, а трохи згодом — у консульському відділі Міністерства закордонних справ УНР у Вінниці (1920).
Улітку 1920 року Дмитра Бузька заарештовує особливий відділ Червоної армії, обіцяючи звільнити його, якщо виконає «важливе завдання» органів НК і таким чином спокутує свої «провини». Під загрозою розстрілу Дмитро погоджується і як уповноважений Одеської губернської НК по Балтському повіту їде в штаб Заболотного. «Полювання» на цього ватажка згодом стане основою сюжету першої повісті «Лісовий звір» (1923). За мотивами цього твору створений одноіменний художній фільм — один із перших українських кінофільмів. У 1929 році побачив світ його історико-революційний роман «Чайка». Згідно з авторським задумом, на шляху головного героя — Петра Чайки — мав відбитися процес прозріння й визволення українського інтелігента від політичних ілюзій та хитань. Доля Петра Чайки багато в чому автобіографічна. На каторгу юнак потрапив «за есерівську справу», трохи перехворів «анархізмом». Захоплювався марксизмом. Але соціальна сторона революції й національна проблема розривають героя навпіл, не дають душевного спокою. Після виходу в світ роман протягом двох років було тричі перевидано і він викликав не аби яку гостру полеміку. Одні критики вважали, що автор зумів уникнути стереотипів і змалював постать та звивистий шлях українського інтелігента в революції переконливо і реалістично; інші вважали Чайку людиною надломленою, хворобливою, вчинки якої зумовлені не так впливом оточення, як власною вдачею, а вульгарно-соціологічна критика — «головним лицеміром», «наскрізь фальшивою», «морально дефективною» людиною з міщанською психологією. Та особливо нищівну оцінку дав романові відомий тоді партійний діяч А.А. Хвиля, зробивши висновок, що в романі Д.І. Бузько «затінює контрреволюційне минуле свого героя, недооцінює класової сили петлюрівської контрреволюції… робить спробу помирити минуле свого героя з нашим сьогоденням. Таке трактування подій революції й контрреволюції на Україні — не наше».
Наприкінці 1927 року Дмитро Бузько їде в с. Сокільчу на Білоцерківщині, де з 1920 року було створено першу в Україні комуну з романтичною назвою «Чайка», й пише «з натури» роман про комуну — «Голяндія». Бузько, як письменник, належав тоді до літературного угруповання українських футуристів «Нова генерація» й співробітничав у однойменному часописі. Значною мірою поділяючи настанови «лефівців» та платформу лідерів «Нової генерації» вважав, що література не повинна художньо пізнавати життя, а лише будувати його, «раціоналізовуючи нову психіку читачів». Ці настанови відбилися й на творчій практиці пись-менника, найбільше — на романі «Голяндія», що є зразком пародійної прози з елементами репортажу з місця подій. У «Голяндії» є численні гостропубліцистичні відступи-монологи, сповнені палкого неспокою, спрямовані проти байдужості місцевих бюрократів та горе-господарів.
Одним із головних персонажів роману є сам автор. Він — безпосередній учасник або живий свідок того, що відбувається. Він полемізує у творі з критиками й теоретиками літератури. Письменник дотепно пародіює шаблонні форми роману про село. Він дискутує з читачем. Руйнуючи канони, Дмитро Бузько розкриває «секрети» своєї творчості («не хочу я ховатися за тим, що вигадую»), навіть іноді «радиться» з читачем, як йому краще вчинити з тим чи іншим персонажем. Часом він втручається в самий хід подій та коментує їх. Через увесь роман рефреном проходить поетична казка про прийдешню комуну з зеленими островами, білими будівлями та електричними вогнями, з алеями й квітниками. Чи сам автор вірив у цю мрію? І все ж, попри всі його недоліки та всі оті «кінематографічні та щиро інтелігентські виверти» (вираз самого Бузька), він написаний цікаво. Несвідомо чи навмисне роман побудований на принципах реалізму, щедро приправленого експериментаторством. І все ж після шістдесятилітнього перебування у спецсховах романи «Голяндія» та «Чайка» побачили світ у видавництві «Дніпро» в 1991році.
Крім уже згадуваних творів, Дмитро Іванович Бузько написав ще повість-хроніку «Смерть Івана Матвійовича» (1926), кіноповість «Про що розповіла ротаційна» (1929), повість «Домни» (1932), збірку оповідань «На світанку» (1932), повість «Нащадки хоробрих» (1933), науково-фантастичний роман «Кришталевий край» (1935), повість для дітей і про дітей «Ядвіга і Малка — поліські партизанки» (1936). Також він був автором і співавтором сценаріїв до кількох художніх кінофільмів: «Макдональд» (1924), «Тарас Шевченко» (1926) та інших.
