Ротмістров Павло Олексійович
Ротмістров Павло Олексійович (1901 – 1982) - воєначальник, вчений. Брав участь у визволенні Кіровограда. Почесний громадянин Кіровограда.
Життя і діяльність
„У мене защеміло в грудях. Нерухомим поглядом я дивився на карту, бачив Селіжарово, рідне село Сковорово і з гіркотою думав: "Невже тут будуть фашисти? ..”
Ротмістров П.О.
Павло Олексійович Ротмістров народився в селі Сковорово, нині Селіжаровського району Тверської області в багатодітній селянській родині. Закінчив чотирирічну сільську школу, а потім, у 1916 році - вище початкове училище. Працював на залізниці в Пено, сплавником лісу у верхів'ях Волги. В 1917 приїхав до Самари, де працював вантажником. В Радянській Армії з квітня 1919 року (був зарахований в Самарський робітничий полк), учасник Громадянської війни. Тоді ж вступив в РКП (б). Брав участь у боях проти військ адмірала А. В. Колчака, в ліквідації Мелекеського повстання, в радянсько-польській війні. Направлений для навчання на Самарські радянські інженерні курси. Після Громадянської війни в 1921 році брав участь у придушенні Кронштадтського повстання. Ротмістров у числі перших увірвався до фортеці. У бою був поранений, але зміг особисто знищити кулеметну точку, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора. В наступні роки молодий чоловік закінчив Смоленську піхотну школу, служив у Рязані політруком в 149-му і в 51-му стрілецьких полках. З 1924 року після закінчення 1-ї Військової об'єднаної школи ім. ВЦВК командував взводом, ротою. У березні-жовтні 1928 року - командир батареї 11-го артилерійського полку. Був заступником командира батальйону 34-го стрілецького полку в Ленінградському військовому окрузі. В 1931 закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, служив начальником першої частини штабу 36-ї Забайкальської стрілецької дивізії (Чита). З березня 1936 - начальник першого відділення штабу Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. У червні 1937 року Ротмістров призначений командиром шістдесят третього Червонопрапорного полку ім. М. В. Фрунзе 21-ї двічі Червонопрапорної Приморської стрілецької дивізії ім. С. С. Каменєва. У жовтні 1937 відкликаний з Далекого Сходу і призначений викладачем тактики у Військовій академії механізації і моторизації РККА ім. І. В. Сталіна. В 1939 Ротмістров був виключений з ВКП (б) за звинуваченням у зв'язках з "ворогами народу" Пашковським, Деревцовим, Сангурським, Радишевським, Ращупкіним, Дубовиком та іншими, самоусунення від керівництва роботою 2-го відділення 1-го відділу штабу ОКДВА, і за те, що не перебудувався у відповідності з рішенням лютневого пленуму ЦК ВКП(б). Через кілька місяців рішенням Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) був поновлений у партії, але з оголошенням суворої догани. Через рік П. О. Ротмістров захистив дисертацію з питань застосування танків на війні і отримав ступінь кандидата військових наук. На початку 1940 відряджається на фронт Радянсько-фінської війни для отримання бойового досвіду застосування танкових військ. Офіційно відправлений на фронт у посаді командира резервної групи Північно-Західного фронту, але за особистим бажанням направлений у війська командиром танкового батальйону 35-ї легкої танкової бригади 7-ї армії. Брав участь у боях при прориві "лінії Маннергейма" і під Виборгом. Незабаром стає начальником штабу цієї бригади. За успішні бойові дії в радянсько-фінській війні бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора, а підполковник Павло Олексійович Ротмістров отримав орден Червоної Зірки. У грудні 1940 року призначений заступником командира 5-ї танкової дивізії 3-го механізованого корпусу Прибалтійського Особливого військового округу в Алітусі Литовської РСР. З травня 1941 - начальник штабу 3-го механізованого корпусу, що розташовувався в Каунасі. На цій посаді зустрів початок Великої Вітчизняної війни. 3-й механізований корпус дислокувався в Литві, в районі міст Каунас і Алітус. На його озброєнні стояли легкі танки зі слабким озброєнням. Вже на п'ятий день війни німці оточили управління корпусу і штаб 2-ї танкової дивізії, яка входила до складу корпусу. Більше двох місяців Ротмістров з групою солдат і офіцерів виходив з оточення по лісах Литви, Білорусії і Брянщини. У вересні 1941 року полковник Ротмістров був призначений командиром 8-ї танкової бригади 11-й армії Північно-Західного фронту, а в січні 1942 бригада за масовий героїзм особового складу отримала гвардійський прапор і стала іменуватися 3-ю гвардійською танковою бригадою, а її командир полковник Ротмістров нагороджений орденом Леніна. В липні 1942 в районі міста Єлець танковий корпус, яким командував Ротмістров, атакував 11-у німецьку танкову дивізію і розгромив її. Ротмістрову присвоєно звання генерал-майора танкових військ. З 25 серпня 1942 корпус воював у складі 1-ї гвардійської танкової армії на Сталінградському фронті. У вересні корпус отримав наказ спільно з 1-ю гвардійською армією атакувати противника і прорватися до Сталінграда. Непідготовлений удар закінчився катастрофою - за три дні боїв з 180 танків в строю залишилося 15. Залишки корпусу були виведені в резерв. Після того як Радянська Армія оточила німецькі війська Паулюса в районі Сталінграда, 12 грудня 1942 року гітлерівське командування зробило контрудар з Котельниковського району. У бій воно кинуло танкові, піхотні і кавалерійські дивізії. Для розгрому цього угрупування супротивника висувалася 2-а гвардійська