Логвин Григорій Никонович
Григорій Никонович Логвин (1910, с.Косівка, Олексадрійський повіт Херсонської губернії — 2001, Київ) — видатний вчений, архітектор, художник і мистецтвознавець, талановитий популяризатор мистецької спадщини Русі-України. Доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України і Заслужений архітектор України, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, премії ім. М. Грушевського, Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів та премії «Визнання».
Життя і діяльність
Григорій Никонович Логвин народився в селі Косівка Олександрійського повіту Херсонської губернії, в заможній і освіченій селянській родині.
Батько Никон Олексійович (1888 – 1978) та мати Мокрина Федорівна (1888-1957) все життя працювали на землі в колгоспі.
У 1926 році закінчив семирічну школу у м. Олександрія. У 1929 році Логвин закінчив сільськогосподарську профшколу в с. Шамівка. Після її закінчення працював головним агротехніком, заступником голови, головою колгоспу у с. Дмитрівка.
У 1931-1934 рр. Логвин навчався у Харківському художньому інституті. Закінчував навчання у Харківському інституті інженерів комунального господарства у 1934—1936 роках. Працював викладачем, архітектором-практиком. У 1938 році вступив до Московського інституту образотворчих мистецтв, який закінчив у 1941 році. Перед початком Вітчизняної війни мав дві вищі освіти - як архітектор і як мистецтвознавець.
1 вересня 1941 року Г. Логвин був мобілізований до Радянської армії. Служив у навчальному артилерійському полку резерву, далеко в тилу. Після демобілізації 15 жовтня 1945 року приїхав до Києва й почав працювати архітектором в інституті Дніпросільбуда.
У 1946 році Г. Логвин подав документи до Інституту аспірантури Українського філіалу Академії архітектури СРСР.
В Інституті аспірантури було декілька спеціалізацій - як творчих, пов'язаних з проектуванням архітектурних об'єктів, міст і сіл, так і наукових. 1946 року було оголошено набір в аспірантуру. Григорій Логвин прагнув поступити на творче відділення, але спізнився з поданням документів. Щоб не втрачати рік навчання йому запропонували подавати документи на спеціальність „Теорія та історія архітектури”, з подальшим переведенням на іншу спеціалізацію. Григорій Никонович вступив до аспірантури і назавжди пов’язав себе з історією української архітектури. Темою його кандидатської дисертації визначили архітектуру Святогірського монастиря в с. Зимно на Волині. Мандрівки Волинню (пішки з торбою, як Григорій Сковорода), вивчення пам'яток архітектури, їх обмірювання, фотографування і змальовування зробили свою справу: Григорій Логвин назавжди прикипів до пам'яток архітектури і мистецтва, до історії архітектури й мистецтвознавства. До проектної практики він уже не повертався.
З 1947 року і до останніх днів життя Г.Логвин працював науковим співробітником Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування в Києві. Досліджував сотні архітектурних пам’яток по всій Україні. У 1948 році захистив кандидатську дисертацію «Архітектурний комплекс у Зимно». У ній довів, що в 15 ст. в Україні сформувався тип «оборонних церков» і відбулося перенесення дерев’яної конструкції залому в мурування, що мало вирішальне значення для подальшого розвитку української архітектури. У докторській дисертації «Украинское искусство 1240—1540 гг.», яку Григорій Никонович захистив у 1968 році, дослідив становлення та тенденції розвитку українського мистецтва, яке ґрунтувалося на засадах естетики європейського Передвідродження й стало провісником гуманістичного реалістичного мистецтва українського Відродження 16-17 ст.
Григорій Никонович Логвин є автором понад 200 наукових публікацій, путівників і книг, які ілюстрував власними фотографіями. Досліджував українську архітектуру, малярство, графіку, скульптуру. Особливу увагу приділив українському мистецтву та архітектурі доби бароко, розвитку архітектурно-мистецьких шкіл у 17—18 ст. Остання його праця присвячена Софійському собору в Києві, у ній визначено та проаналізовано особливості почерку майстрів мозаїк і фресок собору, обґрунтовано дату спорудження собору — 1017/1019—1030.
