Кропивницький Марко Лукич

The printable version is no longer supported and may have rendering errors. Please update your browser bookmarks and please use the default browser print function instead.

Марко Лукич Кропивницький

Дата народження — 22(10).05.1840
Місце народження — с. Бежбайраки, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині с. Кропивницьке, Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 21(8).04.1910
Місце смерті — станція Підгородна Херсонської губернії (нині Первомайський район, Миколаївська область, Україна)
Місце поховання — Перше міське кладовище (нині Молодіжний парк) в Харкові

Марко Лукич Кропивницький (22 (10) травня 1840, с. Бежбайраки, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині с. Кропивницьке, Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна) – 21 (8) квітня 1910, станція Підгородна, Херсонська губернія (нині Первомайський район, Миколаївська область, Україна) – український письменник, драматург, театральний режисер і актор, композитор, засновник українського професійного Театру корифеїв.

Життя і діяльність

...Велику справу зробив Марко Кропивницький. Ми з усією своєю
історією та археологією навряд чи досягли б такої популяризації
української культури, як Марко Лукич Кропивницький зі своїм театром.
Дмитро Яворницький,
український історик, археолог, фольклорист, письменник,
дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець

Народився М. Л. Кропивницький у родині управителя поміщицьких маєтків. Його дитинство було тяжким: з п'яти років хлопчик залишився без матері, був на становищі наймита у панів, до яких віддав його батько. Мати покинула сім’ю і з’явилася у житті Марка лише через десять років.

Початкову освіту майбутній письменник здобув у приватній школі шляхтича Рудковського в слободі Олександрівка. Далі було навчання у Бобринецькій повітовій школі, під час якого Марко мешкав у будинку бабусі по материнській лінії Уляни Дубровинської. Дядьки Олексій, Єгор, Микола і Федір були музикально обдарованими людьми, співали в церковнім хорі, любили книги. Вони навчили Марка народних пісень, познайомили з театральним мистецтвом. Після приїзду до Бобринця драматичної трупи Млотковського, бажання виступати на сцені в юнака було таким, що ані перспектива службової кар’єри, ані рішучі протести батька вже не змогли приглушити той потяг.

Після повернення матері Марко приходив до її будинку в Бобринці, де вона вчила його танцювати, грати на скрипці та фортепіано, розучувала з ним різні вокальні партії.

Приїзди артистів збудили творчу ініціативу і у бобринецьких аматорів. Дядько Марка, Микола Дубровинський, організував разом з товаришем, Артемом Ворниковим, у Бобринці театральний гурток, до якого долучив небожа.

Про свої перші аматорські виступи на сцені Марко Лукич згадує так: «Не пам’ятаю, коли я уперше зіграв і яку роль, знаю тільки, що успіх мав надзвичайний».

Аматори ставили «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника» І. Котляревського, «Шельменка-денщика» та «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Простака» В. Гоголя та інші.

Виступи на аматорській сцені визначили подальшу долю Кропивницького. Після закінчення з похвальним листом повітової школи (1856) Кропивницький служить на різних посадах в судових установах Бобринця та Єлисаветграда.

Робота в суді не приваблювала творчу натуру Марка Лукича, який не полишав надії продовжити освіту. У 1862-1863 роках юнак, як вільний слухач, відвідує лекції на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира. Провчившись в університеті три семестри, він повертається до Бобринця, де поступає на службу до повітового суду на посаду столоначальника.

Основною причиною повернення став створений акторами Соболєвими (братом і сестрою) театральний гурток, активну участь у роботі якого брав Марко Лукич. Після від'їзду з міста засновників гуртка, Кропивницький фактично стає його керівником. Він пробує свої сили і як актор, і як режисер, і на обох напрямах має величезний успіх.

На 1863 рік припадає початок літературної діяльності Марка Кропивницького. Свій шлях у літературу він розпочав п’єсою «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить». Згодом, після суттєвої переробки, п’єса отримала назву «Дай серцю волю, заведе в неволю».

