Лащенко Ростислав Митрофанович
Лащенко Ростислав Митрофанович (1(13). IX. 1878-30. Х.1929) - український правознавець і громадський діяч, історик права, один з основоположників історико-правової науки в діаспорі.
Життя і діяльність
Лащенко Ростислав Митрофанович народився в Єлисаветграді Херсонської губ. (нині - м. Кіровоград) у сім’ї інспектора Єлисаветградського духовного училища Митрофана Лащенка. У 1896 році закінчив місцеву чоловічу гімназію. Вступив до Київського університету на юридичний факультет. Після закінчення університету у 1905 році зарахований на посаду молодшого кандидата по судовому відомству при Київському окружному суді. Стажувався в різних структурних підрозділах цього суду. 1 липня 1907 за власним бажанням звільнився зі служби. У цьому ж році опублікував оповідь «Лейба Шмерль». 12 грудня 1907 знову був зарахований молодшим кандидатом на посади по судовому відомству при Київській судовій палаті.
Після Лютневої революції 1917 - член Української партії соціалістів-федералістів, заснованої у червні 1917, перейменованої 1923 року в еміграції в Українську радикально-демократичну партію, один із засновників і членів президії Українського правничого товариства, створеного 30 квітня 1917. Брав участь в Українському правничому з’їзді 13-14 червня 1917р. з доповіддю «Історичний огляд української правничої творчості». На Українському правничому з’їзді був обраний членом Київського крайового судового комітету, створеного для підтримки зв’язків між Українською Центральною Радою і місцевими судовими установами. Викладав історію українського права в Київському українському народному університеті, відкритому в жовтні 1917.
З приходом Директорії УНР - один з найактивніших членів Верховної слідчої комісії УНР з розслідування діяльності уряду Скоропадського (грудень 1918 - жовтень 1919). Після відновлення 26 січня 1919р. Київського апеляційного суду, призначений членом цього суду, а 24 квітня - головою департаменту суду.
Згодом переїхав до Львова, очолив там у червні 1921 Наддніпрянську допомогову секцію при Українському громадському комітеті. Опікувався емігрантськими справами, до розпуску комітету в жовтні 1921р. Також працював у Бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Того ж року переїхав до Чехословаччини, почав викладати на факультеті права і суспільних наук в Українському вільному університеті в Празі, займав посади: доцента (1921), надзвичайного професора (з 1923) і звичайного професора (з 1925). Читав загальний курс історії українського права, а також спеціальні курси з історії окремих галузей українського права та організації судочинства в Україні. Написав і власним коштом видрукував для студентів підручник «Лекції по історії українського права» (ч. 1: Княжа доба. Прага 1923; ч. 2: Литовсько-польська доба. Прага, 1924). Водночас викладав цивільне право та цивільний процес в Українській господарській академії в Подєбрадах (нині місто в Чехії). Був членом емігрантського історико-філологічного товариства, співзасновником і до 1927 включно головою Правничого товариства в Празі, (статут т-ва було затверджено 17 березня 1923). На засіданнях товариства у перші 5 років його роботи зробив 18 наукових. доповідей. Опублікував кілька ґрунтовних наукових праць, серед них зокрема: «Литовський статут як пам’ятка українського права» (1923) і «Копні суди на Україні, їх походження, компетенція і устрій» (1926-27).
Помер у 1929р. у м. Прага, похований на міському кладовищі м. Подєбради.
Бібліографія
Лащенко, Р. М. Лекції по історії українського права [Текст]: учбовий посібник / Ростислав Лащенко,. - К.: Україна, 1998. - 253,[2] с.: іл.
Лащенко, Р. М. До історії українського права [Текст] / Ростислав Лащенко // Хроніка 2000. - 1998. - № 27-28. - С. 27-46