У 1929 році написав і теоретичне дослідження «Кіно й кінофабрика».
Не все з доробку письменника витримало іспит часом, він не встиг із достатньою глибиною та правдивістю дослідити й осмислити сутність свого часу.
16 липня 1937 року на загальних зборах Одеської організації Спілки письменників Дмитро Бузько у своєму виступі, висловлюючись про боротьбу за ідею й ідейні помилки, обмовився, що помилятися можуть всі, навіть сам «великий, мудрий Сталін…». На тих же самих зборах «за контрреволюційний виступ» його виключають з Спілки письменників, а 20 жовтня Дмитра Бузька було заарештовано та звинувачено в тому, що «у 1918–1920 роках займав ряд посад у петлюрівських організаціях, був учасником націоналістичної організації, вів контрреволюційну агітацію на зборах письменників…».
1 листопада 1937 року трійка НКВС засудила письменника до вищої міри покарання, і через два тижні, 14 листопада, його розстріляли. Точна дата смерті письменника довго була невідома. Адже на основі «Свідоцтва про смерть», виданого в 1957 році після реабілітації Дмитра Бузька «за недоведеністю складу злочину», вважалося, що він помер 18 квітня 1943 року «від крупозного запалення легень». Лише на початку 90-х, після розсекречення архівів КДБ, стала відома справжня дата смерті письменника.
Відразу ж після арешту Дмитра Івановича, як «ворога народу», його книги були вилучені з літературного обігу, і тільки в 1971 році в київському видавництві «Дніпро» було видано збірку його вибраних творів.
Пам’ять
Дмитро Бузько
Бібліографія
Основні видання творів Д. І. Бузька
Бузько, Дмитро Іванович. Вибрані твори [Текст] / Дмитро Бузько ; вступ. ст. Л. С. Бойка, 1971. - 539 с. (Введено зміст)
Бузько, Дмитро Іванович. Кришталевий край [Текст] : наук.-фантаст. роман / Дмитро Бузько ; іл. В. А. Чеканюк, 1959. - 139 с.
Бузько, Дмитро Іванович. Джерело святої паски [Текст] : оповідання / Дмитро Бузько, 1961. - 31 с.
Бузько, Дмитро Іванович. На світанку [Текст] : оповідання та повість / Дмитро Бузько ; вступ. стаття С. Крижанівського, 1964. - 227 с. (Введено зміст)
Бузько, Дмитро Іванович. Домни [Текст] : повість / Дмитро Бузько ; іл. А. Б. Площанський, 1974. - 187 с.
Бузько Дмитро Іванович Чайка [Текст] : Романи / Дмитро Бузько,; [Передм. Л. С. Бойко с. 5-25; Худож. В. В. Шоломицький], 1991. - 392,[2] с. с.
Антологія українського оповідання [Текст] : В 4 т. / Редкол. О.І. Білецький, О. Є. Засенко, Л.М. Новиченко, С.А.Крижанівський. Т. 3 / Ред. тома Л.М.Новиченко; Упоряд. та біограф. довідки М.Й. Сиротюка, 1960. - 682,[1] с.
Ільницький, Олег. Український футуризм (1914-1930) [Текст] / Олег Ільницький ; пер. з англ. Рая Тхорук, 2003. - 453,[1] с. (Введено зміст)
Блакитні вежі [Текст] : хрестоматія творів письменників Приінгульського краю: у 2 т. / редкол.: Василь Бондар (голова), Т. В. Андрушко, А. М. Корінь [та ін.] ; авт. передм. Л. В. Куценко; укл.: Василь Бондар. Т. 2 : Проза, 2011. - 407 с. (Введено зміст)
Розіп’ята муза [Текст] : антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю: у 2 т. / Львівська міська рада; укл. Юрій Винничук. Т. 1 / Іван Журбенко [та ін.], 2011. - 621,[1] с.
Письменники Радянської України [Текст] : Нариси творчості / Упоряд. С.А.Крижанівський. Вип. 14, 1989. - 405,[2] с.
Web-ресурси
Дмитро Бузько(1890 — 1937) http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/biografii/part2/006.htm
Бузько Дмитрий Иванович (1891 – 14 ноября 1937) http://archivsf.narod.ru/persona/buzko/buzko.htm
Лесной зверь: Информация о фильме http://www.kino-teatr.ru/kino/movie/sov/10171/annot/