У 1868 році Марко Лукич одружується з випускницею Одеської гімназії Олександрою Костянтинівною Вукотич (1851-1880). Олександра, як і її чоловік, захоплювалася театром, з великим успіхом виступала в аматорських виставах.

У 1870 році родина Кропивницьких усиновить підкинутого хлопчика, якого назвуть Костянтином, а в 1875 році у них народиться донька Марія. Шлюб з Олександрою Вукотич триватиме 12 років. У 1880 році вона помре від дифтерії.

У цей час захоплення театром відтісняє на другий план його службову кар'єру. У Бобринці Марко Лукич уперше зустрівся з Іваном Тобілевичем – майбутнім відомим драматургом і актором Карпенком-Карим. Разом вони беруть участь в аматорських виставах.

У період 1863-1864 рр. бобринецькі аматори поставили понад сорок найрізноманітніших вистав, де Кропивницький зарекомендував себе як здібний виконавець – з успіхом грав молодого купця Бородкіна і прикажчика Митю в п'єсах Олександра Островського «Не в свої сани не сідай» та «Бідність не порок». Він був душею творчо-організаційних задумів аматорів і незабаром очолив гурток.

У 1871 році М. Кропивницький остаточно залишає канцелярську службу і стає актором Одеського театру Моркових і Чернишова, в якому з успіхом дебютує у ролі Стецька у виставі «Сватання на Гончарівці» за однойменним твором Г. Квітки-Основ'яненка. Його гру тепло сприйняли глядачі, позитивно оцінила міська преса.

Молодий актор вразив глядачів оригінальною грою, точним розумінням образу. Він пішов проти поширеної традиції – показувати Стецька просто дурнем: грав його без шаржу, майстерно користуючись засобами легкої іронії й народного гумору, сценічної невимушеності й безпосередності. Виконанням ролі Стецька Кропивницький привернув увагу глядачів і критики, примусивши багатьох змінити ставлення до цього образу як до явища лише карикатурного характеру.

На сцені Одеського народного театру Кропивницький грав три роки, набираючись досвіду у таких відомих акторів, як Рибаков, Милославський, Горєв, Берг.

Зимовий сезон 1873-1874 років Марко Лукич закінчував у Харкові, де грав у театрі Колюпанова-Александрова. Тут йому вперше пощастило здійснити постановки таких українських п'єс, як «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і «За Німан іду» Александрова, а також презентувати власну драму «Дай серцеві волю, заведе в неволю».

Досить скоро слава Кропивницького як актора й режисера сягає далеко за межі України, і влітку 1874 року він отримує запрошення від столичного антрепренера Зізеріна поїхати на чолі української трупи до Петербурга. Виступали актори на Крестовському острові, і хоча преса всіляко замовчувала дані про приїзд українців, успіх трупи у простого глядача був величезний.

У лютому 1875-го директриса української галицької трупи Теофілія Романович запрошує Марка Лукича на посаду режисера до першого українського музично-драматичного театру в Галичині «Руська бесіда». За ініціативи Марка Лукича на західноукраїнській сцені були поставлені «Назар Стодоля», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Чорноморський побит». В усіх виставах Кропивницький зіграв головні ролі. Гастролюючи містами Галичини й Буковини, митець, як і під час виступів у Петербурзі, відчув себе посланцем національної культури, а відрізана державним кордоном від Наддніпрянщини місцева публіка мала можливість познайомитися з кращими зразками українського театрального мистецтва.

Після повернення з Галичини восени 1875 року Кропивницький приїздить до Єлисаветграда, де до кінця зимового сезону працює режисером аматорського гуртка, яким керував Іван Тобілевич (Карпенко-Карий).

Саме тоді вперше була зіграна Шевченкова мелодрама «Назар Стодоля», оздоблена знаменитими «Вечорницями» композитора Петра Ніщинського. Марко Лукич виконав у цій виставі роль Хоми Кичатого.

