Юра Гнат Петрович

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Гнат Петрович Юра

народився — 9.01.1888 (27.12.1887 за ст.ст.)
місце народження — с. Федварі (нині с. Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області)
дата смерті — 18.01.1966
місце смерті — м. Київ
місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище

Юра Гнат Петрович (1888, 9 січня (27 грудня 1887), с. Федварі (нині с. Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області) — 1966, 18 січня, Київ) - видатний діяч українського театрального мистецтва, засновник і керівник академічного українського драматичного театру ім. І.Франка, народний артист СРСР, заслужений артист УРСР, актор театру і кіно, лауреат Державних премій.



Зміст

Життя і діяльність

Гнат Петрович Юра народився 9 січня 1888 року (27 грудня 1887 року за старим стилем) у селянській родині Юрів із с. Федварі (нині с. Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області). Простий хлібороб Петро Мусійович Юра дав країні чотирьох слуг театру, крім Гната, на ниві українського театру працювали два його брати і сестра. Пізніше вони працювали разом в театрі імені І.Франка (Олександр Петрович Юра-Юрський, Терентій Петрович Юра, Юра-Барвінська Феодосія Андріївна). Дід Гната Юри, що пройшов миколаївську солдатчину, навчав своїх дітей грамоти. Батько, Петро Юра, передплачував газети, керувався порадами “Сельського вестника” у веденні свого маленького господарства. Своїм дітям він прищепив потяг до книг, до знання. Гнат Юра закінчив земську школу, а потім, перебуваючи в сім’ї дядька в Єлисаветграді, екстерном склав іспити за шість класів реального училища за програмою для вступу на військову службу. Проте до армії він потрапив пізніше, а тоді юнакові довелося розпочати з цивільної служби, чиновником в Єлисаветградській нотаріальній конторі. Незадоволений канцелярською роботою Гнат Юра шукає розраду в літературі і мистецтві. Цьому чимало сприяло те, що вся юність його промайнула в атмосфері театральних захоплень, спогадів про мистецькі події, пов’язані з Єлисаветградом і корифеями українського театру, імена яких гриміли тоді по всій Україні. Завзятим театралом був дядько Гната Юри, в родині якого знайшов притулок допитливий юнак. Тут завжди точилися розмови про театр, захоплено обговорювалися нові твори російських і українських класиків. Гнат Юра пробує свої сили на літературній ниві, перекладає (“Железная дорога” М.Некрасова), виступає з власними віршами, друкує їх на сторінках місцевої газети “Голос Юга”, виношує задум п’єси, пише рецензії на вистави заїжджих труп під псевдонімом “Загарій”. В 1904 році в Єлисаветграді Гнат Юра організовує аматорський гурток, стає його керівником. В репертуарі були п’єси І.Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Б.Грінченка, О.Суходольського, І.Тобілевича, А.Чехова. Коли виставу єлисаветградських аматорів “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М.Кропивницького (Г.Юра був постановником і актором) переглянув антрепренер української трупи С.Максимович, він запропонував Г.Юрі вступити до його трупи. Юнак без вагань погодився і обрав шлях актора-фахівця. З 1907 року розпочалася професійна робота в трупі Максимовича, яка була досить суворою школою для актора-початківця. Грати йому довелося багато, ролі були найрізноманітніші. Гнат Юра мав непоказну для актора зовнішність — невисокий зріст, фігуру, схильну до повноти. Там він зустрів свого побратима Семена Семидора, з яким пов’язав подальшу свою театральну долю. У своїй творчій біографії Гнат Юра наслідував таких метрів театрального мистецтва як П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, М.Заньковецька, М.Садовський. В Єлисаветграді юний аматор домагався особистого знайомства з видатними митцями, а потім шанобливо ставився до них протягом усього життя. Вже в роки радянської влади Гнат Юра запросив до театру, яким керував, дружину І.Карпенка-Карого С.Тобілевич, підтримував добрі стосунки з М.Заньковецькою та П.Саксаганським. Гнат Юра сприяв поверненню на батьківщину з еміграції М.Садовського, запросивши його до трупи театру імені І.Франка.

