Нікольський Юрій Олександрович
[[Файл:NikolskiyYO.jpg|мини|200px|
Юрій Олександрович Нікольський
народився — 20.03 (1.04) 1893
місце народження — м. Єлисаветград, Херсонська губернія (нині – м. Кропивницький)
дата смерті — січень 1922
місце смерті — харківська(?) в’язниця
Юрій Олександрович Нікольський (20 березня (1квітня) 1893, м. Єлисаветград, Херсонська губернія (нині – м. Кропивницький) — січень 1922) – літературний критик, історик літератури. Народився в м. Єлисаветграді. Загинув в одній з більшовицьких в’язниць (не виключено, в м. Харкові).
Життя і діяльність
Нікольський Юрій Олександрович народився 20 березня (1квітня) 1893 року в місті Єлисаветграді, Херсонської губернії (нині – м. Кропивницький) в сім’ї ветеринарного лікаря О. І. Нікольського, депутата 3-ї Державної Думи від м. Одеси. Мати жила в еміграції в Швейцарії. Юрій Олександрович закінчив Виборгське комерційне училище, в 1911 вступив до Політехнічного інституту, а в 1912 – на історико-філологічний факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1916 році. Юрій Олександрович досліджував російську літературу ХІХ століття: «История одной дружбы. Фет и Полонский», «Тургенев и Достоевский. История одной вражды». Із сучасників особливо шанував Олександра Блока та Анну Ахматову.
У пресі виступив вперше в 1914 році зі статтею «Тургенев и писатели Украйны («Русская мысль», 1914, № 7), в якій, спираючись на малодоступні читачеві джерела – спогади І. С. Тургенєва про Т. Г. Шевченка та листи до М. О. Маркович (Марко Вовчок), намагався за власним висловлюванням, наблизитися «к пониманию Тургенева со стороны эстетической и религиозной».
Нікольський із захопленням зустрів Лютневу революцію. На початку червня 1917р. став співробітником «Былого», де йому була доручена «лит. обработка различных „дел" из охранки, судов и пр. 350 р. в месяц. Дела интереснейшие». Однак поразницькі настрої в суспільстві, розлад в армії призвели його до глибокого песимізму. Напередодні Жовтневої революції Нікольський та його молодший брат Сергій добровільно йдуть на фронт. Юрій Олександрович служив в Бесарабії в артилерійській бригаді розвідником-спостерігачем до початку листопада, брав участь у боях. Після Жовтневої революції жив в Москві. Потім деякий час викладав в університеті Нижнього Новгорода. Мученицька смерть влітку 1918 року його 19-річного брата, який служив в Добровольчій армії та був розстріляний Всеросійським Надзвичайним Комітетом на Півдні (десь в районі Донецького басейну), стала страшним ударом для Ні кольського та обумовила його різко антибільшовистську позицію. З жовтня 1919 року Юрій Нікольський – викладач Петроградського університету, де мав намір здати магістерські іспити. Через слабке здоров'я і неприйняття нових порядків, він відхилив пропозицію про викладання в Тенишевському училищі і гімназії Таганцевої. Спроба втекти за кордон через Фінляндію не вдалася. У1920 році, отримавши від Академії наук відрядження в Одесу, а звідти до Тирасполя для вивчення архівів і музеїв, Ю. Нікольський зумів перетнути лінію фронту і пробратися в зайнятий Врангелем Крим.
14 листопада 1920 року на французькому броненосці «Вальдек Руссо» Нікольський разом з родиною голови Таврійської земської управи князя В. А. Оболенського, в числі 500 російських біженців, залишив Крим. Потім з Константинополя через Болгарію потрапив до Белграду, де став приват-доцентом університету, займався вивченням літератури південних слов’ян, друкувався в сербських академічних виданнях. Зустрівшись в Белграді з В. Шульгіним, Ю. Нікольський поїхав з ним у Варну, звідки на шхуні 30 серпня 1921 року відплив з іншими учасниками експедиціі до Криму, щоб вивезти з радянської Росії членів сім'ї Оболенського та свою наречену Ірину Оболенську, які там залишилися. Там же Ю. Нікольський і В. К. Вінберг (родич Оболенського) були заарештовані як шпигуни, відправлені до в'язниці (ймовірно, до Харкова), де обидва померли від тифу. Нікольський – в січні, а Вінберг – навесні.
Доля Нікольського, його образ благородного юнака, здібного вченого, обставини його трагічної загибелі набули в очах сучасників майже легендарного характеру. Друг Юрія Нікольського, видатний літературознавець Борис Ейхенбаум, писав: «Надо сохранить память о нем. Надо собрать его статьи и напечатать некоторые его письма, в которых сказано больше, чем в статьях. Он был человеком выдающимся и характерным – действительной индивидуальностью». (Эйхенбаум, Борис. Ю. А. Никольский [Некролог] / Борис Эйхенбаум // Литературные записки. – 1922. – № 1. – С.14)
Бібліографія
Никольский, Юрий. История одной дружбы. Фет и Полонский / Юрий Никольский // Русская мысль.– 1917.– Кн. 5-6.– С. 82-127
Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2017. – С. 97
Русские писатели 1800-1917 [Текст] : биографический словарь / Гл. ред. П.А.Николаев. – М. : Большая Российская энциклопедия, 1989 – (Сер. "Русские писатели ХІ-ХХ вв."). Т.4 : М – П. – 1999. – 703,[1] с. : ил., 6 л. цв. ил.
Web-ресурси
Никольский Ю. А.: биографическая справка
Никольский Юрий Александрович: Сочинения
aleksandrovich_aleksandr_blok_o_rossii/1-1-0-891 Никольский Ю.А. Александр Блок о России