1876 року Кропивницький працює режисером і провідним актором у трупі Ізотова в Катеринославі. Національне театральне мистецтво досягло в ту добу такого рівня, що драматург разом з керівником трупи наважився на створення професійного театру. До колективу запросили акторів, які володіли українською мовою, а репертуар поповнили українськими п’єсами. Однак сміливий задум не вдалося здійснити. У травні 1876 року цар Олександр ІІ підписав сумнозвісний Емський указ, за яким заборонялося друкувати книги українською мовою, викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти та театральні вистави, ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою без особливого дозволу.

Заборона української мови тривала п’ять років. У цей час митець змушений був перейти на російський репертуар на сценах Сімферополя, Катеринослава, Харкова, Єлисаветграда, Кременчука та багатьох інших міст. Лише інколи він брав участь у виставах рідною мовою на аматорській сцені.

Дозвіл на постановку українських п’єс на теренах Російської імперії восени 1881 року став важливою віхою в історії українського народу, незважаючи на те, що за відповідним урядовим циркуляром заборонялося «влаштування спеціально малоросійського театру і формування труп для виконання п’єс і сцен виключно на малоруському наріччі».

Про цю важливу новину Кропивницький дізнався у Кременчуці, де у російській трупі Григорія Ошкаренка обіймав посади режисера і провідного актора.

Можливість створення національного професійного театру надихає Кропивницького згуртувати навколо себе однодумців, з якими він починає ставити українські п’єси, дуже популярні на той час.

Нова ера українського театру розпочалася з постановки безсмертної «Наталки Полтавки».

За словами Миколи Садовського, «перша вистава була цілковитий, загальний тріумф». Українські вистави йшли у Кременчуці протягом місяця. Місцеві шанувальники українського театрального мистецтва побачили спектаклі «Дай серцеві волю, заведе у неволю» Кропивницького, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» і «Щира любов» Квітки-Основ’яненка, «Гаркуша» Стороженка, «Кум-мірошник, або Сатана в бочці» Дмитренка, «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» Старицького та інші. А перед самим Різдвом того ж 1881 року відбулися короткотривалі виступи в Харкові, Полтаві і знову в Кременчуці.

Якісно новий етап у розвитку вітчизняного театрального мистецтва розпочався у жовтні 1882 року, коли в Єлисаветграді Марко Лукич створив трупу, якій судилося стати славою і гордістю України. Трупа мала назву «Товариство акторів». Ця подія ознаменувала настання золотого віку національного театру, його українізації та початку відокремлення від імперського впливу. Разом зі своєю трупою Кропивницький створив школу акторської та режисерської майстерності, яка підняла український театр на значно вищий щабель професіоналізму.

До складу Товариства акторів увійшли такі згодом відомі майстри сцени, учні Кропивницького, як Микола Садовський, Марія Заньковецька, Віра Вірина, Іван Загорський, Леонід Манько та інші.

Згодом до товариства приєдналися Ганна Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Марія Садовська-Барілотті та інші.

27 жовтня 1882 року на сцені зимового театру Тромбицького відбулася прем’єра вистави «Наталка Полтавка» за твором Івана Котляревського. У цьому спектаклі в ролі Наталки дебютувала на професійній сцені майбутня зірка української сцени Марія Заньковецька.

Вже після перших спектаклів було зрозуміло, що трупа Кропивницького – прекрасно злагоджений ансамбль з великими потенціалом. Усі вистави трупи незмінно користувались великою популярністю.

Трупа Кропивницького стала символом нового етапу у розвитку національного театру. Сучасники назвали її Театром корифеїв. Цей театр дав поштовх для подальшого розвитку української культури, відіграв визначну суспільно-політичну роль в житті українців, став однією з духовних підвалин України.

1882 рік був досить плідним для Кропивницького-драматурга. Окрилений успіхом молодого українського театру, письменник завершив кілька нових п’єс: «Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «По ревізії», «Лихо не кожному лихо, а іншому й талант».

