Аров Борис Лазаревич
Борис Лазаревич Аров (01 травня 1919, с. Аджамка, Херсонська губернія (сучасна Кіровоградська область) – 11 січня 2016, м. Миколаїв, Україна) – радянський і український спортивний журналіст.
Життя і діяльність
Борис Лазарович Аров народився в старовинному містечку Аджамка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині село Кіровоградської області), незабаром сім’я переїхала до Миколаєва, з яким пов’язано все подальше життя Б. Арова. У Миколаєві він закінчив школу-семирічку і в 1933 р. вступив на кораблебудівний факультет Миколаївського суднобудівельного технікуму. Під час навчання в технікумі почав писати вірші.
У зв’язку із створенням у 1937 р. Миколаївської області, міська газета «Більшовицький шлях» (сучасна газета «Південна правда») перетворювалася в обласну і виникла необхідність розширювати штат співробітників. По рекомендації міського комітету комсомолу Б. Аров, якому тільки що виповнилося 17 років, був направлений на роботу в газету. Згодом більшу частину свого життя він був співробітником цієї газети.
Як згадував Б. Л. Аров, «Ви запитуєте про попередників «Південної правди», газети, які виходили в Миколаєві до неї. Спочатку, з 1917 року, видавалася газета «Вісті робочих і селянських депутатів». Потім, приблизно в 1923 році, вона була перетворена на «Червоний Миколаєв». А потім на «Шлях індустріалізації». Це були міські газети. А в 1937 році, коли створювалася Миколаївська область, почала виходити газета «Більшовицький шлях». Вона видавалася до початку війни як українська обласна. З 1939 року в Миколаєві видавалася і російськомовна обласна газета «Південна правда», редактором був Іларіон Володимирович Буров. Після війни ця газета почала виходити на декілька місяців пізніше, ніж українська, співробітники якої встигли узяти для неї назву «Південна правда». Тому журналістам російської газети довелося шукати нову назву, і вони вирішили, що це буде «Зоря Бугська». У 1959 році обидві газети об’єдналися в єдину українсько-російську газету «Південна правда», що виходила дубльованим текстом на двох мовах». Аров прийнятий на роботу в редакцію газети спочатку учнем, а потім співробітником відділу внутрішньої і міжнародної інформації. А його першою заміткою в газеті стала інформація про художню виставку в Миколаєві, де були виставлені картини художника-початківця Михайла Божія, згодом народного художника СРСР, дійсного члена Академії мистецтв СРСР.
Після початку Великої Вітчизняної війни Б. Л. Аров евакуювався з редакцією газети, деякий час працював в окружній газеті в Астрахані. З грудня 1941 р. Борис Аров мобілізований до лав Червоної Армії. У ході Великої Вітчизняної війни довелося воювати на Південно-Західному, Сталінградському, 4-му і 3-му Українських, Південному і Карельському фронтах, а з травня по серпень 1945 р. – в складі 1-го Далекосхідного фронту. Закінчив війну старшим лейтенантом. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня і Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, медалями. У жовтні 1945 року повернувся до рідного Миколаєва, прийнятий на посаду завідувача відділу в газету «Південна правда».
Борис Аров у роки Великої Вітчизняної війни
У післявоєнні роки Борис Аров закінчив філологічний факультет Миколаївського педагогічного інституту. У своїх спогадах журналіст писав: «Саме в редакції я зустрів свою любов, журналістку «Зорі Бугської», а потім шкільну вчительку російської мови і літератури Фаїну Натановну Мар’янчик, з якою був разом більше 60-ти років».
Робота в газеті була пов’язана з частими поїздками по Миколаївській області. Б. Л. Аров згадував: «Перше післявоєнне відрядження було в село Кримка, де вже збиралися і вивчалися дані про діяльність підпільної молодіжної партизанської організації «Партизанська іскра». Тут я затримався, вникаючи в події минулих воєнних днів. Повернувшись, написав великий нарис про «Партизанську іскру», який помістила «Пiвденна правда». В результаті спочатку Миколаївський театр російської драми, а потім Театр юного глядача побажали мати п’єсу про юних героїв. Ось тоді я разом з нашою співробітницею М. І. Саєнко стали над цим працювати. Як відомо, п’єса була написана.
Це було подією в культурному житті нашого міста і області! Глядачі на автобусах і машинах приїжджали зі всіх районів, покладали квіти до Вічного вогню меморіалу вільшанцям, а потім з транспарантами, на яких було написано «Йдемо на «Партизанську іскру», прямували через всю вулицю Радянську до Палацу суднобудівників, де ставилася п’єса. Проходили зустрічі з родичами героїв «Партизанської іскри». Приїжджала і мати Парфентія Гречаного. Цей спектакль був удостоєний республіканської премії імені Миколи Островського».
Окрім «Південної правди» Б. Л. Аров публікувався в журналах «Вогник», «Юність», «Молодіжна естрада», «Україна», «Старт», «Радянський спорт». Основні жанри журналістської творчості Б. Арова – нариси, репортажі, інтерв’ю, а головні теми журналіста – людські долі, події культурного життя, спорт.
Журналістська діяльність зводила його з багатьма цікавими людьми – відомими акторами, спортсменами, громадськими діячами, простими колгоспниками і робітниками миколаївських підприємств. Про них він завжди писав тепло і душевно, зі знанням справи.
Борис Аров і народний артист СРСР В’ячеслав Тихонов
Особливу популярність Борису Лазаревичу принесла спортивна журналістика і коментаторство. Він був фанатом миколаївської футбольної команди, часто супроводжував її на виїзних матчах. Також Аров є автором-укладачем першого миколаївського футбольного календаря-довідника 1958 р. Разом з іншими ентузіастами зробив першу спробу систематизувати футбольну історію Миколаєва.
