Тобілевич Іван Карпович (Карпенко-Карий)

The printable version is no longer supported and may have rendering errors. Please update your browser bookmarks and please use the default browser print function instead.

Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий)

Дата народження – 29(17).09.1845
Місце народження — с. Арсенівка, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Новоукраїнський район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 15 (2).09.1907
Місце смерті — м. Берлін, Німецька імперія
Місце поховання — с. Корлюгівка (нині Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)

Іван Карпович Тобілевич (29 вересня (17 за ст. ст.) 1845, с. Арсенівка (нині Новоукраїнський район, Кіровоградська область, Україна) – 15 вересня (2 за ст. ст.) 1907, м. Берлін) – український письменник, драматург, актор, режисер, громадський діяч (псевдоніми – Карпенко Карий, Гнат Карий).

Життя і діяльність

Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене.
Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий)

Він був одним із батьків новочасного українського театру,
визначним артистом та при тім великим драматургом,
якому рівного не має наша література.
І. Франко

Тобілевич Іван Карпович народився у невеличкому селі Арсенівка Бобринецького повіту Херсонської губернії 29 вересня (17 за ст. ст.) 1845 року у родині збіднілого шляхтича, який керував поміщицьким маєтком. В українську літературу він увійшов під псевдонімом Карпенко-Карий, що поєднує ім’я батька та прізвище улюбленого літературного персонажа – Гната Карого, героя п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля».

У 1859 році Тобілевич закінчив з відзнакою Бобринецьке трикласне повітове училище і пішов працювати писарем у канцелярію поліцейського пристава в містечку Мала Виска (нині Новоукраїнського району Кіровоградської області), пізніше став канцеляристом міської управи. З 1865 року Іван Тобілевич працював у повітовому, згодом у міському поліцейському управлінні в місті Єлисаветграді (нині – м. Кропивницький Кіровоградської області); у 1868-1869 роках – секретарем міського поліцейського управління в Херсоні. Тут же він познайомився та потоваришував з колишнім членом Кирило-Мефодіївського братства Д. Пильчиковим.

У 1869 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, а через два роки (1871 р.) неподалік Єлисаветграда, на землі, що дісталася дружині у спадок, заклав садибу, яку після смерті дружини (1881 р.) назвав на її честь Надеждівка (нині – філія Кіровоградського обласного краєзнавчого музею заповідник-музей І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія).

Перший літературний твір Тобілевича з’явився 1883 року: оповідання «Новобранець» було опубліковано під псевдонімом Гнат Карий. Проте найбільше Іван Карпович прославився як драматург – написав 18 оригінальних п’єс, для яких характерні жанрове розмаїття (психологічні драми, мелодрами, драматичні балади, сатиричні комедії, трагедії, ліричні комедії, трагікомедії, п’єси у формі гротеску й фарсу), варіантність тлумачення образів, музичність і філософічність, дотичність до світової культури (паралелі з творчістю Шекспіра, Кальдерона, Бомарше, Гоголя та Островського, образами тогочасної зарубіжної драматургії), біблійні мотиви і колізії, особлива концепція жінки (серед жіночих образів практично відсутні негативні персонажі).

У 1883 році за зв’язок з українськими революційними гуртками і постачання паспортів революціонерам Тобілевича звільнили зі служби і незабаром відправили на три роки заслання (потім термін продовжили) в місто Новочеркаськ під гласний нагляд поліції. На засланні драматург одружився вдруге – з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького. Згодом гласний нагляд було замінено на негласний, і 1887 року сім’я Тобілевичів отримала дозвіл повернутися на хутір Надія.

У 1888-1890 роках Іван Карпович Тобілевич – актор трупи Миколи Садовського. Вийшовши із складу трупи разом із Панасом Саксаганським, він створив «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Саксаганського», яке на рубежі століть було найкращим українським театральним колективом. На його базі 1900 року виникла знаменита «Малоросійська трупа Марка Лукича Кропивницького під керівництвом Саксаганського й Садовського за участю Марії Костянтинівни Заньковецької», а після виходу з неї двох останніх і Марка Лукича Кропивницького – «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого» (1905-1907 рр.).

