Юра Гнат Петрович

Гнат Петрович Юра

Дата народження — 9.01.1888 (27.12.1887 за ст.ст.)
Місце народження — с. Федвар, Олександрійський повіт, Херсонська губернія (нині с. Підлісне, Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 18.01.1966
Місце смерті — м. Київ
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище

Гнат Петрович Юра (9 січня 1888 (27 грудня 1887), с. Федвар (нині с. Підлісне Кропивницького району Кіровоградської області) – 18 січня 1966, Київ) – видатний діяч українського театрального мистецтва, режисер, актор театру і кіно, театральний педагог.

Життя і діяльність

Юра Гнат Петрович народився 9 січня 1888 року (27 грудня 1887 року за старим стилем) у с. Федвар (нині с. Підлісне Кіровоградської області). Селянська родина Петра Мусійовича та Меланії Григорівни Юрів дали країні чотирьох слуг театру; крім Гната, на театральній ниві працювали два його брати і сестра: народний артист УРСР Терентій Юра, народний артист УРСР Олександр Юра-Юрський та заслужена артистка УРСР Тетяна Юрівна. Пізніше вони працювали разом в театрі імені І. Франка. Батько родини, Петро Юра, передплачував газети, у веденні свого маленького господарства керувався порадами «Сельского вестника». Своїм дітям він прищепив потяг до книг, до знання. Гнат Юра закінчив земську школу, а потім, перебуваючи в сім’ї дядька в Єлисаветграді, екстерном склав іспити за шість класів реального училища за програмою для вступу на військову службу. Проте до армії він потрапив пізніше, а тоді юнакові довелося розпочати з цивільної служби – чиновником в Єлисаветградській нотаріальній конторі. Незадоволений канцелярською роботою Гнат Юра шукає розраду в літературі і мистецтві. Цьому чимало сприяло те, що вся юність його промайнула в атмосфері театральних захоплень, спогадів про мистецькі події, пов’язані з Єлисаветградом і корифеями українського театру, імена яких гриміли тоді по всій Україні. Єлисаветградська театральна аура та життєдайний вплив творчо-організаційної діяльності корифеїв, з якими він був особисто знайомий і шанобливо ставився до них протягом усього життя, були для Юри першим дороговказом на великому театральному шляху.

Гнат Юра пробує свої сили на літературній ниві, перекладає, виступає з власними віршами, друкує їх на сторінках місцевої газети «Голос Юга», виношує задум п’єси, пише рецензії на вистави заїжджих труп під псевдонімом «Загарій». У 1904 році в Єлисаветграді він організовує аматорський гурток, стає його керівником. В репертуарі цього гуртка були п’єси І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Б. Грінченка, О. Суходольського, А. Чехова. Коли виставу єлисаветградських аматорів «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького (де Г. Юра був постановником і актором) переглянув антрепренер української трупи С. Максимович, він запропонував Гнатові вступити до його трупи. Юнак без вагань погодився і обрав шлях актора-фахівця.

З 1907 року розпочалася професійна робота в трупі Максимовича, яка була досить суворою школою для актора-початківця. Виступати йому доводилося багато, ролі були найрізноманітніші, хоча Юра мав непоказну для актора зовнішність – невисокий зріст, фігуру, схильну до повноти. У трупі він зустрів свого побратима Семена Семидора, з яким пов’язав подальшу театральну долю.