Логвин автор та співавтор книг: "Чигирин. Суботів. Архітектурно-історичний нарис" (1954), "Киево-Печерская лавра" (1958), "Киев" (1960, 1967, 1982), "Украинское искусство Х-ХVІІІ вв." (1963), "Чернигов. Новгород-Сиверский. Глухов. Путивль" (1965, 1980), "По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки" (1968), альбом "Софія Київська" (1971; "З глибин. Давня книжкова мініатюра ХІ-ХVІІІ століть" (1974, 1977), "Украинские Карпаты" (1973), "Український середньовічний живопис" (1976), довідник-путівник "Украина и Молдавия" (1982, 1987), "З глибин. Гравюри українських стародруків ХVІ-ХVІІІ ст." (1990) та ін.
Автор розділів колективних монографій: "Нариси історії архітектури Української РСР: Дожовтневий період" (1957), "Історія українського мистецтва" в 6 т. (1967, т.2), статтей в УРЕ. Аквареліст, фотограф (всі його книги ілюстровані авторськими фотографіями). Був одним із засновників та організаторів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Музею народної архітектури та побуту України в с. Пирогово, а також одним з ініціаторів видання «Історії українського мистецтва (у 6-ти томах). У 1992 році наукова рада Наукового товариства імені Шевченка нагородила його Медаллю ім. М. Грушевського.
Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1993), премії Фундації Т. і О. Антоновичів (1996), премії «Визнання» (2000). Григорій Никонович мав чотирьох дітей: дочка Майя (1930) - медик; син Юрій (1939) - графік, письменник; дочка Іраїда (1947) - філолог; дочка Наталія (1956) - історик архітектури. Похований на Байковому цвинтарі.
Бібліографія
Твори Г. Логвина
З глибин [Текст] : Давня книжкова мініатюра XI-XVIII ст.: [Нарис] / Григорій Логвин,. - К. : Дніпро, 1974. - 188, [17] с. : іл. - Бібліогр.: с. 191-193.
По Україні : стародавні мистецькі пам'ятки / Григорій Логвин. - К. : Мистецтво, 1968. - 463 с. : іл.: 5 арк. іл.
Украинское искусство : X-XVIII / Григорий Логвин. - М. : Искусство, 1963. - 191 с. : ил. - (Сер. "Очерки истории и теории изобразительных искусств"). - Библиогр. с. : 280-281.
Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль / Григорий Логвин. - М. : Искусство, 1965. - 251 с. : ил.
Чигирин. Суботів : архітект.-історич. нарис / Григорій Логвин. - К. : Вид-во архіт. УРСР, 1954. - 72 с.
Про життя і діяльність Г. Логвина
Логвин Григорій Никонович [Текст] // Словник художників України. - Київ, 1973. - С. 135.
Патріарх мистецвознавства [Текст] : Григорію Логвину - 90 / Бушак С. // Образотворче мистецтво. - 2000. - N 3-4. - С. 57
Великий подвижник [Текст] : Пам’яті Григорія Логвина (помер 7 березня 2001 року) / Бушак С. // Народна творчість та етнографія. - 2002. - № 4. - С. 72-74.
Феномен Григорія Логвина [Текст] : До 100-річчя з дня народження / В. Вечерський // Літературна Україна. - 2010. - 27 травня. - С. 7
Шевченківський лауреат з Косівки [Текст] : Наші земляки / Кохан А. // Сільський вісник. - 2005. - 29 жовтня. - С. 3
Земляків-лауреатів найвищої премії додалося [Текст] / С. Янчуков // Народне слово. - 2010. - 30 березня. - С. 5
Яка ж ти, доле моя... [Текст] / О. Рябошапка // Сільське життя. - 2012. - 25 липня. - С. 4
Web-ресурси
Григорій Логвин – мистецтвознавець, архітектор http://www.ex.ua/10224240
Сторіччя Григорія Логвина http://www.spadshina.org.ua/File/praci_ndi_5_part_0.pdf