Призов Г.Юри до царської армії відірвав його від театру, але перебуваючи в Олександрії, він познайомився з такими діячами російського театрального мистецтва як П. Орленєв, П. Гайдебуров та Н. Сакральська. В останній рік військової служби (1913) він використав відпустку для поїздки до Москви, мріючи вступити до школи МХТ. Але був продовжений строк його служби в армії і з навчанням не склалося. Відбувши військову службу, Г.Юра в жовтні 1913 року одержує запрошення від дирекції театру “Руської бесіди” і виїжджає до Галичини, що входила тоді до складу Австро-Угорщини. Тут молодий актор дебютує в ролі Хоми (“Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М.Старицького), грає низку інших ролей. Багатьом творчим задумам не довелося здійснитися, почалася Перша світова війна. Після визволення російською армією Тернополя, де Гнат Юра перебував у таборі для інтернованих осіб, його було мобілізовано до російської армії. Лише в 1917 році Гнат Юра повернувся до театральної діяльності. Однодумці з довоєнної ініціативної групи, серед яких був Семен Семидор, що на той час вже утворили “Молодий театр” (ним керував Лесь Курбас), розшукали Гната Юру в Катеринославі, де він служив у військовому шпиталі і домоглися переводу його до Києва. Вони утрьох (Юра, Курбас і Семидор) вирішили створити новий театр, де б не було обмеження тільки українським побутовим театром, а ставили художньо новий і класичний репертуар ще й українською мовою. Мрії здійснилися лише в 1916 році — Гнат Юра поставив п’єсу Л.Андреєва “Лікар Керженцов”, де був режисером, перекладачем і виконавцем головної ролі, Потім разом з Л.Курбасом звернулися до драматичних етюдів О.Олеся. За один рік було поставлено сім п’єс В.Винниченка, п’єси Г.Гауптмана, Г.Ібсена, де Мюссе, М.Метерлінка, О.Уайльда, Л. Українки, М.Гоголя. Пізніше почалися творчі непорозуміння і суперечності між двома групами — Юри та Курбаса. Але розкол формально не стався - молодотеатрівці розійшлися врізнобіч. У квітні 1919 року “Молодий театр” злився з театром імені Т.Шевченка, а восени, після захоплення Києва військами Денікіна, театральне життя зовсім припинилося. Група митців на чолі з Гнатом Юрою виїхала на Поділля, сподіваючись вступити до театру М.Садовського. Їм було відмовлено. Тоді молоді митці перебралися до Вінниці і вступили до Нового Львівського театру. Пізніше велика група акторів повернулася до Галичини, а найбільш прогресивно налаштована молодь залишилася у Вінниці. Ці ентузіасти, очолені Г.Юрою, і утворили новий мистецький колектив. Це сталося 28 січня 1920 року (вистава за п’єсою В.Винниченка “Гріх”). Театр став носити ім’я Івана Франка. З 1923 року їх переводять до Харкова, а восени 1926 року - до Києва. У 1923 році Гнат Юра отримав звання заслуженого артиста УРСР, а театр став Народним театром УРСР. Закінчувалась епоха творчості. Почалася нова епоха дискусій про місце театру в суспільстві. Митці стали борцями ідеологічного фронту. Прийшли пролетарські письменники, радянські драматурги з чіткою партійною позицією. Іноді вдавалися сміливі експерименти, як, наприклад, постановка “Бравого солдата Швейка” за Ярославом Гашеком, вона витримала понад 400 показів. Наприкінці 20-х Г.Юра відкрив суперечливу фігуру драматурга О.Корнійчука. У 1931 році Г.Юра вступає до лав Комуністичної партії парторганізації Київського кабельного заводу, робітничий колектив якого був шефом франківців.

У роки Великої Вітчизняної війни театр був евакуйований спочатку до Семипалатинська, а потім до Ташкента, де Гнат Юра створює багато концертних програм. Саме тоді він поставив “Фронт” О.Корнійчука, очолив одну з фронтових бригад, яка виїздила на Сталінградський фронт.

Після повернення у 1944 році театру до Києва Г.Юра не шкодував зусиль для відновлення культурного життя України.