Гнат грав у театрі навіть під час армійської служби 1911-1912 рр в містечку Олександрія. Тут він познайомився з такими діячами російського театрального мистецтва, як П. Орленєв, П. Гайдебуров та Н. Сакральська. В останній рік військової служби (1913) Юра використав відпустку для поїздки до Москви, мріючи вступити до школи МХТ. Але строк його служби в армії був продовжений і з навчанням не склалося. Відбувши військову службу, Г. Юра в жовтні 1913 року одержує запрошення від дирекції театру «Руської бесіди» і виїжджає до Галичини, де разом з Лесем Курбасом та його однодумцями виношує плани оновлення українського театру. Тут молодий актор дебютує в ролі Хоми за п’єсою М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», грає низку інших ролей. Та творчі задуми перекреслила Перша світова війна. Юнак потрапив до австрійського, а потім до російського табору для інтернованих осіб, згодом знову був мобілізований до російської армії. Лише 1917 року Гнат Юра повернувся до театральної діяльності. Однодумці з довоєнної ініціативної групи, серед яких був Семен Семидор, що на той час вже утворили «Молодий театр», яким керував Лесь Курбас, розшукали Гната Юру в Катеринославі, де він служив у військовому шпиталі, і домоглися його переводу до Києва. Вони утрьох – Юра, Курбас і Семидор – вирішили створити новий театр, де крім побутово-етнографічних вистав мріяли ставити художньо новий і класичний репертуар ще й українською мовою. Мрії здійснилися лише в 1916 році, коли Гнат Юра поставив п’єсу Л. Андреєва «Лікар Керженцов», де був режисером, перекладачем і виконавцем головної ролі. Потім разом з Л. Курбасом вони звернулися до драматичних етюдів О. Олеся. За один рік у театрі було поставлено сім п’єс В. Винниченка, п’єси Г. Гауптмана, Г. Ібсена, де Мюссе, М. Метерлінка, О. Уайльда, Л. Українки, М. Гоголя.

Пізніше почалися творчі непорозуміння і суперечності між двома групами – Юри та Курбаса. Але розкол формально не стався – молодотеатрівці розійшлися врізнобіч. У квітні 1919 року «Молодий театр» злився з театром імені Т. Шевченка, а восени, після захоплення Києва військами Денікіна, театральне життя зовсім припинилося. Тоді молоді митці на чолі з Гнатом Юрою вирушили до Кам’янця-Подільського, далі до Проскурова (нині – м. Хмельницький) і нарешті перебралися до Вінниці, де вступили до Нового Львівського театру. Пізніше велика група акторів повернулася до Галичини, а найбільш прогресивно налаштована молодь залишилася у Вінниці. Ці ентузіасти – частина акторів Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою та актори Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою – об’єднавшись, утворили новий мистецький колектив під назвою «Новий Драматичний театр імені Івана Франка» (з 1926 року – Київський український драматичний театр імені Івана Франка, нині – Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), керівником якого було обрано Гната Юру. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою «Гріх» Володимира Винниченка. Восени 1923 року Юра привіз франківців до Харкова, перед цим проколесивши з гастролями Донбасом весною-влітку того ж року. А восени 1926 року було відкрито перший сезон у Києві.

Починаючи з першої половини тридцятих років, театр (під вимушеним впливом «соціалістичного реалізму») майже цілком переключився на пропагандистські п’єси радянської тематики. Іноді вдавалися до сміливих експериментів, наприклад, до постановки «Бравого солдата Швейка» за Ярославом Гашеком, вона витримала понад 400 показів.

У роки німецько-радянської війни театр був евакуйований спочатку на півтора року до Семипалатинська, а потім до Ташкента, згодом актори театру разом з керівником двома фронтовими бригадами виступали перед бійцями на фронті.

Після повернення театру до Києва у 1944 році Г. Юра не шкодував зусиль для відновлення культурного життя України. Видатний митець до 1961 року був режисером, актором і художнім керівником театру імені Івана Франка (з 1954 р. – разом із М. Крушельницьким), відновив творче життя колективу, підготувавши близько 100 вистав.

Гнат Петрович був визнаним театральним педагогом, професором, викладав акторську майстерність у студії театру імені І. Франка та в Київському державному інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого, підготував кілька поколінь акторів, багато з яких стали визначними майстрами сцени.

Театральний діяч не полишав роботи і на літературній ниві. Г. Юра – автор близько трьохсот статей у газетах, журналах, мистецьких збірках. Зокрема, він є автором таких літературних праць з питань театрального мистецтва, як: «20 років» (1940), «Життя і сцена» (1962), «Режисер у театрі» (1962). Гнат Петрович двічі був лауреатом Державної премії СРСР.

У перші повоєнні роки Юра став одним із фундаторів Українського театрального товариства, членом його президії. Він був членом Художньої ради Міністерства культури СРСР та УРСР, членом Всесоюзного комітету з державних премій. Широка громадська робота Гната Петровича Юри цілком закономірно переросла у державну діяльність. Він обирався депутатом Верховної Ради УРСР, починаючи з першого по п’яте скликання.