Б. Л. Аров побував на багатьох найбільших спортивних змаганнях – чемпіонатах світу по хокею, Московській Олімпіаді, Універсіаді в Бухаресті, на деяких з них – як спецкор «Спортивної газети». Цікаво, згадував журналіст, як він опинився в Хельсінкі на чемпіонаті світу по хокею 1974 р. Тоді Б. Аров посів 2-е місце у Всесоюзному конкурсі на кращий твір спортивної тематики, написавши нарис «Сходження» про автора знаменитого на всю країну значка ГТО. І організатори конкурсу надали безкоштовну путівку на хокейний форум миколаївському журналістові. У домашньому кабінеті Бориса Лазаревича було зібрано декілька десятків акредитаційних карток з різних турнірів, безліч сувенірів і вимпелів. Б. Л. Аров – лауреат чотирьох нагород Асоціації спортивних журналістів України, у тому числі і вищої нагороди Асоціації – призу імені Ігоря Заседи «За честь і гідність в журналістиці».
За 78 років журналісткої діяльності з-під пера Бориса Арова вийшли тисячі нарисів, репортажів, інтерв’ю. Він став легендою миколаївської журналістики. До останніх днів життя Бориса Арова його статті публікувалися в миколаївських виданнях.
Б. Л. Аров – автор декількох сценаріїв, по яких зняті фільми на Київській студії документальних фільмів, ведучий телепередач. У співдружності з поетом Е. Январьовим на музику К. Домінчена написана пісня «Корабельна сторона». З-під його пера вийшли книги «Дорогие мои земляки: Очерки, интервью, встречи» (1994), «Акварели родного города» (2002), «Чуткие струны Марка Лисянского» (2012). Крім того, ним написані тексти і коментарі для декількох фотоальбомів, присвячених Миколаєву.
Аров з миколаївськими поетами Е. Январьовим та В. Качуріним
Всіх, хто спілкувався з Борисом Лазаревичем, приголомшувала його дивовижна пам’ять, м’яке відчуття гумору, широка ерудиція і велика чарівливість.
Борис Аров
Влітку 2015 р. стало відомо, що Борис Лазаревич приступив до написання чергової книги спогадів «Мелодии наших судеб», яку він здав до друку в січні 2016 р. за декілька днів до смерті. Презентація книги «Мелодии наших судеб», виданої у видавництві Ірини Гудим, відбулася 23 лютого 2016 р.
Помер Борис Лазаревич Аров 11 січня 2016 р., похований на миколаївському міському кладовищі.
Бібліографія
Аров, Б. Л. Акварели родного города : о Николаеве и николаевцах / Б. Л. Аров. – Николаев : “Атолл”, 2002. – 348 с.
Аров, Б. Л. Дорогие мои земляки : Очерки, интервью, встречи / Б. Аров. – Херсон : Наддніпрянська правда, 1994. – 173 с.
Аров, Б. Л. Мелодии наших судеб. О Николаеве и николаевцах вчера, сегодня, в будущем… / Борис Аров. – Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2015. – 260 с.
Аров, Б. Л. Традиции и поиск / Б. Л. Аров. – М. : Издательство ДОСААФ СССР, 1975. – 40 с.
Бабич, В. В. Журналисты города святого Николая. История и судьбы. / В. В. Бабич – Николаев: Возможности Киммерии, 2011.
Борис Лазаревич Аров / Некролог // Южная правда. – 2016. – № 2.
Босько, В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2019 рік. Люди. Події. Факти / Володимир Босько ; КЗ «КОІППО ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2018. – С. 97.
В победном строю / Б. Л. Аров, Н. М. Биднина, В. А. Васильев. – Одесса : Маяк, 1977. – 175 с.
Костюк, Л. Творческий марафон Бориса Арова / Л. Костюк // Южная правда : общественно-политическая газета Николаевской области. – 2009. – N 48(30 Апрель)
На вогневому рубежі : [збірник докум. нарисів про укр. спортсменів – учасників Великої Вітчизн. війни] / упоряд. Л. Л. Горіловський. – 2-е вид., дороб. – К. : Здоров’я, 1977. – 279 с.
Тупайло, С. Патриарх николаевской журналистики / С. Тупайло // Южная правда : общественно-политическая газета Николаевской области. – 2014. – 29 Апреля-1 Мая
Фоменко Г., Торпаков С. Человек с большой буквы / Г. Фоменко, С. Торпаков // Южная правда : общественно-политическая газета Николаевской области. – 2016. – 19 февраля.
Хто є хто : багатоактні п’єси. – К. : Мистецтво, 1970. – 336 с.
Январев, Э. И. Аров Борис Лазаревич / Э. И. Январев // Николлаевцы. Энциклопедический словарь – Николаев : Возможности Киммерии. 1999. – С. 44
Web-ресурси
Аров Борис Лазарович (Вікіпедія)
Аров Борис Лазаревич (Фаберова дача)
Борис Аров (Николаев литературный. Литературно-художественный интернет-журнал)
«В книгах его жизнь продолжается…»: в Николаеве презентовали последнюю книгу Бориса Арова (INSHE.TV)
Дорожите каждым днем… (Спортивний портал Миколаївської області)
На 97-м году жизни умер известный николаевский журналист Борис Аров (Николаевские известия):
Прощавайте наш Учитель, друг і колега... (Асоціація спортивних журналістів України)
Старейший николаевский журналист Борис Лазаревич Аров о времени и о себе (youtube)
«Теперь я свободен»: В Николаеве презентовали последнюю книгу легендарного Арова (NikLife)