Г.Юра був визнаним театральним педагогом, професором, викладав майстерність актора у студії театру імені І.Франка і з 1938 року - в Київському державному інституті театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого, підготував кілька поколінь акторів, багато з яких стали визначними майстрами сцени.

Не полишав роботи і на літературній ниві. Г.Юра — автор близько трьохсот статей у газетах, журналах, мистецьких збірках. Зокрема він є автором таких літературних праць з питань театрального мистецтва, як: «20 років» (1940), «Життя і сцена» (1962), «Режисер у театрі» (1962). Був двічі лауреатом Державної премії СРСР.

У перші повоєнні роки він став одним із фундаторів Українського театрального товариства, членом його президії. Він був членом Художньої ради Міністерства культури СРСР та УРСР, членом Всесоюзного комітету з державних премій. Широка громадська робота Гната Петровича Юри цілком закономірно переросла у державну діяльність. Він обирався депутатом Верховної Ради УРСР, починаючи з першого по п’яте скликання.

Гнат Юра активно знімався на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О.П. Довженка та Київській студії науково-популярних фільмів. Багатьом глядачам він запам’ятався своєю неповторною грою у кінофільмах «Прометей», «Кармелюк», «Тарас Шевченко» та ін.

Yura mohyla.JPG

Гнат Петрович Юра помер 18 січня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві, поруч з ним могила дружини - Рубчаківни Ольги Іванівни (1903-1981).

Нагороди

Заслужений артист УРСР (1923)

Народний артист СРСР (1940)

Сталінська премія другого ступеня (1949) за постановку п’єси “Макар Діброва” О.Є. Корнійчука

Сталінська премія другого ступеня (1951) за постановку п’єси “Калиновий гай” О.Є.Корнійчука

Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом “Знак Пошани” та багатьма медалями.


Вшанування пам’яті

  • Одна з київських вулиць, що на Борщагівці, носить ім’я видатного українського актора і режисера Гната Юри. Її було названо на його честь у 1967 році.
  • На вулиці Ольгинській, на будинку №2/1, де проживав Г. Юра з 1944 по 1966 рр., встановлено меморіальну дошку його імені (бронза, барельєф; Ю.Л. Сінкевич, архітектор А.А.Сніцар)
  • В Олександрії, на фасаді місцевого Палацу культури (колишнього театру міста) встановлена меморіальна дошка фото
  • У травні 2011 року в Києві, у сквері біля Національного театру ім. І.Франка відкрито пам’ятник Гнату Юрі (зображений у ролі Швейка)

Yura Shveyk.jpg

  • У селі Підлісному Олександрівського району Кіровоградської області встановлено погруддя Гнату Юрі.

Бібліографія

Книги

Юра Г.П. Моє життя: спогади, статті. - К.: Мистецтво, 1987. - 183 с.

Юра Г. Життя і сцена: вибрані статті, доповіді та промови [Упоряд. та післямов. Ю.М. Бобошка; передмов. Н.Ужвій]. - К.: Мистецтво, 1965. - 218 с.

Статті

Юра Г. Народжене любов’ю до людини. Джерела творчого натхнення //Людина і світ. - 1965. - № 4.- С. 34-35

Юра Г. Роки далекі, роки близькі...// Кіровоградська правда. - 1965. - 11 лютого; Мистецтво. - 1965. -№ 2. - С.34-36; № 6. - С.30-32

Юра Г. Хай щастить молоді // Вітчизна. - 1965. - № 5. - С. 167-169

Юра Гнат. Іван Микитенко // Сонячні гони. - К, 1967. - С.147-148

Юра Г. Шляхи театру // Мистецтво франківців. - К., 1970. - С.9-16

Юра Г.П. Автобіографія // Культура і життя. - 1988. -10 січня

Юра Г. З неопублікованого // Український театр. - 1995. - № 1. -С.25



Матеріали про життя і творчість Г.П. Юри

Книги

Юра Г. // ХХ років театру імені І.Франка. - К., 1940

Киселев И. Гнат Юра. Народний артист СССР. - К.: Мистецтво, 1951. - 66 с.