1880-1890-ті – роки творчого тріумфу Кропивницького. У цю добу він заснував чотири першокласні драматичні трупи (в тому числі славнозвісний Театр корифеїв), постійно подорожував з гастролями по Україні та інших регіонах тодішньої країни, разом зі своїми колегами-акторами виступав на підмостках Петербурга, Москви, Варшави, Мінська, Тифліса, Баку, Вільно.

За своє творче життя Кропивницький зіграв понад 500 ролей. Назавжди увійшли в історію театру неперевершені образи Бичка («Глитай, або ж Павук» у власній однойменній п’єсі), Виборного («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Тараса Бульби («Тарас Бульба» М. Гоголя) та багато інших у виконанні Марка Лукича.

Акторські можливості Кропивницького вражали сучасників. Він міг грати дві-три ролі в одному спектаклі, перевтілюючись так, що його прозвали Перевертнем. Мінялось усе: голос, інтонації, міміка, жести, здавалось, що навіть зріст ставав іншим… Достовірність кожної ролі була надзвичайною.

За п’ятдесят років творчої роботи Кропивницький написав більше сорока драматичних творів різного жанру. Плідно продовжуючи традиції своїх попередників – І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, він створив реалістичні картини життя пореформеного селянства, показав гострі соціальні суперечності.

Помітний слід у національній культурі залишив Кропивницький-композитор, який написав музику до кількох своїх п’єс – «Невольник», «Пошились у дурні», «Вій», «Івасик-Телесик», «По щучому велінню»; створив низку пісень – «За сонцем хмаронька пливе» (слова Т. Шевченка), «Де ти бродиш, моя доле» (слова С. Писаревського). Деякі пісні Марко Лукич створив на основі власних поезій. Це «Ревуть-стогнуть гори-хвилі», «Удовиця», «Чи я тобі не вродливий», романс «Соловейко». Йому належить музичне оформлення оперети «Зальоти соцького Мусія».

Марко Лукич мав непересічний талант співака. За словами письменника Скитальця, «У нього, як у Шаляпіна, було все: різноманітний сценічний талант від трагічних ролей до високо комічних, велика музикальність, сценічна зовнішність і багатий голос, який у співі нагадував почасти голос Юрія Шакуло. У співочих ролях у нього поєднувалися першокласний артистичний талант з чудовими голосовими засобами й іншими даними його щедро обдарованої натури».

Сучасники митця добре розуміли, якою потужною багатогранною особистістю був Кропивницький. Мабуть, саме тому український композитор Данило Крижанівський одну з найкращих своїх пісень – «Реве та стогне Дніпр широкий» (на слова Т. Шевченка) – присвятив Марку Лукичу, який став першим її виконавцем.

Марко Лукич був ще й талановитим художником, який самотужки виготовляв декорації для вистав. Знаний український публіцист, видавець, громадський діяч, меценат Євген Чикаленко згадував: «Вперше я побачив М. Кропивницького не як актора, а як маляра. Панас Саксаганський якось повів мене в клюбі на сцену і там я побачив, як Кропивницький малював декорації. Зблизька це була якась ляпанина, а здалеку, при вечірнім освітленні, чудово виглядала сільська хата над річкою з зеленим садком та вербами над водою».

Другою дружиною Марка Лукича стала Надія Василівна Гладущенко (1859-1922), лікарка за професією, яка знала кілька мов, писала прозу. Повінчалася пара в Новочеркаську в 1887 році. Театральне міжсезоння Кропивницький з дружиною проводив у Єлисаветграді, в будинку Марфи Зайковської – тітки першої дружини корифея, яка виховувала дітей драматурга (Костянтина та Марію). Там Надія народила доньку Олександру (1888 – 1969).

У 1890 році, в зеніті слави, драматург оселяється на хуторі Затишок під Харковом. Обійстя знаходилось у мальовничій місцині. У садибі постійно гостювали друзі та знайомі митця.

У Затишку в родині Кропивницьких народилося ще двоє дітей – син Володимир (1892-1977) та донька Ольга (1894-1967).

Одним з улюблених занять Марка Лукича було садівництво. Господар Затишку вирощував найкращі сорти яблук, груш, черешень, винограду.

