Мельгунов Олексій Петрович
Олексій Петрович Мельгунов (9 (20) лютого 1722, м. Санкт-Петербург, Російська імперія – 2 (13) липня 1788, м. Ярославль) – державний, військовий, громадський і культурний діяч, генерал-поручик, Головний командир Нової Сербії; генерал-губернатор Ярославського намісництва (1777-1788).
Життя і діяльність
Мельгунов Олексій Петрович народився 9 лютого 1722 року в родині петербургського віце-губернатора Петра Наумовича Мельгунова та його дружини Євфимії Василівни, уродженої Римської-Корсакової. Після завершення навчання в Сухопутному шляхетському корпусі, юнак вирішив присвятити себе військовій справі. На початку кар’єри він служив камер-пажом при дворі Єлизавети Петрівни, а отримавши чин бригадира, 1756 року став ад’ютантом великого князя Петра Федоровича, майбутнього імператора Петра ІІІ. Завдяки гарному володінню німецькою мовою, якою розмовляв Петро Федорович, Олексій Мельгунов увійшов до його найближчого оточення.
У 1756-1762 рр. Олексій Петрович очолював Сухопутний шляхетський кадетський корпус, сприяв створенню у закладі театру, відкрив типографію. У грудні 1761 року Олексій Петрович отримав чин генерал-майора, а в лютому 1762 – генерал-поручика. Того ж року Мельгунова призначили командувачем Інгерманландського піхотного полку. Як найближчий сподвижник Петра III, Мельгунов брав участь у підготовці важливих законодавчих актів, які відкривали перспективу прогресивних перетворень (маніфест про знищення Таємної канцелярії, наказ про вольності дворянства та інш.). Петро III подарував йому 1000 душ та землю в столиці, призначив членом Особливого зібрання при імператорі. 10 лютого 1761 року Олексій Мельгунов був нагороджений орденом Св. Олександра Невського.
На момент повалення Петра III (28 червня 1762 року) генерал зберіг вірність імператору, за що заплатив арештом й опалою, проте незабаром Катерина II запросила його знову на службу і в 1764 році призначила генерал-губернатором Новоросійської губернії, де Олексій Мельгунов проявив себе як вмілий та досвідчений адміністратор.
З іменем Олексія Петровича Мельгунова пов’язано заснування першого освітянського закладу (1763 р.) в Єлисаветграді. За ордером коменданта фортеці Святої Єлисавети полковника Ірмина від 7 листопада при фортеці було відкрито школу для дітей офіцерів. Згаданий ордер коменданта було видано на підставі розпорядження Головного командира Нової Сербії генерал-поручика Олексія Петровича Мельгунова.
З його ініціативи у фортеці Святої Єлисавети було засновано першу в Україні друкарню цивільного шрифту. Тут друкувалися бланки для паспортів, свідоцтв та інших документів, 1765 року вийшла перша в Україні світська книга, надрукована цивільним шрифтом. На обкладинці її значилося: «Кофейный дом. Комедия. Печатана в Новороссийской губернии в крепости Святыя Елисаветы». Це була комедія Жан-Жака Руссо.
Олексій Мельгунов – один із фундаторів російської археології. За його наказом у 1763 році поблизу Єлисаветграда з науковою метою був розкопаний величезний скіфський курган, відомий потім як Мельгуновський. Археологічні розкопки скіфських курганів на Дніпрі (золоті та срібні речі з курганів) склали «мельгуновський скарб» в Ермітажі.
Про непересічну особистість генерала Мельгунова мешканцям міста нагадує Міський сад, посаджений за його наказом у 1763 році. На початку 19 століття сад називали Потьомкінським на честь перебування знаменитого фаворита Катерини II у цих місцях.
У 1765 році Мельгунов був «пожалован в Москву сенатором и Камер-коллегии президентом». У подальшому він обіймав різні державні посади: був депутатом Комітету по складанню Нового Укладення (1767), директором державних гуральних заводів, у чині таємного радника з 1777 р. служив ярославським генерал-губернатором, а з 1780 р. – вологодським.
До виконання посадових обов’язків Мельгунов ставився не формально, був прибічником управління на основі європейської концепції просвітительського монархізму – упроваджував програму діяльності, яка об’єднувала просвітительські й масонські ідеї та ідеали. Наріжним каменем правління генерал-губернатора було гасло: «Віра, закон, милосердя».
Мельгунов створював губернію з нуля: наносив на карту нові міста, сприяв в них розвитку торгівлі та промисловості, освіти, культури, благочинності. За роки правління Мельгунова були засновані міста Рибінськ, Молога, Пошехоньє, Мишкін, Данілов, Петровськ та Борисоглібськ. Губернатор створив адміністративний апарат намісництва, боровся зі зловживаннями в державних закладах, організував дослідження територій губернії та їх топографічний опис. Мельгунов сприяв будівництву заводів і фабрик, надавав пільги купцям. Йому належить проєкт Північно-Катеринівського каналу, який об'єднав Двіну та Каму. Одним із перших О.П. Мельгунов розпочав реалізацію нової судової реформи.