Гнат Юра активно знімався на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка та Київській студії науково-популярних фільмів. Багатьом глядачам він запам’ятався своєю неповторною грою у кінофільмах «Прометей», «Кармелюк», «Тарас Шевченко» та ін.

Гнат Петрович Юра помер 18 січня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві, поруч з ним могила дружини – Рубчаківни Ольги Іванівни (1903-1981).

Нагороди

Заслужений артист УСРР (1923)

Народний артист УРСР (1938)

Народний артист СРСР (1940)

Двічі лауреат Сталінської премії ІІ ступеня (1949, 1951) за постановки п’єс «Макар Діброва» та «Калиновий гай» О. Є. Корнійчука.

Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового червоного прапора, орденом «Знак Пошани» та багатьма медалями.

Вшанування пам’яті

Одна з київських вулиць, що на Борщагівці, носить ім’я видатного українського актора і режисера Гната Юри. Її було названо на його честь у 1967 році.

На вулиці Ольгинській, на будинку № 2/1, де проживав Г. Юра з 1944 по 1966 рр., встановлено меморіальну дошку його імені.

В Олександрії, на фасаді місцевого Палацу культури (колишнього театру міста) на честь Г.П. Юри встановлено меморіальну дошку.

У селі Підлісному Кропивницького району Кіровоградської області встановлено пам’ятник-погруддя Гнату Юрі.

У травні 2011 року в Києві, у сквері біля Національного театру ім. І. Франка відкрито пам’ятник Гнату Юрі (актор зображений у ролі Швейка).

Бібліографія

Публікації автора

Юра, Гнат Петрович. Життя і сцена: вибрані статті, доповіді та промови. / Гнат Юра; авт. передм.: Ю. М. Бобошко, Н. М. Ужвій. – К.: Мистецтво, 1965. – 218 с.: 7 а. іл.

Юра, Гнат Петрович. Моє життя: спогади, статті / Гнат Юра; [упоряд., авт. вступ. ст., с. 3-18, та прим. І. О. Волошин]. – К.: Мистецтво, 1987. – 181,[2] с.: 12 а. іл.

Юра, Гнат Петрович. Режисер у театрі / Гнат Юра – К.: Держ. вид-во образотворч. мист. і муз. літ. УРСР, 1960. – 33 с.: 3 а. іл.

Юра Гнат. З неопублікованого / Гнат Юра // Український театр. – 1995. – № 1. – С. 25.

Юра Гнат. Іван Микитенко // Сонячні гони: Спогади про Івана Микитенка / Упоряд. та примітки О. І. Микитенка; Вступ. ст. С. А. Крижанівського. – К.: Дніпро, 1967. – С. 147-148.

Юра Гнат. Народжене любов’ю до людини. Джерела творчого натхнення / Гнат Юра //Людина і світ. – 1965. – № 4. – С. 34-35.

Юра Гнат. Роки далекі, роки близькі.../ Гнат Юра // Мистецтво. – 1965. – № 2. – С. 34-36; № 6. – С. 30-32.

Юра Гнат. Хай щастить молоді / Гнат Юра // Вітчизна. – 1965. – № 5. – С. 167-169.

Юра Гнат. Шляхи театру // Мистецтво франківців: про творчий шлях колективу Київського українського драматичного театру ім. І. Франка: збірник / ред. Микола Йосипенко; упорядник Дмитро Шлапак. – К.: Мистецтво, 1970. – С. 9-16.

Матеріали про життя і творчість Г.П. Юри

Бобошко, Юрій Миколайович. Гнат Юра / Юрій Бобошко – К.: Мистецтво, 1980. – 187,[1] с.: 12 а. іл. – (Сер. «Майстри сцени та екрана»).

Гаєвський, Валентин Григорович. Гнат Петрович Юра / В. Гаєвський – Харків: Мистецтво, 1940. – 95 с.: портр., фот., іл.

Гайдабура, Валерій Михайлович. Театральні автографи часу: (дослідження, рецензії, творчі портрети, інтрев’ю, «фото-сайти») / Валерій Гайдабура – К.: Факт, 2007. – 290 с.: фото, фото. кол. – Покажч. імен: с. 263-290.

