Відмінності між версіями «Тобілевич Микола Карпович (Садовський)»

Матеріал з wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рядок 18: Рядок 18:
 
'''''</p>
 
'''''</p>
  
−
Народився 1 (за новим стилем -13) грудня 1856 року в с.Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії – нині село, Костува́те Братського району Миколаївської області.  
+
Тобілевич Микола Карпович народився 13 грудня 1856 року у селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна). Він належить до унікальної театральної сім’ї. Брати Миколи Карповича – відомі театральні діячі, актори і драматурги – Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський, сестра Марія Садовська-Барілотті – актриса й співачка, яка володіла чудовим сопрано.
  
−
Свою першу шкільну освіту проходив у м. Бобринці. Це дало можливість молодому учневі бачити ті виста¬ви, які влаштовував його старший брат Іван разом з Марком Кропивницьким, багато про них чути, захоп¬люватися успіхами та грою акторів.
+
«Університети» почалися для Миколи Тобілевича з Бобринецької повітової школи (1864 р.), потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище (1869-1877); у 1878-1880 рр. – навчання в Київській та Одеській військових школах.
  
−
Навчався в Херсонській гімназії та Єлисаветградському реальному училищі (1869-1877) .  
+
Ще з Бобринця бере початок дружби Миколи з Марком Кропивницьким, який часто заходив до Івана Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі. Юнак також брав участь в діяльності аматорських театральних гуртків.
  
−
У 1878-1880 рр. навчався в Київській та Одеській військових школах.  
+
У 1877 році, не закінчивши Єлисаветградське реальне училище, Микола Тобілевич добровольцем пішов на російсько-турецьку війну, брав участь практично в усіх великих боях на Балканах: в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу; наприкінці кампанії дійшов до самого Константинополя, був нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни ще два роки він перебував на військовій службі у Бендерах, де при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому Тобілевич виступав як актор. Тут відбулася його зустріч з Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом і стала його дружиною – майбутньою окрасою української сцени Марією Заньковецькою.
  
−
В 1877 році. він пішов добровольцем до царсько-російського війська, що воювало тоді з Туреччиною. В 1878 р. брав участь в аматорських виставах своєї військової частини в м. Бендери разом з М. Заньковецькою.  
+
Микола Тобілевич не спокусився військовою кар’єрою, а вирішив стати театральним актором, як і його брати. У 1881 році він залишив військову службу і поїхав до свого вчителя і творчого наставника Марка Кропивницького, який працював тоді в трупі Г. Ашкаренка у Кременчуці. Там М. Тобілевич дебютував у ролі Миколи у виставі «Наталка Полтавка». У 1882-1883 та 1885-1888 роках актор грав у трупі М. Кропивницького, у 1883-1885 рр. – у трупі М. Старицького. Літнього сезону 1888 року М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснувала десять років (1888 – 1898 рр.). Тут відбулося його становлення і зростання як актора, режисера і організатора театральної справи в Україні.
−
На професійній сцені з 1881 року.
 
  
−
У 1881 році був актором  трупи Г. Ашкаренка у Кременчуці. У 1882-1883 та 1885-1888 роках грав у трупі М. Кропивницького, у 1883-1885 рр. - у трупі М. Старицького. У 1888-1898 рр. керував власною трупою. Пізніше, разом з І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським та своїми братами, очолював різні українські трупи, з якими гастролював в Україні, Росії, Закавказзі, Молдавії, Польщі. У 1905-1906 рр. - директор і режисер театру товариства «Руська бесіда» у Львові. У 1906 р. з М. Заньковецькою заснував у Полтаві пересувний театр, що наступного року перетворився на перший стаціонарний український театр у Києві.  
+
У 1898 році трупа Миколи Карповича злилася з «Товариством російсько-малоросійських артистів під орудою П. К. Саксаганського», а 1900 року до них на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького. Це було справжнє сузір’я талантів сценічного мистецтва. Діяльність об’єднаної трупи корифеїв українського театру розпочалася виставою «Глитай, або ж Павук» (М. Кропивницький) 4 липня 1900 року в Полтаві і мала тріумфальний резонанс.
  