Іншою великою пристрастю Кропивницького було полювання. Він мав чудову колекцію старовинних і сучасних на той період рушниць та чимало мисливських собак. Взимку разом із синами та гостями драматург полював на зайців і лисиць, влітку – на вальдшнепів, куріпок, дрохв і качок.

Марко Лукич з великим задоволенням рибалив, фотографував, а вечорами сідав за невелику стареньку фісгармонію і награвав на ній прелюдії та хорали Баха.

Затишок для Кропивницького був своєрідною оазою. Тут він і відпочивав душею, і набирався натхнення для творчості. У себе на хуторі драматург написав понад двадцять п’єс, серед яких «Олеся», «Замулені джерела», «Титарівна» (за Т. Шевченком), «Супротивні течії», «Конон Блискавиченко», «Мамаша», «Розгардіяш», «Скрутна доба», «Старі сучки й молоді парості», «Зерно і полова», «Страчена сила» та інші.

На хуторі письменник перекладав твори Гоголя, Некрасова, Шекспіра, Мольєра, працював над своїми мемуарами, звідси виїздив на гастролі до багатьох українських і російських міст (Харкова, Полтави, Києва, Катеринослава, Одеси, Санкт-Петербурга, Москви, Саратова), відкрив у себе на хуторі початкову школу з українською мовою навчання.

Однією з маловідомих сторінок діяльності Кропивницького в останні роки життя є організація ним першого на теренах Російської імперії дитячого театру. У 1907 році для цього театру драматург написав п'єси «Івасик Телесик» і «По щучому велінню». На вистави в Затишок приходили діти й дорослі з навколишніх сіл. Після вистав усім дітям роздавали гостинці.

У січні 1910-го в столичному журналі «Театр и искусство» було надруковано інформацію про успішні виступи малолітніх аматорів: «Дитячий театр Марка Кропивницького – явище безпрецедентне, оскільки акторами у його дитячому театрі були діти. Нічого подібного ніколи не було в історії не тільки української, а й європейської культури».

Незважаючи на тяжку недугу – глухоту та головні болі, в останні роки життя Марко Лукич продовжував працювати, час від часу виступаючи у складі професійних театральних труп Суслова, Колесніченка, Прохоровича, Сабініна, Волика.

21 квітня 1910 року, повертаючись з гастролей з Одеси, Марко Лукіч Кропивницький помер у потязі від крововиливу в мозок. Поховали драматурга у Харкові, на старому цвинтарі біля церкви Усікновення глави Іоанна Предтечі. Сьогодні на місці цвинтаря – Молодіжний парк, проте могила корифея збереглася. На ній стоїть бронзове погруддя Марка Лукича, створене скульптором Федором Балавенським і відкрите у 1914 році.

Марко Кропивницький як драматург, актор, режисер, засновник першого національного професійного театру залишив помітний слід в історії вітчизняної культури. Проте неабияка його заслуга і в більш широкому, національному контексті. Відчуваючи загрозу знищення українського народу як етносу, тобто небезпеку розчинення його в панівній нації, Кропивницький, як ніхто інший, своїм палким словом намагався розбудити національну самосвідомість українців, закликав їх до збереження рідної мови й культури. Його п’єси разом із п’єсами Михайла Старицького та Івана Карпенка-Карого дали значний імпульс для подальшого розвитку всієї вітчизняної драматургії та національного театру.

Пам’ять

27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді (нині м. Кропивницький Кіровоградської області) було засновано перший український професійний театр, який з 1940 року носить ім’я його організатора – М.Л. Кропивницького.

У 1914році на могилі М.Л. Кропивницького встановлено погруддя (скульптор Ф.П. Балавенський).

29 червня 1965 р. село Бежбайраки Новоукраїнського району Кіровоградської області, в якому народився драматург, перейменовано на Кропивницьке.

1982 року до 100-річчя Театру корифеїв у селі Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області встановили пам’ятний знак та меморіальну дошку з таким текстом: «В цьому селі народився М.Л. Кропивницький (1840-1910) – видатний актор, режисер і драматург, основоположник українського Театру корифеїв» (архітектор В. Візняк).