Гнат Юра // Видатні діячі України минулих століть = Outstanding Ukrainian personalities of the past: меморіальний альманах / Нац. проект «Золота книга української еліти. – К.: Євроімідж, 2001. – (Сер. «Золоті імена України»). – Текст: укр., англ – С. 598-599: фото.

Кисельов, Йосип Михайлович. Гнат Юра. Народний артист СРСР / Йосип Кисельов – К.: Мистецтво, 1947. – 44 с. : іл.

Корнійчук О. Видатний майстер сцени // Олександр Корнійчук. Життя – джерело мистецтв. – К., 1985. – С. 150-151.

Кузякіна, Наталя Борисівна. Юра Г. // Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії. Ч. 1 – К.: Рад. письменник, 1958. – С. 42, 140.

Лягущенко, Андрій. Гнат Юра – геній маневру // Лягущенко Андрій. Український театр. Видатні діячі та менеджмент / А. Лягущенко; Укр. ін-т книги. – К.: Мистецтво, 2021. – С. 315-351: фото.

Терещенко, Марко Степанович. Юра Г. // Терещенко Марко. Крізь лет часу: спогади і роздуми режисера про театр. колективи України / М. Терещенко – К.: Мистецтво, 1974. – С. 17-48.

Юра Гнат Петрович // Митці України: Енциклопед. довідник. – К.: «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана. – 1992. – С.668.

Юра Гнат // Українська радянська енциклопедія. – Т.16. – К.: АН УРСР, 1964. – С. 435.

Білошапка, Василь. Життя за лаштунками: (із записника театрала) / Василь Білошапка // Вежа. – 2008. – № 22. – С. 194-200.

Білякова Л. У театрі імені Франка – зорепад ювілеїв: Наступного року відзначатиметься 120 років від дня народження Гната Юри / Л. Білякова // Україна і світ сьогодні. – 2007. – № 38 – С. 15.

Бобошко Юрій. Садівник українського театру / Ю. Бобошко // Культура і життя. – 1988. – 10 січня. – С. 7.

Бобошко, Юрій. Сторінки життя. Пам’яті Г. Юри / Юрій Бобошко // Мистецтво. – 1966. – № 2. – С. 18-20.

Борщаговський О. «Дуже хотілося грати» / О. Борщаговський // Український театр. – 1995. – № 1. – С. 2-8.

Видатний актор та режисер: 8 січня виповнилося 115 років від дня народження Гната Петровича Юри // Освітянське слово. – 2003. – № 1(січень). – С. 6.

Войченко, Гарій. Театрал, за яким завіса не закриється ніколи: Пам’яті Гната Юри / Гарій Войченко // Кіровоградська правда. – 2016. – 18 березня. – С. 10: фото.

Г. П. Юра (1887-1966) // Радуга. – 1968. – №1. – С. 189.

Гайдабура, Валерій. Гнат Юра, якого ми пам’ятаємо і якого ми не знали / Валерій Гайдабура // День. – 2012. – 27 грудня. – С. 11.

Гордій О. Прага, Київ – і далі... / О. Гордій // Українська культура. – 2008. – № 5. – С. 43-44.

Демчук, Т. Гнат Юра / Т. Демчук // Український календар. – 1987. – № 1-12. – С. 182-185.

Добрін Н. «Освідчуюсь в любові глядачеві»: Згадка про давнішнє інтерв’ю з Г. Юрою / Н. Добрін // Народне слово. – 1993. – 14 жовтня – С. 4.

Заболотна Валентина. Перехресні стежки фундаторів: Гнат Юра / Валентина Заболотна // День. – 2011. – 26 травня. – С. 10.

Заболотна Валентина. Франківська родина: Юра Гнат / Валентина Заболотна // День. – 2004. – 24 вересня. – С. 22.

Заболотна, Валентина. Генетичний код франківців / Валентина Заболотна // Український театр. – 1995. – № 1. – С. 12-15.

Зачарований театром: до 130-річчя від дня народження Г. П. Юри (1988-1966) // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2018. – № 1. – С. 29-40. – Бібліогр.