−
1917 - 1919 рр. застають М. Садовського у вирі організаційно- театрального життя для молодої держави. У 1919 р. в Кам'янці- Подільському з доручення українського уряду він організовує театр для Українського Війська.  
+
Через декілька років Микола Садовський став директором українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові (1905-1906), чим сприяв значному підйому театральної культури на західноукраїнських землях. Пізніше, 1906 року, разом з М. Заньковецькою М. Садовський здійснив давню мрію української громади про організацію в Києві першого стаціонарного українського професіонального театру, який розпочав роботу 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїздив на гастролі до інших міст і лише навесні 1907 року переїхав до Києва, у приміщення Троїцького народного дому (нині Київський національний академічний театр оперети). Театр проіснував аж до 1919 року, на початку якого артисти театру майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця-Подільського.
  
−
У 1921-1923 рр. очолював перший український професійний театр у Закарпатті (Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді).
+
У роки української державності Садовський очолював керівництво справами народних театрів: в червні 1919 його призначили головним уповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року – в Галичині, з 1921 він очолював театр «Просвіти» в Ужгороді.
−
Деякий час  Микола  Садовський жив у Чехії, неподалік Праги. У 1926 році повернувся до України, повіривши обіцянкам, що в Києві  він матиме всі можливості для творчої праці, яких не мав в еміграції З найкращими надіями 70-літній великий майстер сцени кидає еміграцію і їде додому, щоб ще послужити своєму театрові. Але не так сталося. Виступи йому обмежили, а мати свій театр не дозволили.
 
−
В останні роки свого життя, крім акторської діяльності, працював як перекладач та мемуарист.
 
−
В 1929 р. вийшла його праця «Мої театральні згадки».
 
  
−
Помер М. Садовський 6 лютого 1933 р. в голодний рік, розділивши участь жертв народної трагедії...
+
Під час революційних подій Микола Садовський співпрацював з УНР, через що у 1923 році був вимушений покинути рідну країну і виїхати до Праги, де проживав до 1926 року. Завдяки клопотанню Г. Юри та О. Ватулі режисеру вдалося одержати дозвіл на повернення в Україну. У 1926 році він повернувся, повіривши обіцянкам влади, що в Києві матиме всі можливості для творчої праці, яких не було в еміграції. З найкращими надіями 70-літній великий майстер сцени кидає еміграцію і їде додому, щоб ще послужити своєму театрові. Але не так сталося. Виступи йому обмежили, а мати свій театр не дозволили. В останні роки свого життя Садовський працював не тільки як актор, а й як перекладач та мемуарист.
−
Микола Садовський як і його брати був видатним діячем Театру корифеїв, чудодійно володів мистецтвом перевтілення, сценічного відтворення життєвої правди.  
 
  
−
Вершин акторської майстерності М.Садовський досягав у героїчно-романтичних ролях – Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби, Назара Стодолі та ін. Багато критиків зазначали, що «його гетьмани та воєводи були шедеврами, про які можна, було писати цілі розвідки».
+
Вершин акторської майстерності М. Садовський набував у героїчно-романтичних ролях – Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби, Назара Стодолі та ін. Багато критиків зазначали, що «його гетьмани та воєводи були шедеврами, про які можна було писати цілі розвідки».
  