1965 року в СРСР до 125-річчя від дня народження М.Л. Кропивницького випустили поштову марку із серії «Письменники нашої Батьківщини».

1968 року біля Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л. Кропивницького встановлено пам’ятник Марку Лукичу (скульптор Е.М. Кунцевич).

У м. Бобринець Кіровоградської області зберігся будинок, де аматорський театральний гурток, очолюваний Марком Кропивницьким, розпочав діяльність, та приміщення повітової школи, де вчився майбутній драматург.

1965 року на фасаді колишньої повітової школи встановлено меморіальну дошку з написом: «В цьому будинку в 60-х роках ХІХ століття навчалися у повітовій школі корифеї українського театру М.Л. Кропивницький та І.К. Тобілевич (Карпенко-Карий)».

1972 року в м. Бобринець Кіровоградської області становлено пам’ятник М.Л. Кропивницькому (скульптор О.Ф. Канаєв).

На фасаді Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві є меморіальна дошка з силуетом Марка Кропивницького і текстом: «В цьому будинку 10 січня 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М.Л. Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру» (скульптор І. Гончар).

2 жовтня 1982 року з нагоди 100-річчя з дня заснування Театру корифеїв у м. Кіровограді Кіровоградської області (нині м. Кропивницький) було відкрито Меморіальний музей М.Л. Кропивницького.

22 вересня 1978 року в м. Кіровограді Кіровоградської області (нині м. Кропивницький), на будинку, де мешкав М.Л. Кропивницький, було встановлено меморіальну дошку.

До 100-річчя Театру корифеїв (1982) одну з вулиць м. Кіровограда Кіровоградської області (нині м. Кропивницький) названо ім’ям М.Л. Кропивницького.

14 липня 2016 року згідно із законом про декомунізацію Верховна Рада України перейменувала місто Кіровоград на Кропивницький.

20 листопада 2018 року Верховна Рада України перейменувала Кіровоградський район на Кропивницький район Кіровоградської області.

Фотогалерея

Марко Кропивницький в молоді роки
Марко Кропивницький з дружиною Олександрою та прийомним сином Костянтином
Єлисаветградський Зимовий театр, на сцені якого 27 жовтня 1882 року відбулась перша вистава Товариства українських артистів під орудою М.Л. Кропивницького («Наталка-Полтавка» І. Котляревського)
Трупа Марка Кропивницького, створена в Єлисаветграді. 1882 р.
Марко Кропивницький в ролі Тараса Бульби в однойменній виставі за твором М. Гоголя
Трупа Марка Кропивницького.
1890-і рр.

Марко Кропивницький з родиною на хуторі Затишок. 1900-і рр.
Могила М.Л. Кропивницького (м. Харків, Міський парк)
Ювілейна марка, випущена до 125-річчя від дня народження М.Л. Кропивницького (1965)
Пам’ятник М.Л. Кропивницькому в м. Кропивницькому (1968, скульптор Е.М. Кунцевич)
Пам’ятник М.Л. Кропивницькому в м. Бобринець Кіровоградської області (1972, скульптор О.Ф. Канаєв)
Меморіальний музей М.Л. Кропивницького в м. Кропивницькому, 1982

Бібліографія

Твори М.Л. Кропивницького

Кропивницький М. Л. Полный сборник творив / М. Л. Кропивницький. – 3-е вид. – Харьков : Тип. И. М. Варшавчика, 1895. – 384 с. : 2 вкл. л.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори / Марко Кропивницький ; Ред., вступ. ст. та прим. П. Руліна. – Харків : Держвидав України, 1929-1931. – (Б-ка українських класиків).

Т.1. – 1929. – 296,[1] с. : 1 арк. портр.

Т.2. – 1929. – 282,[2] с. : 1 арк. портр.

Т.3. – 1930. – 334,[2] с. : 1 арк. портр.

Т.4. – 1930. – 345,[2] с. : 1 арк. портр.