Згадуючи Гната Юру... // Вечірня газета. – 2008. – 8 лютого. – С. 2.

Зленко Г. Переклав Гнат Юра / Г. Зленко // Друг читача. – 1982. – 11 лютого. – С. 7.

Коломієць М. Коротенький спогад / М. Коломієць // Вперед. – 2005. – 19 лютого. – С. 2.

Коломієць Р. Юру тоді ніхто не зрозумів / Р. Коломієць // Український театр. – 1995. – № 1. – С. 9-10.

Куценко Леонід. Гнат Юра: спогади, статті / Л. Куценко // Кіровоградська правда. – 1987. – 5 листопада. – С 4.

Куценко, Леонід. Спадкоємець славних традицій / Л. Куценко // Кіровоградська правда. – 1988. – 8 січня. – С 4.

Левочко Валентина. В титрах фильма значатся... / В. Левочко // Ведомости Плюс. – 2009. – 13 февраля. – С. 7: фото.

Наш ювіляр: до 70-річчя з дня народження та 50-річчя творчої діяльності Гната Юри // Мистецтво. – 1958. – № 1. – С. 28-31: кол. іл.

Один з кращих майстрів сцени // Вперед. – 2023. – 14 січня. – С. 3: фото.

Пам’ятник Гнату Юрі в ролі солдата Швейка у сквері біля Національного театру імені Івана Франка: Фото // Український театр. – 2011. – № 4-5. – 2 стор. обкл.: фото. кол.

Панченко Л. Увічнити пам’ять Гната Юри / Л. Панченко // Вперед. – 1969. – 30 вересня – С. 4.

Пасічник, Лариса. Війна у спогадах актора / Лариса Пасічник // Вечірня газета. – 2013. – 9 серпня. – С. 6.

Пименов, Володимир. Нотатки про незабутні (театральні) зустрічі: Гнат Юра. – Мар’ян Крушельницький. – Костянтин Хохлов. Михайло Романов / Володимир Пименов // Вітчизна. – 1968. – № 4. – С. 153-161.

Поліщук, Володимир. Єлисаветградське життя і сцена Гната Юри / Володимир Поліщук // День. – 2017. – 24-25 березня. – С. 13: фото ; 21-й канал. – 2017. – 9 березня. – С. 11.

Пономаренко Є. Неповторний / Є. Пономаренко // Культура і життя. – 1988. – 10 січня. – С 7.

Сапожникова Л. Народ вшановує митця: до 70-річчя від дня народження та 50-річчя творчої діяльності Гната Юри. / Л. Сапожникова // Мистецтво. – 1958. – № 1. – С. 32-34: іл.

Сингаївський Ярослав. Славетний українець: Родом з України / Я. Сингаївський // Обрій. – 2006. – №13. – С. 11.

Соколенко, Надія. Овації фундаторові: Гнат Юра / Надія Соколенко // Культура і життя. – 2013. – 12 квітня. – С. 10.

Станішевський, Юрій. Шукання під наглядом / Ю. Станішевський // Український театр. – 1991. – № 3. – С. 14-15.

Степанова, Ольга. Человек, который любил театр / Ольга Степанова // Украина-Центр. – 2013. – 12 декабря. – С. 12-13: фото.

Ступка Богдан. «Батько» франківців: Гнат Юра / Богдан Ступка // День. – 2008. – 6 лютого. – С. 1, 7.

Танюк, Лесь. Житейське море Гната Юри / Л. Танюк // Соціалістична культура. – 1988. – № 5. – С. 32-34.

Френчко Л. Знаменитости степной столицы: Гнат Юра / Л Френчко // Ведомости. – 2006. – 5 мая. – С. 8.

Чапек М. Швейк у київському театрі / М. Чапек. // Вітчизна. – 1956. – № 3. – С. 165- 166.

Чебишев В. Гнат Юра в Олександрії / В. Чебишев // Молодий комунар. – 1991. – 22 червня – С. 8.

Черняк, Н. Гнат Юра / Н. Черняк // Наше місто. – 2013. – 17 січня. – С. 4: портр.