−
Знявся в головній ролі у фільмі „Вітер з порогів” („Останній лоцман”, 1929). Як режисер відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів (Б.Грінченка, О.Олеся, В.Винниченка), російських авторів ( М.Гоголя, О.Островського, А.Чехова), твори польських, єврейських, німецьких письменників; сприяв розвиткові українського музичного театру (опери Г.Козаченка, Д.Січинського, С.Монюшка, Б.Сметани).
+
Як режисер, Садовський відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів (Б. Грінченка, О. Олеся, В. Винниченка), російських авторів (М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова), твори польських, єврейських, німецьких письменників; сприяв розвиткові українського музичного театру (опери Г. Козаченка, Д. Січинського, С. Монюшка, Б. Сметани); написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда». Українському театрові Микола Садовський віддав сорок років життя, зігравши за цей час кількасот ролей.
−
Написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда».  
 
  
−
Велику цінність мають мемуари „Спомини з російсько-турецької війни” (1917) та «Мої театральні згадки» (1907-1929).
+
У кіно Садовський вперше знявся в 1928 році у стрічці режисера Акселя Лундіна «Ванька і “Месник”» (роль мельника) – то була найперша стрічка Київської кінофабрики. Наступного року у фільмі Арнольда Кордюма «Вітер з порогів» (також відомий як «Останній лоцман») актор виконав головну роль – останнього лоцмана Остапа Ковбаня; 73-річний актор грав без дублерів, спокійно пірнаючи у зимове Дніпро та вкотре дивуючи всіх своїм неабияким талантом.
−
І.Мар’яненко в праці “Моє життя-моя праця”говорячи  про героїчного актора, зазначає: «Я ніколи не забуду його, уже літнього чоловіка, в ролі молодого хлопця Дмитра, в п'єсі М. Старицького «Не судилось». Сцена, де він довідується про те, що його кохана дівчина Катря (М. Заньковецька) любить панича, слова, що в цій сцені ринули з глибини душі Заньковецької: «не судилась я тобі», — ці слова повторював Дмитро Садовського: «не судилась... така моя доля»... повторював голосом, в якому було стільки любові й безнадійності що здавалося, ніби дивною музикою забриніли найніжніші струни людської душі. І в залі, й за кулісами — все завмирало, наступав катарсис... Таких творчих вершин досягають лише геніальні майстри...
 
  
−
„Це був дійсно талант з Божої ласки, бо як відомо, жодної професійної школи він не проходив. Чудові зовнішні дані, музичність, гарний голос (бас-баритон), що, правда, на старість став сиплуватим й глуховатим, величезна інтуїція і здібність швидко, без детального аналізу, схоплювати словесну ідею драматурга й чудово перетворювати її в мистецький образ...»
+
Велику цінність мають мемуари Садовського «Спомини з російсько-турецької війни» (1917) та «Мої театральні згадки» (1907-1929).
 +
У роботі І. Мар’яненка «Моє життя – моя праця» автор так згадує Садовського: «Це був дійсно талант з Божої ласки, бо, як відомо, жодної професійної школи він не проходив. Чудові зовнішні дані, музичність, гарний голос (бас-баритон), щоправда, на старість став сиплуватим й глуховатим, величезна інтуїція і здібність швидко, без детального аналізу, схоплювати словесну ідею драматурга й чудово перетворювати її в мистецький образ...».
  
−
„А як чудово танцював Микола Садовський! Він був надзвичайно оригінальним виконавцем українського танцю. Козачок він танцював так, як ніхто за моєї пам’яті. Він не носився по сцені, як звичайні танцюристи, — весь його танок відбувався майже на одному місці і, здавалося, був побудований так, що у ньому брала участь вся постать. Але скільки грації було в постаті Садовського, в ракурсах голови, які оригінальні й легкі були па! Часто він ніби зупинявся на пальцях, розводив руки, ударяв один об один закаблуками, виразно поводив плечима і кидав на партнерку палкий погляд з великим, але стриманим темпераментом. Лишалося враження, ніби це тільки початок танцю, за яким криється безодня засобів його вияву. Імпозантна постать, мальовничий костюм доповнювали виразний і переконливий у своїй винятковій простоті танок М.К.Садовського. Елемент такого танку мені доводилося спостерігати в народі, на селі”
+
Помер Микола Садовський в голодний рік – 6 лютого 1933 р., розділивши долю жертв народної трагедії. Як і його брати, Садовський був видатним діячем Театру корифеїв, чудодійно володів мистецтвом перевтілення, сценічного відтворення життєвої правди.
  