Т.5. – 1931. – 424,[4] с.

Т.6. – 1931. – 399,[2] с.

Т.7. – 1930. – 376,[2] с. : 1 арк. портр.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори : в 6-и т. / Марко Кропивницький ; упоряд., авт. приміт. П. П. Перепелиця, авт. передм. І. І. Пільгук. – К. : Держлітвидав України, 1958 – Т. 1. – 573 [3] с. портр., іл.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори : в 6-и т. / Марко Кропивницький ; упоряд. П. П. Перепелиця. – К. : Держлітвидав України, 1958 – Т. 2. – 539 с. : іл.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори : в 6-и т. / Марко Кропивницький ; ред. О. І. Білецький, упоряд., авт. прим. П. П. Перепелиця. – К. : Держлітвидав України, Т. 3. – 1959. – 359 с. : іл.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори : в 6-и т. / Марко Кропивницький ; упоряд., авт. прим. П. П. Перепелиця, ред. О. І. Білецький. – К. : Держлітвидав України, Т. 4. – 1959. – 379 с. : іл.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори : в 6-и т. / Марко Кропивницький ; упоряд., авт. прим. П. П. Перепелиця, ред. О. І. Білецький. – К. : Держлітвидав України, Т. 5. – 1959. – 631 с. : іл.

Кропивницький, Марко Лукич. Твори : в 6-и т. / Марко Кропивницький ; упоряд., авт. прим. П. П. Перепелиця, ред. О. І. Білецький. – К. : Держлітвидав України, Т. 6 : Нариси та вірші. – 1960. – 671 с. : іл. – Бібліогр. с. 655-662.

Література про життя і діяльність

Гольник, Оксана Олександрівна. В пошуках Марка Кропивницького / О. О. Гольник. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2020. – 207 [1] с. : фото. – Загол. обкл. : В пошуках голосу Марка Кропивницького. – Бібліогр. с. 202-203.

Івашків, Василь. Марко Кропивницький (1840-1910). Нарис життя і творчості / В. Івашків ; М-во освіти і науки України, Львівський нац.. ун-т ім. І. Франка, Кафедра укр. фольклористики ім. Філарета Колесси. – Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 2020. – 135, [1] c. – Бібліогр. с 134-135.

Йосипенко, М. Й. Марко Лукич Кропивницький / М. Й. Йосипенко. – К. : Держвидав, 1958. – 322 с.

Киричок, Петро Максимович. Марко Кропивницький [] : Нарис життя і творчості / Петро Киричок. – К. : Дніпро, 1985. – 150 с. – (Сер. «Літературні портрети»).

Корифеї українського театру : матеріали про діяльність театру корифеїв / упоряд., вступна ст., приміт. І. О. Волошина. – К. : Мистецтво, 1982. – 307 [2] c. : іл.

Кропивницький, Володимир Маркович. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького : спогади про батька / Володимир Кропивницький ; авт. передм. В. О. Сахновський-Панкєєв ; авт. приміт. Петро Перепелиця. К. : Мистецтво, 1968. – 214 с. : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.

Марко Лукич Кропивницький : збірник статей, спогадів і матеріалів / укл.: П. Долина, П. Перепелиця. – К. : Мистецтво, 1955. – 529 [2] c. : портр., фото.

Новиков, Анатолій Олександрович. Марко Кропивницький і Харківщина : розвідки, гіпотези, документи / Анатолій Новиков. – Харків : Майдан, – 2000. – 181 [3] c., : фото. – Бібліогр. с. 176-182.

Новиков, Анатолій Олександрович. Українська театр і драматургія : від найдавніших часів до початку XX ст. : монографія / Анатолій Новиков. – Х. : Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – 411 [1] с. : фото. – Бібліогр. с. 389-397. – Покажч. Імен с. 398-408.

Новиков, Анатолій Олександрович. Учитель корифеїв : Життя Марка Кропивницького / А. О. Новиков. – Харків : ХІФТ, 2019. – 248 с. : портр., фото. – Бібліогр. : с. 243-244.