Шлапак Дмитро. Театральна епоха Гната Юри / Д. Шлапак // Літературна Україна. – 1988. – 4 лютого. – С 6.

Шлапак Юрій. Побиття «Прометея» / Ю. Шлапак // Кіно Театр. – 2004. – № 4. – С. 23-24.

Шпак, Віктор. Трагедія корифея театру реалізму / Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2018. – 6 січня – С. 10: фото.

Шулик І. На батьківщині не забули Гната Юру / І. Шулик // Вперед. – 2008. – 26 лютого. – С. 3.

Юра, Юрий. «Думать о жизни…» / Ю. Юра // Правда Украины. – 1988. – 8 января. – С. 4.

Юра, Юрій. Мрії про Гамлета і Леніна: Юра Гнат / Ю. Юра // Український театр. – 2011. – № 4-5. – С. 48-49.

Ягнич Ю. Зачарований театром (З біографії Г. П. Юри) Ю. Ягнич // Вітчизна. – 1972. – № 6. – С.182-190.

Ярош, Віктор Петрович. Чарівник сцени /Віктор Ярош // Молодий комунар. – 1978. – 7 січня –С. 2.

Режисерські та акторські роботи Гната Юри в театрі та кіно

Режисерські роботи та ролі в аматорському гуртку, трупі С. Максимовича та театрі «Руської бесіди» (1907-1917 рр.)

«Безробітні» Ф. Костенка, переробка п’єси С. Бєлої – Герасим
«Борці за мрії» І. Тогобочного – Охрім
«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького – селянин
«Два начала» Я. Гордіна – Бенціон
«Дні нашого життя» Л. Андрєєва – Онуфрій, Блохін
«Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького – Горнов
«Євреї» Є. Чирікова – Нахман
«Жидівка-вихрестка» І. Тогобочного – Лейба
«Житейське море» І. Карпенка-Карого – антрепренер Усай, Стьопочка Крамарюк
«За батькові гріхи» Є. Зіневич – Максим
«За волю і правду» Т. Колісниченка – Трохим
«Калхас» А. Чехова – Калхас
«На громадській роботі» Б. Грінченка – Поет
«На дні» М. Горького – Барон
«Нахмарило» Б. Грінченка – Шевцов
«Недолюдки» К. Ванченка-Писанецького – жебрак
«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького – Хома
«Повернувся із Сибіру» Л. Яновської – Задорожний
«Син вихрестки» М. Альбиківського – старий батько
«Степовий гість» Б. Грінченка – Юхим
«Сто тисяч» І. Карпенка-Карого – Калитка
«Суєта» І. Карпенка-Карого – Макар, Михайло, Карпо Барильченки, Демид Короленко, Терешко Сурма
«Урієль Акоста» К. Гуцкова – Бен-Акіба
«Хазяїн» І. Карпенка-Карого – Зозуля
«Хмара» О. Суходольського – батько
«Циганка Аза» М. Старицького – Опанас

Режисерські роботи та ролі у «Молодому театрі» та Новому Львівському театрі (1917-1920 рр.)

«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана — Лісовик
«Кандіда» Б. Шоу — Мерчбенкс
«Мисль» («Лікар Керженцев») Л. Андрєєва — Керженцев
«Тихого вечора» О. Олеся — Він

Ролі у виставах інших режисерів

«Ворог народу» Г. Ібсена — Петер Стокман
«Горе брехунові» Ф. Грільпарцера — Грегор
«Йоля» Є. Жулавського — Валентин
«У пущі» Лесі Українки — Калеб Педдінтон
«Цар Едіп» Софокла — Пастух

Ролі в театрі імені І. Франка (1920-1961 рр.)

