Дорба Іван Васильович
Іван Васильович Дорба (справжнє прізвище Володимир Дмитрович Чеботаєв) (25 січня 1906 р., с. Бандуровка Олександрійського району Кіровоградської області —1998 р.) -- розвідник, письменник,перекладач.
Життя і діяльність
Народився Володимир (таке ім`я письменник Іван Васильович Дорба носив до кінця 1941 року) в самом кінці 1905 року, по іншим відомостям 25 січня 1906 року в дворянській сім`ї Чеботарьових в селі Бандуровка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Олександрійський район Кіровоградської області). Його батько Дмитро Федорович помер незадовго до Першої світової війни. Мати Євгенія Борисівна (в дівоцтві Тараненко) довгий час жила в Єлисаветграді, де і пройшло дитинство Володимира. Тут він почав навчатися, але Жовтнева революція 1917 року перевернула його життя. В 1920 році вся сім`я Чеботарьових емігрувала спочатку до Туреччини, а потім в Югославію. В ті часи на Балканах було багато емігрантів. Тут Володимир п`ять років навчався в кадетському корпусі, а потім закінчив Бєлградський університет. Два роки працював інженером-геодезістом, а з 1938 року працював у вітчима у м`ясній лавці. Але ні та, ні інша робота не приносила задоволення. Добре володіючи французькою, німецькою, сербською мовами, Володимир хотів спілкуватися з цікавими людьми з російської емігрантської інтелігенції, отримувати нові знання. Впливові друзі почали залучати його до політичної діяльності. В часи гітлеровської агресії Володимир Чеботарьов опинився в Парижі в ролі начальника контррозвідки Національно-трудового союзу нового покоління (НТСНП). Почав приймати активну участь спочатку у французькому, а потім в російському русі Супротиву, який боровся проти фашистської агресії. Володимир вів подвійну, дуже небезпечну гру з німецьким абвером, за допомогою друзів з НТСНП отримав посвідчення на ім`я Івана Івасильовича Дорби і поїхав до Берліну. Офіційно він вербував радянських військовополонених, які ненавиділи радянський режим, а насправді створив надійну групу патріотів і разом з ними, ризикуючи кожну хвилину бути викритим, в кінці 1941 року поїхав спочатку в окупований Смоленськ і Вітебськ, а потім за допомогою партизан перейшов лінію фронту і з цінними документами, шифровками та двума захопленими «язиками» опинився серед своїх. Іван Івасильович Дорба влився в ряди Радянської Армії, отримав офіцерське звання та очолив загін снайперів. В бою отримав тяжке поранення і контузію. Після лікування в госпіталі працював перекладачем.
Невдовзі після війни Іван Івасильович Дорба був заарештований та в повній мірі пізнав всі «принади» Лубянки. Але він переніс це страшне випробування і вижив. Переїхав до Москви, зустрів кохану жінку, яка зробила все, щоб він почав нове життя. Іван Васильович був людиною освідченою, з широкою уявою, захопився літератуурною творчістю. За дорученням Держліта читав рукописи, писав рецензії, потім почав випробувати себе на ниві художнього перекладу. В 1949 році Дорба зробив переклад листів Лесі Українки, це йому вдалося зробити добре, хоча було і не легко, як він згадував, перекладати своєрідний стиль письменниці з рідних мов.
Робота з редактором видавництва та спілкування з відомими українськими письменниками укріплювали віру в успіх початої справи. Все почуте від професійних письменників сприймала його сприйнятлива до знань натура. В 1950 році вийшов третій том творів Лесі Українки в перекладі Івана Дорби, потім були оповідання класиків української літератури Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, а в 1955 році – роман «Вершники» Юрія Яновського. Іван Дорба відкрив російському читачеві бувшого Радянського Союзу видатних письменників України Петра Панча, Семена Скляренка. Ім`я талановитого перекладача стало відоме, про нього все більше дізнавалися читачі, а головне, письменники України та інших республік. Іван Дорба одним із перших познайомив радянського читача з кращими творами письменників-класиків Югославії Стевана Сремаца, Іво Чипіко, Мілаша Црнянського, Михайла Лалича, Мирослава Крлежи та інш.