 
==Пам'ять==
 
==Пам'ять==

Версія за 16:57, 16 листопада 2023

Микола Карпович Тобілевич (Садовський)

Дата народження — 13.12.1856
Місце народження — с. Кам’яно-Костувате, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна)
Дата смерті — 07.02.1933
Місце смерті — м.Київ
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище


Микола Карпович Тобілевич (псевдонім - Садовський) (13 грудня 1856 року, с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна) – 7 лютого 1933 року, м. Київ) – видатний український актор, режисер, театральний діяч, письменник.



Життя і діяльність

«В іконостасі нашої пам’яті великі українці іноді не тримаються,
бо нам нема з ким їх порівнювати.
Про Садовського мало сказати – великий артист.
Такого артиста у нас просто більше не було ні до, ні опісля».
 Віталій Жежера, український театрознавець, журналіст

Тобілевич Микола Карпович народився 13 грудня 1856 року у селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна). Він належить до унікальної театральної сім’ї. Брати Миколи Карповича – відомі театральні діячі, актори і драматурги – Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський, сестра Марія Садовська-Барілотті – актриса й співачка, яка володіла чудовим сопрано.

«Університети» почалися для Миколи Тобілевича з Бобринецької повітової школи (1864 р.), потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище (1869-1877); у 1878-1880 рр. – навчання в Київській та Одеській військових школах.

Ще з Бобринця бере початок дружби Миколи з Марком Кропивницьким, який часто заходив до Івана Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі. Юнак також брав участь в діяльності аматорських театральних гуртків.

У 1877 році, не закінчивши Єлисаветградське реальне училище, Микола Тобілевич добровольцем пішов на російсько-турецьку війну, брав участь практично в усіх великих боях на Балканах: в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу; наприкінці кампанії дійшов до самого Константинополя, був нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни ще два роки він перебував на військовій службі у Бендерах, де при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому Тобілевич виступав як актор. Тут відбулася його зустріч з Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом і стала його дружиною – майбутньою окрасою української сцени Марією Заньковецькою.

Микола Тобілевич не спокусився військовою кар’єрою, а вирішив стати театральним актором, як і його брати. У 1881 році він залишив військову службу і поїхав до свого вчителя і творчого наставника Марка Кропивницького, який працював тоді в трупі Г. Ашкаренка у Кременчуці. Там М. Тобілевич дебютував у ролі Миколи у виставі «Наталка Полтавка». У 1882-1883 та 1885-1888 роках актор грав у трупі М. Кропивницького, у 1883-1885 рр. – у трупі М. Старицького. Літнього сезону 1888 року М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснувала десять років (1888 – 1898 рр.). Тут відбулося його становлення і зростання як актора, режисера і організатора театральної справи в Україні.

У 1898 році трупа Миколи Карповича злилася з «Товариством російсько-малоросійських артистів під орудою П. К. Саксаганського», а 1900 року до них на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького. Це було справжнє сузір’я талантів сценічного мистецтва. Діяльність об’єднаної трупи корифеїв українського театру розпочалася виставою «Глитай, або ж Павук» (М. Кропивницький) 4 липня 1900 року в Полтаві і мала тріумфальний резонанс.

Через декілька років Микола Садовський став директором українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові (1905-1906), чим сприяв значному підйому театральної культури на західноукраїнських землях. Пізніше, 1906 року, разом з М. Заньковецькою М. Садовський здійснив давню мрію української громади про організацію в Києві першого стаціонарного українського професіонального театру, який розпочав роботу 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїздив на гастролі до інших міст і лише навесні 1907 року переїхав до Києва, у приміщення Троїцького народного дому (нині Київський національний академічний театр оперети). Театр проіснував аж до 1919 року, на початку якого артисти театру майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця-Подільського.