Юра Г.// Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії. - К., 1958. - С. 42, 140

Юра Гнат// Українська радянська енциклопедія. Т.16.- К.: АН УРСР, 1964.- С. 435

Юра Г. // История советского драматического театра. т.2. (1921-1925). - М., 1966. - С. 14, 24, 172-175, 178, 449

Юра Г.// Мартич Ю. ... І стежка до криниці. - К., 1971. - С. 58, 78, 167

Юра Г.// Терещенко М. Крізь лет часу. - К., 1974. - С. 17-48

Бобошко Ю. Гнат Юра. - К.: Мистецтво, 1980. - 187 с.

Корнійчук О. Видатний майстер сцени// Олександр Корнійчук. Життя ― джерело мистецтв. - К., 1985. - С. 150-151

Юра Гнат Петрович //Митці України: Енциклопед. довідник. - К., 1992. - С.668

Гайдабура, Валерій Михайлович. Театральні автографи часу : (дослідження, рецензії, творчі портрети, інтрев'ю, "фото-сайти") / Валерій Гайдабура. - К.: Факт, 2007. - 290 с.: фото, фото.кол. - Покажч. імен: с. 263-290


Статті

Чапек М. Швейк у київському театрі // Вітчизна. - 1956. - № 3. - С. 165- 166

Наш ювіляр: до 70-річчя з дня народження та 50-річчя творчої діяльності Гната Юри // Мистецтво. - 1958. - № 1. - С. 28-31: кол.іл.

Сапожникова Л. Народ вшановує митця: до 70-річчя від дня народження та 50-річчя творчої діяльності Гната Юри. / Л. Сапожникова // Мистецтво. - 1958. - № 1. - С. 32-34: іл.

Бобошко Юрій. Сторінки життя. Пам’яті Г.Юри // Мистецтво. - 1966. - № 2. - С. 18-20

Г.П.Юра (1887-1966)// Радуга. - 1968. - №1. - С. 189

Пименов Володимир. Нотатки про незабутні (театральні) зустрічі: Гнат Юра. - Мар’ян Крушельницький. - Костянтин Хохлов. Михайло Романов // Вітчизна. - 1968. - № 4. - С.153-161

Панченко Л. Увічнити пам’ять Гната Юри // Вперед. - 1969. - 30 вересня

Ягнич Ю. Зачарований театром (З біографії Г.П.Юри) // Вітчизна. - 1972. - № 6. - С.182- 190

Левенець Л. Свято театрального мистецтва на Олександрівщині// Вперед. - 1978. - 5 жовтня

Ярош В. Чарівник сцени// Молодий комунар. - 1978. - 7 січня

Зленко Г. Переклав Гнат Юра// Друг читача. - 1982. - 11 лютого. - С. 7

Куценко Л. Гнат Юра: спогади, статті// Кіровоградська правда. - 1987. - 5 листопада

Актор, режисер, педагог: науково-практична конференція, присвячена 100-річчю з дня народження Г.Юри // Культура і життя. - 1988. - 7 лютого

Бобошко Ю. Садівник українського театру // Культура і життя. - 1988. - 10 січня

Куценко Л. Спадкоємець славних традицій // Кіровоградська правда. - 1988. - 8 січня

Пономаренко Є. Неповторний // Культура і життя. - 1988. - 10 січня

Роменська І. На батьківщині ювіляра // Культура і життя. - 1988. - 10 січня

Танюк Л. Житейське море Гната Юри // Соціалістична культура. - 1988. - № 5. - С. 32-34

Театр был его судьбой: (Юбилейный вечер, посвященный 100-летию со дня рождения Г.П.Юры) // Правда Украины. - 1988. - 10 февраля

Шлапак Д. Театральна епоха Гната Юри // Літературна Україна. - 1988. - 4лютого

Станішевський Ю. Шукання під наглядом // Український театр. - 1991. -№ 3. - С.14-15

Чебишев В. Гнат Юра в Олександрії // Молодий комунар. - 1991. - 22 червня

Добрін Н. “Освідчуюсь в любові глядачеві”: Згадка про давнішнє інтерв’ю з Г.Юрою // Народне слово. - 1993. -14 жовтня