армія. Її підсилили 7-м танковим корпусом. З 12-го по 30-е грудня 1942-го року корпус Ротмістрова брав участь у розгромі угрупування противника. Важкі і кровопролитні бої за оволодіння добре укріпленою залізничною станцією Котельниково і селищем Котельниковським тривали дві доби. Корпус захопив селище і станцію, що мали важливе значення. На заключному етапі операції, 28 грудня о 16.00, частину його сил - 87-а танкова і 7-а мотострілецькі бригади зуміли з ходу захопити німецький аеродром, що знаходився за 1 км від селища. Удар був настільки стрімкий, що противник не зміг не тільки чинити серйозний опір, але й навіть отямитися. На вже захоплений аеродром продовжували сідати німецькі літаки, які поверталися з завдань. За мужність і стійкість, проявлені особовим складом корпусу в цих боях, 29-го грудня з'єднання було перетворено в 3-й гвардійський танковий корпус і йому присвоєно почесне найменування "Котельниковський".
22 лютого 1943 року за вміле командування корпусом П. О. Ротмістров отримав чергове військове звання генерал-лейтенанта танкових військ, орден Суворова 2 ступеня і нову посаду - командувача створюваного танкового об'єднання однорідного складу - 5-ї гвардійської танкової армії.
В ході Курської битви ця армія взяла участь в оборонному бою в смузі військ Воронезького фронту. 12 липня 1943 армія під командуванням Ротмістрова взяла участь в контрударі, відомому в радянській історичній науці як "найбільша танкова битва під Прохорівкою". Фактично війська армії в повному складі безрезультатно атакували позиції двох неповних німецьких танкових дивізій, втративши за день бою 53% зі своїх 642-х танків. Тільки заступництво маршала А. М. Василевського врятувало тоді Ротмістрова від гніву І. В. Сталіна. У війська для розслідування причин розгрому армії була спішно направлена комісія на чолі з Г. М. Маленковим. Врятувало Ротмістрова тільки швидке відновлення боєготовності армії і той факт, що вона була знову кинута в бій до закінчення роботи комісії, а в нових боях він зумів відзначитися. У вересні 1943 року армія під командуванням генерал-полковника Ротмістрова брала участь у битві за Дніпро, в П'ятихатській, Знам'янській операціях, звільняла міста П'ятихатки, Кривий Ріг, Кіровоград. У січні 1944 армія брала участь у Кіровоградській та Корсунь-Шевченківській операціях, де 28 січня в районі Звенигородка замкнула кільце оточення навколо ворожого угрупування (10 дивізій і 1 бригада) та сім діб відбивала шалені атаки противника на зовнішньому кільці оточення, не допустивши прориву підкріплень до оточених військ. 17 лютого оточене угрупування німців було повністю ліквідоване. За зразкове виконання бойових завдань в лютому 1944 року командування присвоїло Павлу Олексійовичу Ротмістрову військове звання маршала бронетанкових військ. У березні 1944 Ротмістров добре проявив себе також в Умансько-Ботошанській операції, за місяць боїв в умовах весняного бездоріжжя, пройшовши з боями понад 300 кілометрів, і форсувавши з ходу річку Прут. Потім армія була перекинута з 2-го Українського на 3-й Білоруський фронт, де брала участь у Білоруській наступальній операції. Після звільнення столиці Білорусії танкісти Ротмістрова завдали удару по угрупуванню противника в районі литовської столиці Вільнюса. 13 липня вільнюський гарнізон Вермахту був ліквідований, і столиця Литви була взята. Успішно проявивши себе при оточенні противника в районі Мінська, Ротмістров потім не зміг прорватися з ходу (прорив здійснювався протягом двох днів) до Вільнюсу і, на вимогу командувача фронтом І. Д. Черняховського, знятий з посади командувача армією. В серпні 1944 Ротмістров був призначений на посаду заступника командувача бронетанковими і механізованими військами Червоної армії і до кінця війни в бойових діях більше участі не брав. Після Великої Вітчизняної війни Ротмістров був командувачем бронетанковими і механізованими військами в Групі радянських військ у Німеччині, а потім в такій же посаді на Далекому Сході. З 1948 - заступник начальника кафедри Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. В 1953 році Ротмістров і сам закінчив цю академію, після чого став у ній же начальником кафедри, вів військово-педагогічну і військово-наукову роботу. Доктор військових наук (1956), професор (1958). У 1958 - 1964 роках був начальником Військової Академії бронетанкових військ. З метою вдосконалення навчального процесу активно підтримував зв'язок з військами, для поліпшення військово-наукової роботи часто організовував творчі конференції, брав участь у розробці праць з використання танкових військ в бою, операції і війні в цілому, а також перспективам їх розвитку. За заслуги перед Збройними Силами в справі розробки військової теорії, виховання і підготовки офіцерських кадрів, в 1962 році П.О. Ротмістрову присвоєно військове звання Головного маршала бронетанкових військ. 7 травня 1965 Павлу Олексійовичу Ротмістрову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 10688) за вміле керівництво військами, особисту мужність і відвагу, проявлені в боях з німецькими загарбниками. З 1964 Ротмістров був помічником Міністра оборони СРСР по вищих військово-навчальних закладах, з 1968 - у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Павло Олексійович підтримував постійний зв'язок із земляками: приїжджав у рідні місця, листувався з трудящими, молоддю Верхньоволжя. Помер маршал Ротмістров в Москві 6 квітня 1982 року. Похоронений на Новодівичому кладовищі.