У роки української державності Садовський очолював керівництво справами народних театрів: в червні 1919 його призначили головним уповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року – в Галичині, з 1921 він очолював театр «Просвіти» в Ужгороді.

Під час революційних подій Микола Садовський співпрацював з УНР, через що у 1923 році був вимушений покинути рідну країну і виїхати до Праги, де проживав до 1926 року. Завдяки клопотанню Г. Юри та О. Ватулі режисеру вдалося одержати дозвіл на повернення в Україну. У 1926 році він повернувся, повіривши обіцянкам влади, що в Києві матиме всі можливості для творчої праці, яких не було в еміграції. З найкращими надіями 70-літній великий майстер сцени кидає еміграцію і їде додому, щоб ще послужити своєму театрові. Але не так сталося. Виступи йому обмежили, а мати свій театр не дозволили. В останні роки свого життя Садовський працював не тільки як актор, а й як перекладач та мемуарист.

Вершин акторської майстерності М. Садовський набував у героїчно-романтичних ролях – Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби, Назара Стодолі та ін. Багато критиків зазначали, що «його гетьмани та воєводи були шедеврами, про які можна було писати цілі розвідки».

Як режисер, Садовський відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів (Б. Грінченка, О. Олеся, В. Винниченка), російських авторів (М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова), твори польських, єврейських, німецьких письменників; сприяв розвиткові українського музичного театру (опери Г. Козаченка, Д. Січинського, С. Монюшка, Б. Сметани); написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда». Українському театрові Микола Садовський віддав сорок років життя, зігравши за цей час кількасот ролей.

У кіно Садовський вперше знявся в 1928 році у стрічці режисера Акселя Лундіна «Ванька і “Месник”» (роль мельника) – то була найперша стрічка Київської кінофабрики. Наступного року у фільмі Арнольда Кордюма «Вітер з порогів» (також відомий як «Останній лоцман») актор виконав головну роль – останнього лоцмана Остапа Ковбаня; 73-річний актор грав без дублерів, спокійно пірнаючи у зимове Дніпро та вкотре дивуючи всіх своїм неабияким талантом.

Велику цінність мають мемуари Садовського «Спомини з російсько-турецької війни» (1917) та «Мої театральні згадки» (1907-1929). У роботі І. Мар’яненка «Моє життя – моя праця» автор так згадує Садовського: «Це був дійсно талант з Божої ласки, бо, як відомо, жодної професійної школи він не проходив. Чудові зовнішні дані, музичність, гарний голос (бас-баритон), щоправда, на старість став сиплуватим й глуховатим, величезна інтуїція і здібність швидко, без детального аналізу, схоплювати словесну ідею драматурга й чудово перетворювати її в мистецький образ...».

Помер Микола Садовський в голодний рік – 6 лютого 1933 р., розділивши долю жертв народної трагедії. Як і його брати, Садовський був видатним діячем Театру корифеїв, чудодійно володів мистецтвом перевтілення, сценічного відтворення життєвої правди.

Пам'ять

У с. Кам’яно-Костуватому – меморіальний музей Садовського на громадських засадах. На його могилі, на Байковому кладовищі в Києві – надгробок (1935, скульптор Е.Фрідман).

1944 року у Києві на його честь названо вулицю та провулок.

У 1957 році ім’я М.Садовського надано Вінницькому обласному музично-драматичному театру.


Бібліографія

Садовський, Микола Карпович. Мої театральні згадки: 1881-1917 / Микола Садовський. - К.; Харків: Держвидав України, 1930. - 120,[1] с. : портр.

Садовський, Микола. Змова проти світу: політичний нарис. - Норт Батлфорд : [б. и.], 1968. - 31 с. : портр.