Борщаговський О. “Дуже хотілося грати” // Український театр. - 1995. - № 1. - С. 2-8

Заболотна В. Генетичний код франківців // Український театр. - 1995. - №1. - С. 12-15

Коломієць Р. Юру тоді ніхто не зрозумів // Український театр. - 1995. - № 1. - С. 9-10

Видатний актор та режисер: 8 січня виповнилося 115 років від дня народження Гната Петровича Юри // Освітянське слово. - 2003. - № 1(січень). - С. 6

Заболотна Валентина. Франківська родина: Юра Гнат / Валентина Заболотна // День. - 2004. - 24 вересня. - С. 22

Шлапак Юрій. Побиття "Прометея" / Ю. Шлапак // Кіно Театр. - 2004. - № 4. - С. 23-24

Коломієць М. Коротенький спогад / М. Коломієць // Вперед. - 2005. - 19 лютого. - С. 2

Сингаївський Я. Славетний українець: Родом з України / Я. Сингаївський // Обрій. - 2006. - №13. - С. 11

Френчко Л. Знаменитости степной столицы: Гнат Юра / Френчко Л. // Ведомости. - 2006. - 5 мая. - С. 8


Білякова Л. У театрі імені Франка - зорепад ювілеїв : Наступного року відзначатиметься 120 років від дня народження Гната Юри / Л. Білякова // Україна і світ сьогодні. - 2007. - № 38 - С. 15

Гордій О. Прага, Київ - і далі... / О. Гордій // Українська культура. - 2008. - № 5. - С. 43-44

Згадуючи Гната Юру... // Вечірня газета. - 2008. - 8 лютого. - С. 2

Ступка Богдан. "Батько" франківців: Гнат Юра / Богдан Ступка // День. - 2008. - 6 лютого. - С. 1,7

Шулик І. На батьківщині не забули Гната Юру / І. Шулик // Вперед. - 2008. - 26 лютого. - С. 3

Левочко В. В титрах фильма значатся... / В. Левочко // Ведомости Плюс. - 2009. - 13 февраля. - С. 7: фото

Заболотна Валентина. Перехресні стежки фундаторів: Гнат Юра / Валентина Заболотна // День. - 2011. - 26 травня. - С. 10

Пам’ятник Гнату Юрі в ролі солдата Швейка у сквері біля Національного театру імені Івана Франка: Фото // Український театр. - 2011. - № 4-5. - 2 стор. обкл.: фото.кол.

Юра Ю.Г. Мрії про Гамлета і Леніна: Юра Гнат / Ю. Г. Юра // Український театр. - 2011. - № 4-5. - С. 48-49



Web-бібліографія

Юра Гнат Петрович: Матеріал з Вікіпедії ― вільної енциклопедії //

Юра Гнат Петрович: Материал из Википедии ― свободной энциклопедии //

Гнат Юра // http://velykiukrainci.livejournal.com/27663.htm

Гнат Юра //

Юра Гнат (Игнатий) Петрович: Биография // http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/sov/12702/bio/

Юра Гнат Петрович: Яндекс. Словари //

Словари и Энциклопедии на Академике //

Гнат Юра: Біографія // http://www.people.su/ua/129763

Гнат Юра //

Гнат Юра // http://kievmonument.narod.ru/kultura35.html

Гнат Петрович Юра //


Гнат Петрович Юра: Фільмографія //

http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/12702/works/

Гнат Юра - Постаті // http://1576.ua/people/4106

Юра Гнат Петрович – реферат // http://referatu.com.ua/referats/144/160563

Гнат Юра був нащадком наполеонівського солдата // http://gazeta.ua/post/201238

Наш мальовничий край – Підлісне // http://pidlisne.blogspot.com/2010/01/blog-post_31.html

Перекрестные дороги основателей // http://www.day.kiev.ua/210265

Гнат Юра на страже франковцев // http://zn.ua/CULTURE/gnat_yura_na_strazhe_frankovtsev-82162.html