Працюючи на сцені з 1889 року і до кінця життя як професійний актор, Іван Тобілевич створив цілу низку неповторних сценічних образів, які є справжнім скарбом створюваного ним реалістично-побутового театру і передумовою виникнення театру сучасного. Його акторське амплуа мало широкий діапазон – від яскраво-комічних (Мартин Боруля, Терешко Сурма, Прокіп Шкурат) до героїчно-романтичних (Назар Стодоля) образів. Для Тобілевича-актора, за свідченням сучасників, було характерним філософське розуміння й узагальнення життя. Він досягав вершин простоти і правдивості, спираючись на психологічну заглибленість, безпосередність і щирість гри. Кожен його персонаж позначений особливим українським колоритом.

У 1906 році Іван Карпенко-Карий тяжко захворів, залишив сцену і виїхав на лікування до Німеччини. 15 вересня 1907 року він помер у Берліні. Тіло було перевезено в Україну і поховано, згідно з заповітом, на кладовищі в селі Корлюгівка поблизу родового маєтку.

У 1956 році Хутір Надія оголошено державним музеєм-заповідником. Його унікальність відзначалась багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук та інші.

П’єси Івана Карповича Карпенка-Карого

• «Бурлака» (1883)
• «Не так пани, як підпанки» (1883)
• «Бондарівна» (1884)
• «Розумний і дурень» (1885)
• «Наймичка» (1885)
• «Безталанна» (1886)
• «Мартин Боруля» (1886)
• «Сто тисяч» (1890)
• «Батькова казка» (1892)
• «Паливода ХVІІІ століття» (1893)
• «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» (1896)
• «Понад Дніпром» (1897)
• «Чумаки» (1897)
• «Сава Чалий» (1899)
• «Хазяїн» (1900)
• «Гандзя» (1902)
• «Суєта» (1903)
• «Житейське море» (1904)

Екранізовані п’єси Івана Карпенка-Карого (Тобілевича)

• «Мартин Боруля» (1953, реж. О. Швачко)
• «Наймичка» (1964, реж. І. Молостова, В. Лапокниш)
• «Сто тисяч» (1957, реж. В. Іванов)
• «Хазяїн» (1967, реж. Ю. Некрасов, А. Ріпко)
• «Житєйське море» (1983, реж. Алла Бабенко, Василь Вітер)

Пам’ять

У 1970 році під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участю найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало Всеукраїнським.

У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований під час Другої світової війни у 1944 році. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію.

У 1995 році з нагоди 150-річчя від дня народження І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) у Кіровограді (нині – Кропивницький) відкрито літературно-меморіальний музей. Вулиця, на якій розташований музей, носить ім’я драматурга.

У Дніпрі, Івано-Франківську, Черкасах, Запоріжжі та інших містах України є вулиці, названі на честь видатного драматурга.

1995 року в серії «Письменники нашої Батьківщини» вийшла поштова марка, присвячена І. К. Тобілевичу.

14 вересня 2015 року в обіг було введено ювілейну монету «Іван Карпенко-Карий» номіналом 2 гривні, яка належить до серії «Видатні особистості України».

Київський національний університет театру, кіно і телебачення носить ім’я І. К. Карпенка-Карого.

Фотогалерея

Брати Тобілевичі
Іван Тобілевич з братом Миколою
Іван Тобілевич у ролі Назара у виставі «Назар Стодоля» за драмою Т. Г. Шевченка
Надія Карлівна Тарковська, дружина драматурга
Софія Віталіївна Дітковська, хористка трупи М. Старицького, друга дружина Івана Тобілевича
Іван Карпенко-Карий. Картина із фондів заповідника-музею Хутір Надія

Іван Карпенко-Карий, 1905 рік
Могила драматурга
Пам’ятник Івану Тобілевичу роботи скульптора О. Ковальова (1969 р.)
Стела, присвячена пам’яті дружини Івана Тобілевича Надії Тарковської, на Хуторі Надія
Хутір Надія – заповідник-музей І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого)
Літературно-меморіальний музей І. К. Карпенка-Карого (м. Кропивницький)
Карпенко-Карий на поштовій марці (1995 р.)

Бібліографія

Основні видання творів І. К. Тобілевича

Карпенко-Карий Іван Карпович (Тобілевич). Твори : в 3 т. / Іван Карпович (Тобілевич) Карпенко-Карий; упор. П. М. Киричок, упор. Л. Ф. Стеценко. – К. : Дніпро. – 1985. – Т. 1 : Драматичні твори / авт. передм. П. М. Киричок. – 1985. – 437 с. : портр. Т. 2 : Драматичні твори. – 1985. – 348 с. Т. 3 : Драматичні твори : Статті : Листи. – 1985. – 372 с.

