Дорогий Семен Васильович
Семен Васильович Дорогий − ( Народився 14 вересня 1924, Єлисаветград − 30 листопада 2004, Київ) − український хоровий диригент, заслужений діяч мистецтв Української PCP (1973).
Життя і діяльність
Семен Васильович Дорогий народився 14 вересня 1924 року в Кіровограді у родині інтелігентних і музично обдарованих людей, небагатих, простих і щирих. Батько – Василь Дорогий – виявив свій художній хист ще в дитинстві. Дід Семена Григорій помер рано, залишивши свою дружину Катерину з малими дітьми. Їй доводилося перебиватися випадковими заробітками. Доля привела її до родини Тобілевичів. Якось з нею прийшов малолітній син Василь (батько Семена Васильовича). Він відразу ж виявив свою веселу вдачу, хист до танців, гарно співав. Василько так сподобався присутнім, що І.Тобілевич та М. Кропивницький влаштували його до театральної трупи Єлисаветградського музично-драматичного театру. Саме в трупі музично-драматичного театру виховувався батько Семена – Василь Григорович. На жаль, під час першої світової війни дістав поранення і більше на сцені не виступав. Мати Олена Іванівна мала чудового тембру голос, співала партію Оксани в опері «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського та Катерини в однойменній опері просвітянина Миколи Аркаса.
Дитинство С.Дорогого проходило цікаво. Починаючи з першого класу (середня школа № 7), Семена зараховують до шкільного хору і до хору Палацу піонерів. Поряд з навчанням у школі Семен здобував і домашнє виховання та навчання. Творчі починання хлопця підтримували не лише батьки, а й дружні родини Дорогих і Діордієвих.
З першого класу Семен вчився співу під керівництвом Левка Бетенського, друга сім’ї Нейгаузів та Кароля Шимановського. Як соліст брав участь у республіканських олімпіадах − співав «Жайворонка» Михайла Глінки та «Тихесенький вечір» Кирила Стеценка. Під час війни Семен Дорогий був у партизанському підпіллі, згодом служив у Повітрянодесантній дивізії і в ансамблі пісні і танцю Східносибірського військового округу. Вже по війні зміг вступити до Одеської консерваторії. Вчився спочатку на вокальному факультеті. Раптове захворювання голосового апарата, як колись фронтове поранення його батькові, перекреслило шлях до вершин вокальної майстерності. Але не на сцену. Знаменитий професор Костянтин Пігров, помітивши обдарування юнака, запросив його на диригентсько-хоровий факультет. В 1954 році повернувшись після консерваторії в Кіровоград, Семен Дорогий працював спершу у рідній школі №7, де створив чудовий хор. Серйозною віхою в його творчості та явищем у мистецькому житті краю стала хорова капела Кіровоградського педагогічного інституту імені Пушкіна. Крім цього, Семен Дорогий створив у Кіровограді хор музичного училища, хор Будинку культури імені Калініна, хор Будинку вчителя, хор військового гарнізону, хор хлопчиків при Будинку культури імені Компанійця, його вважають фундатором і музичного училища, і музично-педагогічного факультету нинішнього педуніверситету). Високопрофесійне звучання капели, якою він керував протягом 14 років з невеликою перервою (був звільнений за те, що одружився зі студенткою), відзначали на всіх рівнях. Колектив багато гастролював, відвідав з концертами майже всі обласні центри України (мав понад 500 виступів).
Безпрецедентним на той час було й те, що Московська фірма грамзапису «Мелодія» випустила платівку із записом хорових творів у виконанні капели. Але цей успіх тим більш вагомий, що залишив слід не лише в нагородах та відзнаках, а в серцях учасників капели. Деякі з них стали професіональними митцями, як Микола Родзін, народні артистки України Людмила Маковецька та Нінель Білецька, добре відомі й шановані у Кіровограді згадуваний вже Юрій Любович та заслужений працівник культури Микола Макода. Семен Дорогий, безперечно, творив ту мистецьку ауру краси і гармонії, яка ще відізветься не в одному поколінні, а то й спалахне незнаним досі талантом. Та, зрозуміло, вершиною його творчої діяльності стало створення чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького, слава якої гриміла, без перебільшення, на весь тодішній Радянський Союз, а, може, й на увесь світ. На той час (1969 рік) подібний колектив був лише в Естонії (керував ним славнозвісний Густав Ернесакс). Поява в Україні такого самобутнього колективу, з яскраво вираженим національним характером, дала імпульс творчості композиторів. Для капели почали писати Георгій та Платон Майбороди, Климентій Домінчен, Анатолій Кос-Анатольський, Віталій Кирейко, Яків Цегляр, Ігор Шамо, інші. Капела виступала в усіх союзних республіках, а виконання «Шести балад» Дмитра Шостаковича у Великому залі Московської державної консерваторії викликало бурю захоплення всієї музичної громадськості.
За плідну творчу роботу Семену Васильовичу присвоєні почесні звання „Заслужений діяч мистецтв України” (1973) та „Заслужений працівник культури” (1968). Яскравими творчими перемогами позначена його робота на посаді художнього керівника хорового класу диригентсько-хорового факультету Київської консерваторії. Творчо, ініціативно працював завідувачем кафедри хорового диригування Київського інституту культури. З 1981 по 2001 рр. Семен Дорогий працював у Національному педагогічному університеті імені М.Драгоманова доцентом кафедри музичного виховання і хорового диригування. Крім того, створив і 20 років керував чоловічою хоровою капелою „Журавлі” на педагогічно-індустріальному факультеті університету, десять років керував хором Київського виробничого об`єднання „Червоний гумовик”, хоровою капелою Переяслав-Хмельницького Будинку вчителів. Під його керуванням чотири самодіяльних колективи вибороли почесне звання „Народна самодіяльна хорова капела”.
Пам`ять
Ім`я і творчі здобутки Семена Дорогого зафіксовані у ряді енциклопедичних видань: „Советские хорове дирижеры” (М., 1968), „Митці України” (К., 1992), „Українська республіканська енциклопедія” (К., 1997), „Мистецтво України” (К., 1997). За час (майже десять років) керування Семеном Дорогим капелою про неї у різних виданнях з’явилося майже 300 статей. Можна ще довго перелічувати відзнаки, посади, почесні звання маестро. Та важливо інше: він назавжди залишиться яскравою зіркою серед талантів нашого краю. Такою, від якої загораються інші.
Бібліографія
Лісецький, С. Хоровий диригент Семен Дорогий / С. Лісецький. - Вишневе : ПП "Альфа студія", 2004. - 112 с. : іл
30 листопада 2004 року перестало битися серце нашого земляка Дорогого Семена Васильовича // Кіровоградська правда. - 2004. - 2 грудня. - С. 2
Орел, С. Дорогий серцю кожного, хто його знає / С. Орел // Слово "Просвіти". - 2004. - ч.48. - С. 15
Гурина Л. Дорогой Семен Васильевич / Гурина Л. // Украина-центр. - 2004. - 17 сентября. - С. 12
Орел, С. Дорогий серцю кожного, хто його знав / С. Орел // Вечірня газета. - 2004. - 24 вересня. - С. 9