Гнатова хата. Франківці відзначили 120-річчя від дня народження свого батька

Історія Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка http://ft.org.ua/history-of-theatre/

«Отец» франковцев http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=195962&mainlang=rus

Франківська родина. Театр імені І. Франка та його родинні зв’язки http://storinka-m.kiev.ua/article.php?lang=ua&id=368

Режисерські та акторські роботи в театрі та кіно

РЕЖИСЕРСЬКІ РОБОТИ ТА РОЛІ Г. ЮРИ В АМАТОРСЬКОМУ ГУРТКУ, ТРУПІ С. МАКСИМОВИЧА ТА ТЕАТРІ «РУСЬКОЇ БЕСІДИ» (1907—1917 рр.)

«Безробітні» Ф. Костенка за С. Бєлою — Герасим

«Борці за мрії» І. Тогобочного — Охрім

«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького — селянин

«Два начала» Я. Гордіна — Бенціон

«Дні нашого життя» Л. Андрєєва — Онуфрій, Блохін

«Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького — Горнов

«Євреї» Є. Чирікова — Нахман

«Жидівка-вихрестка» І. Тогобочного — Лейба

«Житейське море» І. Карпенка-Карого — антрепренер Усай, Стьопочка Крамарюк

«За батькові гріхи» Є. Зіневич — Максим

«За волю і правду» Т. Колісниченка — Трохим

«Калхас» А. Чехова — Калхас

«На громадській роботі» Б. Грінченка — Поет

«На дні» М. Горького — Барон

«Нахмарило» Б. Грінченка — Шевцов

«Недолюдки» К. Ванченка-Писанецького — жебрак

«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького — Хома

«Повернувся із Сибіру» Л. Яновської — Задорожний

«Син вихрестки» М. Альбиківського — старий батько

«Степовий гість» Б. Грінченка — Юхим

«Сто тисяч» І. Карпенка-Карого — Калитка

«Суєта» І. Карпенка-Карого — Макар, Михайло, Карпо Барильченки, Демид Короленко, Терешко Сурма

«Урієль Акоста» К. Гуцкова — Бен-Акіба

«Хазяїн» І. Карпенка-Карого — Зозуля

«Хмара» О. Суходольського — батько

«Циганка Аза» М. Старицького — Опанас


РЕЖИСЕРСЬКІ РОБОТИ ТА РОЛІ Г. ЮРИ У «МОЛОДОМУ ТЕАТРІ» ТА НОВОМУ ЛЬВІВСЬКОМУ ТЕАТРІ (1917—1920 рр.)

«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана — Лісовик

«Кандіда» Б. Шоу — Мерчбенкс

«Мисль» («Лікар Керженцев») Л. Андрєєва — Керженцев

«Тихого вечора» О. Олеся — Він


РОЛІ Г. ЮРИ У ВИСТАВАХ ІНШИХ РЕЖИСЕРІВ

«Ворог народу» Г. Ібсена — Петер Стокман

«Горе брехунові» Ф. Грільпарцера — Грегор

«Йоля» Є. Жулавського — Валентин

«У пущі» Лесі Українки — Калеб Педдінтон

«Цар Едіп» Софокла — Пастух


РОЛІ Г. ЮРИ В ТЕАТРІ ІМЕНІ І. ФРАНКА (1920—1961 рр.)