Олексій Петрович мав репутацію добросердної людини, гуманного чиновника, який засуджував жорстокість, навіть дозволену законом. Відомо, що він добивався покарання поміщиків-нелюдів, використовуючи всі засоби, навіть звертаючись до імператриці; заснував в’язницю в Коровниках, цивілізував тим самим тюремне ув’язнення. У 1781 році ініціював та виконав секретну місію: організував відправку з в’язниці в Холмогорах в Данію сім’ї брауншвейгського принца Антона Ульріха – потенційних претендентів на престол; при цьому поводився с брауншвейгським сімейством максимально гуманно й благородно.
Адміністративну діяльність Мельгунов поєднував з громадською. Його стараннями відбувався культурний розквіт краю. Він намагався перенести в Ярославль всі форми столичного культурного життя. Театри в Ярославлі та Вологді, перша в Росії провінційна приватна типографія, перший російський провінційний журнал, гімназія та училище в Ярославлі, морехідне училище в Холмогорах, притулок для людей похилого віку та безхатьків, система допомоги тим, хто голодує, – все це свідчило про неординарність намісника, який будував по-новому культуру «своєї столиці».
Під керівництвом Мельгунова Ярославль став адміністративним та культурним центром великого намісництва: центр міста переплановувався в стилі класицизму, намісник вперше «дал Ярославлю вид европейского города» (краєзнавець В. Лествіцин). У план міста був закладений проєкт, головними акцентами якого стали храми. Ярославські вулиці ведуть до храму, символізуючи шлях християнина.
Олексій Петрович Мельгунов – великий благодійник в російській провінції XVIII ст. (за межами Петербурга та Москви): на благодійність він витратив прибуток від продажу свого ярославського землеволодіння, Єлагіна острова в Петербурзі (в 1776-1793 рр. – Мельгунов острів) та власності в Москві в районі Тріумфальної площі. Неподалік від Ільїнської площі ним був створений унікальний в російській провінції тих часів культурний, духовний центр – «Дом призрения ближнего» (1786 р.), який будувався та утримувався за рахунок благодійників, головним з яких був сам Мельгунов. При цьому будинку була церква, училище й типографія. Діти та старі люди проживали тут на повному забезпеченні. Мельгунов розповсюдив 400 азбук, які закупив в Академії наук.
Важливими компонентами масонського просвітництва в Ярославлі стали домашній театр Мельгунова та перший російський провінційний журнал «Уединенный пошехонец», який видавався при безпосередній участі Олексія Петровича.
Мельгунов також шанував науку, цікавився німецькою літературою, зібрав для Ермітажу «некоторые остатки зырянских древних бумаг».
Помер Олексій Петрович Мельгунов 2 липня 1788 року, похований в Лікарняній церкві Всемилостивого Спаса Толгського монастиря в Ярославлі.
Нагороди
Кавалер російських орденів Святого Апостола Андрія Первозваного (1780), Святого князя Олександра Невського (1761), Святого Рівноапостольного князя Володимира першого ступеню (1785) та гольштейнського ордена Святої Анни (1762).
Пам`ять
Багате скіфське погребіння початку VI ст. до н. е. біля Єлисаветграда (нині – Кропивницький), в розкопках якого брав участь Олексій Петрович Мельгунов в 1763 році, названо на його честь Мельгуновським.
Бібліографія
Кизименко, О. Генерал-губернатор Олексій Мельгунов / О. Кизименко // Кировоградский экспресс. – 2001. – 16 августа. – С. 4
Кривенко, В. Зникаючі сліди історії / В. Кривенко // Народне слово. – 2012. – 29 березня. – С. 14 : фото
Лита могила // Народне слово. – 2003. – 7 жовтня. – С. 3
Лутай, О. Літопис землі / О. Лутай // Сільське життя. – 2010. – 10 лютого. – С. 2
Лутай, Оксана. Таємниці розкриває степ / Оксана Лутай // Сільське життя. – 2018. – 24 серпня. – С. 3 : фото
Мельгунов, Алексей Петрович // Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского; издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб. : Типо-литогр. И. А. Ефрона, 1890-1907. – Т. 19, Кн. 37 : Мекенен – Мифу-Баня. – 1896. – С. 44
Мозолевський, Борис Миколайович. Скіфський степ : наукове видання / Борис Мозолевський; Авт. передм. Г. Шонін, Ред. І. Давидко. – К. : Темпора, 2005. – 190 с. : фото
Френчко, Л. Алексей Мельгунов: Знаменитости степной столицы / Л. Френчко // Ведомости. – 2006. – 16 июня. – С. 8
Шевченко С. Історія Литого скарбу : До 250-річчя розкопок Червоного кургану / С. Шевченко // Народне слово. – 2013. – 7 листопада. – С. 9 : фото
Шевченко, С. Чи повернеться пограбоване Мельгуновим золото? / С. Шевченко // Народне слово. – 2009. – 28 квітня. – С. 10
Юганова, Тетяна. Чим ще здивує Лита Могила (Мельгуновський курган)? / Тетяна Юганова // Вісник Кіровоградщини. – 2019. – 30 травня. – С. 6 : фото
Web-ресурси
Марсанова В.М., Ермолин Е.А. Мельгунов Алексей Петрович (Яркипедия)
Мельгунов, Алексей Петрович (Википедия. Свободная энциклопедия)