«Весілля Фігаро» П. Бомарше — Фігаро
«Вій» Остапа Вишні — запорожець
«Гендлярі славою» М. Паньйоля і П. Нівуа — Берлюро
«Герцогиня Падуанська» О. Уайльда — кардинал
«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького — Бичок
«Диктатура» І. Микитенка — Малоштан
«Житейське море» І. Карпенка-Карого — Стьопочка Крамарюк
«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим — Чеусов
«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана — Лісовик
«Іуда» Е. Мюзама — Шенк
«Иоля» Є. Жулавського — Валентин, Арно
«Лжемесія» Є. Жулавського — султан
«Лихі пастухи» О. Мірбо — батько
«Лорензаччо» А. Мюссе — Лоренцо Медічі
«Манірниці» Ж-Б. Мольєра — Жодле
«Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого — Мартин Боруля
«Мисль» («Лікар Керженцев») Л. Андрєєва — Керженцев
«Моб» за Е. Сінклером — Тецхнісклерфриті
«Молодість» М. Гальбе — студент
«На дні» М. Горького — Лука, Барон
«Пан» Ш. Ван-Лерберга — кюре
«Похорон» І. Франка — Мирон
«Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашеком — Швейк
«Примари» Г. Ібсена — Освальд
«Ревізор» М. Гоголя — Йосип, Хлестаков
«Самсон і Даліла» С. Ланге — Самсон
«Свята Йоанна» Б. Шоу — Карл VII
«Сто тисяч» І. Карпенка-Карого — Бонавентура
«Суєта» І. Карпенка-Карого — Терешко Сурма, Макар та Михаило Барильченки, Демид Короленко
«Цар Едіп» Софокла — пастух
«Шевченківський вечір» — читець
«97» М. Куліша — Копистка

Режисерські роботи в театрі імені І. Франка

1920 р.
«Бунтар» («Лихі пастухи») О. Мірбо
«Весілля Фігаро» П. Бомарше
«Житейське море» І. Карпенка-Карого
«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана
«Іван Гус», «Великий льох», «Лілея» за Т. Шевченком
«Йоля» Є. Жулавського
«На дні» М. Горького
«На перші гулі», «Куди вітер віє» С. Васильченка
«При світлі ватри», «Осінь» О. Олеся
«Самсон і Даліла» С. Ланге
«Суєта» І. Карпенка-Карого

1921 р.
«Гайдамаки» за Т. Шевченком
«Герцогиня Падуанська» О. Уайльда
«Горе брехунові» Ф. Грільпарцера
«Мисль» («Лікар Керженцев») Л. Андрєєва
«Пан» Ш. Ван-Лерберга
«Ревізор» М. Гоголя
«Цар Едіп» Софокла

1922 р.
«Весілля Фігаро» П. Бомарше (нова редакція)
«Герцогиня Падуанська» О. Уайльда (нова редакція)
«Еуген нещасний» Е. Толлера
«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана (нова редакція)
«Иоля» Є. Жулавського (нова редакція)
«Лжемесія» Є. Жулавського
«Лихі пастухи» О. Мірбо (нова редакція)
«Лорензаччо» А. Мюссе
«Месник» П. Клоделя
«Похорон» І. Франка
«Примари» Г. Ібсена
«Сватання царя Латина» Л. Старицької-Черняхівської
«Сонце руїни» В. Пачовського
«Суєта» І. Карпенка-Карого (нова редакція)
«Фуенте Овехуна» Лопе де Веги
«Фуенте Овехуна» Лопе де Веги (нова редакція)

1923 р.
«Вовча зграя» Дж. Лондона
«Іуда» Е. Мюгзама
«Лжемесія» Є. Жулавського (нова редакція)
«Примари» Г. Ібсена
«Ревізор» М. Гоголя (нова редакція)
«Цар Едіп» Софокла (нова редакція)
«97» М. Куліша

1924 р.
«Вій» Остапа Вишні
«Камінний господар» Лесі Українки
«Комуна в степах» М. Куліша
«Коронний злодій» Г. Юри за X. Бергстедтом

1925 р.
«Гендлярі славою» М. Паньйоля і П. Нівуа

1926 р.
«Сон літньої ночі» В. Шекспіра

1927 р.
«Бронепоїзд 14-69» В. Іванова
«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим
«Пригоди бравого солдата Швейка» Я. Савченка за Я. Гашеком

1928 р.
«Диктатура» І. Микитенка
«Кадри» І. Микитенка
«Кам’яний острів» О. Корнійчука
«Мина Мазайло» М. Куліша
«Сигнал» С. Поливанова і Л. Прозоровського