Карпенко-Карий Іван Карпович. Вибрані п’єси / І. Карпенко-Карий ; авт. вступ. статті H. І. Падалка. – К. : Держлітвидав УРСР, 1964. – 463 с. : іл.

Карпенко-Карий Іван Карпович. Гандзя : драма з часів Руїни (1663-1687) / І. К. Карпенко-Карий; укл. О. Бабенко; Кіровогр. облдержадміністрація. Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, КДПУ ім. В. Винниченка, Кіровоград. обл. організація Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, Міський літ.-меморіальний музей І. Карпенка-Карого. – Кіровоград : Центрально-Українське вид-во, 2003. – 79 с. : портр., фото. – (Сер. «Спадщина, що повертається»).

Карпенко-Карий Іван Карпович. Драматичні твори / І. К. Карпенко-Карий; вступ. ст., упоряд. і прим. Р. Я. Пилипчука; ред. С. Д. Зубков ; АН УРСР. – К. : Наук. думка, 1989. – 602 с. – (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література).

Карпенко-Карий Іван Карпович. Житейське море. Суєта : п’єси / І. К. Карпенко-Карий. – К. : Кондор, 2021. – 182 с.

Карпенко-Карий Іван Карпович. П’єси / І. К. Карпенко-Карий ; авт. пеpедм. Л. Ф. Стеценко. – К. : Мистецтво, 1982. – 205 с. – (Сер. «Шкільна бібліотека»).

Карпенко-Карий Іван Карпович. Сава Чалий : вибране / І. К. Карпенко-Карий. – К. : Кондор, 2021. – 196 с.

Карпенко-Карий Іван Карпович. Хазяїн : комедія в 4-х діях / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям. П. Перепелиця. – К. : Дніпро, 1978. – 147 с. : портр.

Тобілевич Іван. Бондарівна : драма в 4-х діях / Іван Тобілевич. – Джерзі Сіті : Свобода, 1916. – 59 с.

Тобілевич Іван. Наймичка : драма в 5 діях / Іван Тобілевич. – Нью-Йорк : Друк. Павла Петрова, 1917. – 100 с. – (Сер. «Театральні твори»).

Тобілевич Іван. Паливода ХVIII століття : комедія зі співами і танцями на 4 дії / Іван Тобілевич. – Львів ; Тернопіль ; Ню-Йорк : Подільська театральна бібліотека, Б. р. – 42 с.

Матеріали про життя і творчість І. К. Тобілевича

Босько Володимир. [Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)] // Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти / Володимир Босько; Комунальний заклад «Кіровоградський обл. інститут післядипломної педагогічної освіти ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2019. – С. 218 : фото.

Дем’янівська Людмила Семенівна. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич) : життя і творчість: посіб. для студ. вуз. / Людмила Дем’янівська; гол. ред. М. С. Тимошик. – К. : Либідь, 1995. – 141 с. – Бібліогр.: с.143.

Карпенко-Карий Іван Карпович. Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси / І. К. Карпенко-Карий; укл. і вступ. ст. С. Бронза ; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, Кіровоградський нац. техн. ун-т. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. – 575 с.

Коломієць Ростислав Григорович. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого / Ростислав Коломієць. – К. : Мистецтво, 1986. – 98 с. : іл.

Пільгук Іван Іванович. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) / І. І. Пільгук. – К. : Молодь, 1976. – 293 с.

Погребенник Володимир Федорович. Корифей : Літературний портрет Івана Карпенка-Карого / Володимир Погребенник. – К. : Веселка, 2008. – 30 с.

Спогади про Івана Карпенка-Карого : Збірник / укл., авт. передм., комент. Ростислава Пилипчука. – К. : Мистецтво, 1987. – 182 с.

Театр як Доля: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) / укл. О. В. Чуднов. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. – 365 с. : портр., фото, іл. – (Сер. «Елисаветградське коло»). – Текст: укр., рос.

Тобілевич Софія Віталіївна. Життя і творчість Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) / Софія Тобілевич ; ред. Н. Падалка. – К. : Мистецтво, 1945. – 283 с. : портр.

Цибаньова Ольга Семенівна. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича) / Ольга Цибаньова. – К. : Дніпро, 1967. – 451 с.

Батько української драми : до 175-річчя від дня народження Карпенка-Карого (1845-1907) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2015. – № 3. – С. 87-98 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Биков В. «Повенчался вторым браком с девицею дворянскою...» : з життя І. Карпенка-Карого / В. Биков // Вечірня газета. – 1992. – 1 травня.