Смоленчук, Микола Кузьмович. Ой літав орел : [про життєвий і творчий шлях основоположника укр. проф. театру М. Л. Кропивницького: іст. роман] / Микола Смоленчук. – Одеса : Маяк, 1969. – 281 [2] c. : 9 арк. іл., порт., карт. і факс.

Смоленчук, Микола Кузьмич. Марко Кропивницький і його рідний край / Микола Смоленчук. – К. : Мистецтво, 1971. – 74 [2] c. : 1 арк. порт., 9 арк. фото.

Смоленчук, Микола Кузьмич. Степи полинові : біографічна повість: [про життєвий і творчий шлях основоположника укр. проф. театру Марка Кропивницького] / Микола Смоленчук. – К. : Радянський письменник, 1961. – 242 [2] c. : іл.

Спогади про Марка Кропивницького : збірник / упор.: П. П. Перепелиця, В. П. Ярош. – К. : Мистецтво, 1990. – 215 [1] с. : порт.

Тобілевич, Софія Віталіївна. Корифеї українського театру : Портрети. Спогади / Софія Тобілевич ; ред, авт. передм. та приміток О. Борщаговський. – К. : Мистецтво, 1947. – 112 [2] с. : портр., іл.

Ярош, Віктор Петрович. Меморіальний музей М. Л. Кропивницького у Кіровограді / Віктор Ярош. – Дніпропетровськ : Промінь, 1990. – 44 [2] c. : 4 а. іл.

Публікації про М.Л. Кропивницького в ЗМI

Галицький М. Від внука Марка Лукича / М. Галицький // Народне слово. – 2007. – 6 вересня. – С. 3.

Галицький М. Геній української сцени : До 170-ї річниці народження Марка Кропивницького / М. Галицький // Народне слово. – 2010. – 20 травня. – С. 7.

Галицький М. До дня народження корифея / М. Галицький // Народне слово. – 2007. – 26 травня. – С. 1.

Галицький Микола. Поєднати у назві минуле і сучасне / Микола Галицький // Народне слово. – 2015. – 30 липня. – С. 5.

Галицький М. Слово про велетнів української культури: Марка Кропивницького і Дмитра Яворницького / М. Галицький // Народне слово. – 2012. – 4 жовтня. – С. 12.

Галицький Микола. Спалене родове гніздо / Микола Галицький // Народне слово. – 2014. – 17 липня. – С. 8-9 : фото.

Грицайова О. Музичний талант Марка Лукича / О. Грицайова // Наше місто. – 2017. – 1 червня. – С. 4.

Грицайова Олена. Усе, що мав, віддав на розвиток українського театру : До 175-річчя М. Кропивницького / Олена Грицайова // Народне слово. – 2015. – 21 травня. – С. 10 : фото.

Класова Олена. Кропивницький і «Кобзар» / Олена Класова // Первая городская газета. – 2020. – 5 березня. – С. 3.

Кропивницький Ігор. Його життя – духовний подвиг / Ігор Кропивницький // Слово «Просвіти». – 2015. – ч. 19 (14-20 травня). – С. 13.

Куманський Броніслав. Два велета на перехресті часу / Бронислав Куманський // З перших уст. – 2015. – 28 травня. – С. 5.

Матівос Ю. Корені родоводу Кропивницьких : до 180-річчя з дня народження Марка Лукича / Ю. Матівос // Наше місто. – 2020. – 14 травня. – С. 2.

Митрофаненко Ю. «Був у мене Кропивницький – козацька душа : життєві та творчі зв’язки Дмитра Яворницького з корифеями українського театру / Ю. Митрофаненко // Наше місто. – 2016. – 23 червня. – С. 3. : фото.

Полулях Сергій. Кропивницький про себе / Сергій Полулях // Украина-Центр. – 2023. – 23 сентября. – С. 15.

Степанова Ольга. Інший Кропивницький / Ольга Степанова // Украина-Центр. – 2016. – 15 сентября. – С. 10.