Відомий російський письменник Сергій Сартаков писав: «Йому можна довіритися. Він, Дорба, стає добрим знайомим автора. Книг, окремих від особистості письменника, для перекладача Івана Дорби не існує, так само не викличе у нього бажання братися за переклад та книга, до подій якої він байдужий». Але прийшов час припинити переклади. Іван Васильович почав писати свою першу книгу. Емігрантські скитання по різним країнам, життя в Белграді, подальші життєві події – все це давало йому право та матеріал для створення власних творів. Часи змінювалися і це дозволило Івану Дорбі опублікувати правду про білу еміграцію, показати ту роль, яку вона зіграла у світі після вигнання, натякнути на те, що в більшості люди боролися за праве діло, змусити радянський народ повірити, що в еміграції опинився цвіт, мозок, душа нації. В 1981 році видавництво ЦК ВЛКСМ «Молода гвардія» в серії «Стріла» випустило перший роман Івана Дорби «Білі тіні». Дії роману розгортаються на Балканах в 20-30-х роках ХХ століття, де після Жовтневої революції опинилося багато російських емігрантів. Головний герой – радянський розвідник, який проник в середовище білоемігрантів. Стотисячний тираж роману розійшовся буквально за декілька днів. Надходили листи з проханням перевидати книгу. Щоб задовольнити читацький попит, редколегія «Роман-газети» вирішила включити цю книгу в план видань на 1983 рік. Заступник головного редактора «Роман-газети», письменник Семен Борзунов якось згадував, як нелегко було протягнути через цензуру роман «Білі тіні». Тираж «Роман-газети» в ті часи був не просто масовим, а досягав трьох міліонів. І чи могли чиновники від ідеології пропустити такий тираж для роману, в якому вперше білоемігранти зображалися не як вороги, а як патріоти своєї батьківщини. Про самого автора роману через жорсткі цензурні вимоги, теж не все можна було писати, зокрема, за його дворянське походження, еміграцію. і головне, що за помилковим звинуваченням він буа арештований органами безпеки. Ніби нічого цього і не було. Але не дивлячись на всі ці перестороги, роман «Білі тіні» був надрукований в 1983 році. За роман «Білі тіні» Іван Дорба був удостоєний літературної премії КГБ СРСР. Ця премія, хоча і постфактум, стала свого рода юридичним визнанням невинуватості автора, якого свого часу було заарештовано. Пізніше роман «Білі тіні» не раз перевидавався в Москві та інших містах.
Через декілька років Іван Дорба написав нову книгу – роман «Під опущеним забралом», в якому продовжив тему радянської розвідки в середовищі білої еміграції на Балканах. Роман складався із двух частин и був присвячений діяльності радянської розвідки в Белграді, Бухаресті, Софіїї, Берліні в роки Другої Світової війни. Роман виходив в видавництвах «Молода гвардія», «Ізвестія» та інш.
Колишні кадети-емігранти вкрай негативно поставилися до романів Дорби, звинувачуючи його в наклепі на російське кадетство в еміграції, а також на конкретних осіб, зображених в романах під своїми справжніми іменами. Крім того, перу Дорби належать книги «Загадки Стамбула», «Дар медузи» (1986).
Бібліографія
Дорба И. В. Белые тени : Роман / Иван Дорба, ; [Худож. А. Евдокимов]. - М. : Мол. гвардия, 1981. - 336 с.
Дорба И. В. Под опущенным забралом: Роман: [Трилогия] / Иван Дорба, ; [Худож. Г. Метченко]. - М. : Мол. гвардия, 1985. - 495 с.
Чабаненко В. Земляк с необычной судьбой: Иван Дорба, талантливый переводчик и писатель мало известен читателю / Владимир Чабаненко // Русский блок. − 2002. − № 2. − С. 4
Web-ресурси
Сын помещика – лауреат премии КГБ