«Весілля Фігаро» П. Бомарше — Фігаро

«Вій» Остапа Вишні — запорожець

«Гендлярі славою» М. Паньйоля і П. Нівуа — Берлюро

«Герцогиня Падуанська» О. Уайльда — кардинал

«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького — Бичок

«Диктатура» І. Микитенка — Малоштан

«Житейське море» І. Карпенка-Карого — Стьопочка Крамарюк

«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим — Чеусов

«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана — Лісовик

«Іуда» Є. Мюзгама — Шенк

«Иоля» Є. Жулавського — Валентин, Арно

«Лжемесія» Є. Жулавського — султан

«Лихі пастухи» О. Мірбо — батько

«Лорензаччо» А. Мюссе — Лоренцо Медічі

«Манірниці» Ж--Б. Мольєра — Жодле

«Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого — Мартин Боруля

«Мисль» («Лікар Керженцев») Л. Андрєєва — Керженцев

«Моб» за Е. Сінклером — Тецхнісклефритиі

«Молодість» М. Гальбе — студент

«На дні» М. Горького — Лука, Барон

«Пан» Ш. Ван-Лерберга — кюре

«Похорон» І. Франка — Мирон

«Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашеком — Швейк

«Примари» Г. Ібсена — Освальд

«Ревізор» М. Гоголя — Йосип, Хлестаков

«Самсон і Даліла» С. Ланге — Самсон

«Свята Йоанна» Б. Шоу — Карл VII

«Сто тисяч» І. Карпенка-Карого — Бонавентура

«Суєта» І. Карпенка-Карого — Терешко Сурма, Макар та Михаило Барильченки, Демид Короленко

«Цар Едіп» Софокла — пастух

«Шевченківський вечір» — читець

«97» М. Куліша — Копистка


РЕЖИСЕРСЬКІ РОБОТИ Г. ЮРИ В ТЕАТРІ ІМЕНІ І. ФРАНКА

1920 р.

«Бунтар» («Лихі пастухи») О. Мірбо

«Весілля Фігаро» П. Бомарше

«Житейське море» І. Карпенка-Карого

«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана

«Іван Гус», «Великий льох», «Лілея» за Т. Шевченком

«Йоля» Є. Жулавського

«На дні» М. Горького

«На перші гулі», «Куди вітер віє» С. Васильченка

«При світлі ватри», «Осінь» О. Олеся

«Самсон і Даліла» С. Ланге

«Суєта» І. Карпенка-Карого


1921 р.

«Гайдамаки» за Т. Шевченком

«Герцогиня Падуанська» О. Уайльда

«Горе брехунові» Ф. Грільпарцера

«Мисль» («Лікар Керженцев») Л. Андрєєва

«Пан» Ш. Ван-Лерберга

«Ревізор» М. Гоголя

«Цар Едіп» Софокла


1922 р.

«Весілля Фігаро» П. Бомарше (нова редакція)

«Герцогиня Падуанська» О. Уайльда (нова редакція)

«Еуген нещасний» Е. Толлера

«Затоплений дзвін» Г. Гауптмана (нова редакція)

«Иоля» Є. Жулавського (нова редакція)

«Лжемесія» Є. Жулавського

«Лихі пастухи» О. Мірбо (нова редакція)

«Лорензаччо» А. Мюссер.

«Месник» П. Клоделя

«Похорон» І. Франка

«Примари» Г. Ібсена

«Сватання царя Латина» Л. Старицької-Черняхівської

«Сонце руїни» В. Пачовського

«Суєта» І. Карпенка-Карого (нова редакція)

«Фуенте Овехуна» Лопе де Веги

«Фуенте Овехуна» Лопе де Веги (нова редакція)


1923 р.

«Вовча зграя» Дж. Лондона

«Іуда» Е. Мюгзама

«Лжемесія» Є. Жулавського (нова редакція)

«Примари» Г. Ібсена

«Ревізор» М. Гоголя (нова редакція)

«Цар Едіп» Софокла (нова редакція)

«97» М. Куліша


1924 р.

«Вій» Остапа Вишні

«Камінний господар» Лесі Українки

«Комуна в степах» М. Куліша

«Коронний злодій» Г. Юри за X. Бергстедтом


1925 р.

«Гендлярі славою» М. Паньйоля і П. Нівуа


1926 р.

«Сон літньої ночі» В. Шекспіра


1927 р.

«Бронепоїзд 14-69» В. Іванова

«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим «Пригоди бравого солдата Швейка» Я. Савченка за Я. Гашеком


1928 р.

«Диктатура» І. Микитенка.

«Кадри» І. Микитенка

«Кам’яний острів» О. Корнійчука

«Мина Мазайло» М. Куліша

«Сигнал» С. Поливанова і Л. Прозоровського


1929 р.

«Постріл» О. Безименського

«Справа честі» І. Микитенка


1930 р.