Пам’ять
У Твері біля Горбатого мосту встановлений меморіальний знак воїнам 8-ї танкової бригади, якою командував Ротмістров.
У Москві на будинку (вул. Тверська 8), в якому він жив, встановлена меморіальна дошка.
Ім'ям Ротмістрова названа вулиця в Мінську (у мікрорайоні Шабан).
Пам'ятна дошка, присвячена Ротмістрову, на будівлі Військової академії бронетанкових військ (нині загальновійськова академія ЗС РФ, Москва, 21-й Краснокурсантский пр., 3 / 5).
Ім'ям Ротмістрова названо Челябінське вище військове автомобільне командно-інженерне училище (військовий інститут) - м. Челябінськ, Свердловський проспект, 28.
Бібліографія
Астраханский В. Круг чтения военачальника //Библиотека .- 2002 .- № 5.- С. 11-13
Довгоборець О. Відновлюючи сторінки історії : Шкільний меридіан / О. Довгоборець // Сільський вісник. - 2012. - 5 травня. - С. 7 История военного искусства: в 2 т. / под общ. ред. П. А.
Ротмистрова. - М. : Воениздат. – Т. 1. - 1963. - 528 с. : ил., карт. История военного искусства: в 2 т. / под общ. ред. П. А.
Ротмистрова. - М. : Воениздат. – Т. 2. - 1963. - 720 с. : ил., карт. Командиры второй мировой войны / Авт.-сост. А. Н. Гордиенко .- Мн., 1997
Лубченков Ю. Н. 100 великих полководцев Второй мировой / Ю. Н. Лубченков .- М., 2006 .- 480 с.
Матівос Ю. Ветеран: Тематична сторінка Кіровоградської міської ради ветеранів / Ю. Матівос // Вечірня газета. - 2002. - 26 липня. - С. 7
Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі. - Історико-публіцистичний нарис. - Кіровоград: ТОВ «Діаграма», 2004 Мощанский И. Б. Танки, вперед! Курьезы танковой войны в битве за Ленинград . -М., 2009 .- 192 с.
Пасічник Л. Почесні громадяни Єлисаветграда/ Л. Пасічник // Вечірня газета. - 2010. - 5 листопада. - С. 8
Советские полководцы и военачальники : Сборник / [Сост. В.Е. Быстров]. - М. : Мол. гвардия, 1988. - 360,[2] с., [16] л. ил. ; 22 см. – (Сер. "Жизнь замечательных людей" ; Вып. 12(690)
Ротмистров, Павел Алексеевич Стальная гвардия / П. А. Ротмистров ; [Послесл. И. Крупченко]. - М.: Воениздат, 1984. - 271 с. ; 20 см. - (Сер. "Военные мемуары")
Рябошапка, Олександр. У тісній взаємодії / Олександр Рябошапка // Сільське життя. - 2014. - 13 грудня. - С. 6
Ротмистров П. А. Время и танки. — М.: Воениздат, 1972. — 336 с.
Сандул В. Шляхами перемог / В. Сандул // Гайворонський кур'єр. - 2011. - 6 травня. - С. 2
Форсування Дніпра // Придніпров'я. - 2013. - 28 вересня. - С. 3 : фото
Френчко Л. Ради жизни на земле / Л. Френчко // Ведомости Плюс. - 2010. - 7 мая. - С. 1, 3 : фото
Web-ресурс
Ротмістров Павло Олексійович – Вікіпедія - https://uk.wikipedia.org/wiki/Ротмістров_Павло_Олексійович
Ротмистров Павел Алексеевич – Герои страны - https://warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id...