Садовський, Микола. Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 р. / Микола Садовський,. - Репринт. вид. - Кіровоград : [б. и.], 1993. - 94 с.

Садовський М. Українські артисти в Петербурзі: Тріумф українського театру в Петербурзі// Хроніка 2000. - 2003. - №55-56. - с. 581-612

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

Єлисаветградський вісник, 30 жовтня, 1882, №116.

Пашутін О.М. Історичний нарис м. Єлисаветграда – Єлисаветград, 1887.

Ревуцький, Валеріян. П’ять великих акторів української сцени / Валеріян Ревуцький. - Париж: Видання Першої Укр Друк.у Франції,1955. - 93,[1] с. : портр. - Бібліогр. : с. 93

Тобілевич С.В. Мої стежки і зустрічі. – К., 1959.

Василько В. Микола Садовський та його театр. К. 1962;

Мар’яненко І.О. Сцена, актори, ролі. – К.: Мистецтво, 1964.

Діячі українського театру: Комплект листівок з текстами українською мовою / Укл. П.П.Перепелиця. - К. : Мистецтво, 1982. - 18 листівок.

Корифеї українського театру: Матеріали про діяльність театру корифеїв / Упоряд., вступна ст., приміт. І.О.Волошина. - К. : Мистецтво, 1982. - 307,[2] с. : іл.

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Геник, Степан Миколайович. 150 великих українців: [Енциклопедія]. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1998. - 297,[2] с. : іл, портр.

Шурапов, Володимир Петрович. Про що мовчить сцена... : Цикл передач радіожурналу "Криниця" Кіровоградської державної телерадіокомпанії / Володимир Шурапов,. – Кіровоград, 2002. - 235с.

Тобілевич В. З артистичної сім’ї Тобілевичів// Народне слово. - 2001. - 13 грудня. - С. 2

Черняк Н. "Із сузір'я корифеїв": 13 грудня - 145 років з дня народження М. Садовського / Черняк Н. // Кіровоградська правда. - 2001. - 11 грудня. - С. 4.

Самайда Т. Корифей українського театру [Текст] / Самайда Т. // Літературна Україна. - 2002. - 5 вересня. - С. 8

Макаренко Г. Важка доля акторів [Текст] : Гастролі Садовського і Заньковецької у Житомирі в дзеркалі тодішньої преси // Культура і життя. - 2003. - 31 грудня. - С. 4

Садовський М. Українські артисти в Петербурзі: Тріумф українського театру в Петербурзі// Хроніка 2000. - 2003. - №55-56. - с. 581-612

Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності [] / О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька, А. П. Коцур та ін.; за заг. ред. : А. П. Коцура, Н. В. Тереса ; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К. : Книги-ХХІ, 2007. - 462,[2] с.

Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності (1841-2008./ За заг. ред. А. П. Коцура, В. П. Коцура, Н. В. Терес. - К.: Книги-ХХІ, 2010. - 686 с. : портр. - Бібліогр. в кінці ст.

Попельницька, О. О. Сто великих діячів культури України [Текст] / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. - К. : Арій, 2010. - 462,[1] с. : портр., фото. - (Сер. "100 великих"). - Бібліогр.: с. 456-460.

Тобілевич, Валентина. Лицарі української сцени: До 155-ї річниці від дня народження Миколи Карповича Тобілевича (Садовського)// Народне слово. - 2012. - 12 січня. - С. 10

Web-ресурси

«Проект — Єлисаветградський абрис. Персони українського театру.» http://library.kr.ua/kray/abrys/

Меморіальний музей М. Л. Кропивницького http://www.regionalmuseum.kr.ua/muz_kr_u.html

Садовський Микола Карпович Мої театральні згадки http://library.kr.ua/elib/sadovskiy/

Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського http://library.kr.ua/kray/abrys/sadovsky/bibl.html

Отримано з http://wiki.library.kr.ua/index.php?title=Тобілевич_Микола_Карпович_(Садовський)&oldid=5165