Биков В. Про що розповіли метричні книги Знам’янської церкви : невідоме про Карпенка-Карого / В. Биков // Український театр. – 1992. – № 1. – С. 29.

Бронза Світлана. Неопубліковані листи І. Тобілевича (Карпенка-Карого) / Світлана Бронза // Вежа. – 2010. – № 25. – С. 112-222. – Бібліогр. в кінці ст.

Вітряк Вікторія. «Люди вмирають – ідеї вічні»: Про віхи життя Івана Карпенка-Карого / Вікторія Вітряк // День. – 2020. – № 161-162 (28-29 серпня). – С. 13.

Друге життя хутора Надія : Спогади В. Тобілевич // Народне слово. – 2017. – 19 січня. – С. 10 : фото.

Коваль Наталія. Те, чого ви не знали про Івана Карпенка-Карого / Наталія Коваль // Українська мова та література. – 2015. – № 2 (січень). – С. 5-6.

Корінь А. «Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). Листи, п’єси» / А. Корінь // Народне слово. – 2011. – 8 вересня. – С. 9.

Лісняк Катерина. Життєві стежки нащадків Тобілевичів / Катерина Лісняк // Народне слово. – 2015. – 30 квітня. – С. 6 : фото; Народне слово. – 2015. – 7 травня. – С. 10 : фото.

Матівос Ю. Юнкер Шевченко і аматор Тобілевич / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2000. – 11 квітня. – С. 3.

Ободовська Н. Творчість Івана Карпенка-Карого / Н. Ободовська // Дивослово. – 2007. – № 9. – С. 14.

Осипчук Наталія. Корифей із хутора Надія / Наталія Осипчук // Україна молода. – 2020. – № 80 (28-29 серпня). – С. 14 : фото.

Панченко Володимир. Він був одним із батьків українського театру... : штрихи до портрету І. Карпенка-Карого в контексті епохи / Володимир Панченко // Вежа. – 1996. – № 2. – С. 136-143.

Пільгук Іван. Як доля звела двох корифеїв : Уривок з книги «Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)» / Іван Пільгук // Народне слово. – 2016. – 6 жовтня. – С. 6 : фото.

Ревва Валентина. Печалі і радощі в садибі Тобілевичів та її невмирущий сад. Ювілейний рік Івана Карпенка-Карого / Валентина Ревва // Честь хлібороба. – 2020. – 1 грудня. – С. 2, 4 : фото.

Смоленчук Микола. Карпенко-Карий і рідний край / Микола Смоленчук // Кіровоградська правда. – 1970. – 2 вересня. – С. 3 ; Кіровоградська правда. – 1970. – 10 вересня. – С. 3.

Смоленчук Микола. Слово про Карпенка-Карого / Микола Смоленчук // Молодий комунар. – 1970. – 25 вересня. – С. 2-3. Стеценко Леонід. Початок громадської діяльності І. Тобілевича / Леонід Стеценко // Мистецтво. – 1955. – № 5 . – С. 26-31 : іл.

Ткачук Т. Творець українського народного театру / Т. Ткачук // Світловодськ вечірній. – 2005. – 29 вересня. – С. 8.

Тобілевич В. Марія Кресан: маловідома донька відомого батька / В. Тобілевич // Народне слово. – 2013. – 7 листопада. – С. 9 : фото.

Тобілевич Валентина. І. Тобілевич (Карпенко-Карий) в народній пам’яті : До 60-річчя заснування заповідника-музею «Хутір Надія» / Валентина Тобілевич // Народне слово. – 2016. – 22 вересня. – С. 9 : фото.

Хосяінова Л. З плеяди українських патріотів / Л. Хосяінова // Народне слово. – 2010. – 1 квітня. – С. 7.

Щербина С. В. «Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!» : Іван Карпенко-Карий – актор першого українського професійного театру / С. В. Щербина // Педагогічний вісник. – 2014. – № 1-2. – С. 72-75 : портр. – Бібліогр. в кінці ст.

Ярош В. Звідки Карий? : (І. К. Карпенко-Карий і М. Л. Кропивницький) / В. Ярош // Степ. – 1996. – № 1. – С. 19-21. – Зміст: «Підписав сам суперетендант Савостьян Подлевський»... ; Звідки єсьм, роде Тобілевичів?

Чорній Степан. Театральні ідеї та естетичні принципи Карпенко-Карого / Степан Чорній // Визвольний шлях. – 1974. – Кн. 7-8 . – С. 809-834.