1929 р.
«Постріл» О. Безименського
«Справа честі» І. Микитенка

1930 р.
«Дівчата нашої країни» І. Микитенка
«Містечко Ладеню» Л. Первомайського
«Страх» О. Афіногенова
«Трибунал» О. Ржешевського

1931 р.
«Весілля Фігаро» П. Бомарше
Вечір українських водевілів: «Москаль-чарівник» І. Котляревського,
«На перші гулі» С. Васильченка
«Загибель ескадри» О. Корнійчука
«По ревізії» М. Кропивницького
«Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» М. Старицького

1932 р.
«Бастілія божої матері» І. Микитенка
«Суд» В. Кіршона

1933 р.
«Боягуз» О. Крона
«Майстри часу» І. Кочерги
«Соло на флейті» І. Микитенка

1934 р.
«Дон Карлос» Ф. Шиллера

1935 р.
«Банкір» О. Корнійчука
«Безталанна» І. Карпенка-Карого
«Правда» О. Корнійчука

1936 р.
«Богдан Хмельницький» О. Корнійчука
«Ішов солдат з фронту» В. Катаєва
«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького

1939 р.
«В степах України» О. Корнійчука
«Потомки» Ю. Яновського
«Украдене щастя» І. Франка

1940 р.
«Маруся Богуславка» М. Старицького

1941 р.
«Фронт» О. Корнійчука

1944 р.
«Хрещатий яр» Л. Дмитерка

1945 р.
«Загибель ескадри» О. Корнійчука
«Приїздіть у Дзвонкове» О. Корнійчука
«Сто тисяч» І. Карпенка-Карого

1946 р.
«Переможці» О. Чирскова
«У пущі» Лесі Українки

1947 р.
«Правда» О. Корнійчука

1948 р.
«Житейське море» І. Карпенка-Карого
«Макар Діброва» О. Корнійчука (спільно з Б. Нордом)

1949 р.
«Маруся Богуславка» М. Старицького («Нескорена»)
«Щастя» П. Павленка і С. Радзинського

1950 р.
«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького
«Калиновий Гай» О. Корнійчука
«Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого
«На грані ночі і дня» А. Якобсона
«Незабутній 1919-й» В. Вишневського

1951 р.
«Порт-Артур» І. Попова і О. Степанова
«Суєта» І. Карпенка-Карого

1954 р.
«Крила» О. Корнійчука

1955 р.
«Пригоди бравого солдата Швейка» Г. Юри за Я. Гашеком

1956 р.
«Украдене щастя» І. Франка

1957 р.
«Дума про Британку» Ю. Яновського

1958 р.
«Лиха доля» М. Старицького
«На хуторі біля Диканьки» В. Минка

1960 р.
«Свіччине весілля» І. Кочерги

1961 р.
«Пророк» І. Кочерги

Режисерські роботи Г. Юри в інших театрах УРСР

Одеський театр імені Жовтневої революції (Держдрама)

1926 р.
«Коронний злодій» Г. Юри за X. Бергстедтом

1928 р.
«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим

1932 р.
«Містечко Ладеню» Л. Первомайського

Київський театр опери та балету імені Т. Шевченка

1927 р.
«Тарас Бульба» М. Лисенка

Харківський Державний Театр Революції

1932 р.
«Страх» О. Афіногенова

Чернігівський музично-драматичний театр імені Т. Шевченка

1935 р.
«Соло на флейті» І. Микитенка

Хмельницький музично-драматичний театр імені Г. Петровського

1936 р.
«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим
«Суєта» І. Карпенка-Карого

1938 р.
«Правда» О. Корнійчука

1939 р.
«Богдан Хмельницький» О. Корнійчука

Ролі в кіно

1935 – «Прометей» (Сидоренко, керуючий пана Свічки)
1937 – «Запорожець за Дунаєм» (Селім-ага)
1938 – «Кармелюк» (пан Опанасенко)
1942 – «Партизани в степах України» (перекладач)
1951 – «Незабутній 1919-й» (Клемансо)
1951 – «Тарас Шевченко» (Щепкін Михайло Семенович)
1953 – «Мартин Боруля» (Мартин Боруля, багатий шляхтич)
1956 – «Суєта» (Терешко Сурма)
1958 – «Сто тисяч» (Бонавентура)