«Дівчата нашої країни» І. Микитенка

«Містечко Ладеню» Л. Первомайського

«Страх» О. Афіногенова

«Трибунал» О. Ржешевського


1931 р.

«Весілля Фігаро» П. Бомарше

Вечір українських водевілів: «Москаль-чарівник» І. Котляревського,

«На перші гулі» С. Васильченка

«Загибель ескадри» О. Корнійчука

«По ревізії» М. Кропивницького

«Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» М. Старицького


1932 р.

«Бастілія божої матері» І. Микитенка

«Суд» В. Кіршона


1933 р.

«Боягуз» О. Крона

«Майстри часу» І. Кочерги

«Соло на флейті» І. Микитенка


1934 р.

«Дон Карлос» Ф. Шіллера


1935 р.

«Банкір» О. Корнійчука

«Безталанна» 1. Карпенка-Карого

«Правда» О. Корнійчука


1936 р.

«Богдан Хмельницький» О. Корнійчука

«Ішов солдат з фронту» В. Катаєвар

«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького


1939 р.

«В степах України» О. Корнійчука

«Потомки» Ю. Яновського

«Украдене щастя» І. Франка


1940 р.

«Маруся Богуславка» М. Старицького


1941 р.

«Фронт» О. Корнійчука


1944 р.

«Хрещатий яр» Л. Дмитерка


1945 р.

«Загибель ескадри» О. Корнійчука

«Приїздіть у Дзвонкове» О. Корнійчука

«Сто тисяч» І. Карпенка-Карого


1946 р.

«Переможці» О. Чирскова

«У пущі» Лесі Українки


1947 р.

«Правда» О. Корнійчука


1948 р.

«Житейське море» І. Карпенка-Карого

«Макар Діброва» О. Корнійчука (спільно з Б. Нордом)


1949 р.

«Маруся Богуславка» М. Старицького («Нескорена»)

«Щастя» П. Павленка і Є. Радзинського


1950 р.

«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького «Калиновий Гай» О. Корнійчука «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого «На грані ночі і дня» А. Якобсона «Незабутній 1919-й» В. Вишневського


1951 р.

«Порт-Артур» І. Попова і О. Степанова

«Суєта» І. Карпенка-Карого


1954 р.

«Крила» О. Корнійчука


1955 р.

«Пригоди бравого солдата Швейка» Г. Юри за Я. Гашеком


1956 р.

«Украдене щастя» І. Франка


1957 р.

«Дума про Британку» Ю. Яновського


1958 р.

«Лиха доля» М. Старицького

«На хуторі біля Диканьки» В. Минка


1960 р.

«Свіччине весілля» І. Кочерги


1961 р.

«Пророк» І. Кочерги


РЕЖИСЕРСЬКІ РОБОТИ Г. ЮРИ В ІНШИХ ТЕАТРАХ УРСР

ОДЕСЬКИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (ДЕРЖДРАМА)


1926 р.

«Коронний злодій» Г. Юри за X. Бергстедтом


1928 р.

«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим


1932 р.

«Містечко Ладеню» Л. Первомайського


КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА


1927 р.

«Тарас Бульба» М. Лисенка


ХАРКІВСЬКИЙ ТЕАТР РЕВОЛЮЦІЇ

1932 р.

«Страх» О. Афіногенова


ЧЕРНІГІВСЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА

1935 р.

«Соло на флейті» І. Микитенка


ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ Г. ПЕТРОВСЬКОГО

1936 р.

«Заколот» С. Поливанова за Д. Фурмановим

«Суєта» І. Карпенка-Карого

1938 р.

«Правда» О. Корнійчука


1939 р.

«Богдан Хмельницький» О. Корнійчука

Ролі в кіно

• 1935 - Прометей - Сидоренко, керуючий пана Свічки

• 1937 - Запорожець за Дунаєм -Селім-ага

• 1938 - Кармелюк - пан Опанасенко

• 1942 - Партизани в степах України - перекладач

• 1951 - Незабутній 1919-й - Клемансо

• 1951 - Тарас Шевченко - Щепкін Михайло Семенович

• 1953 - Мартин Боруля - Мартин Боруля, багатий шляхтич

• 1956 - Суєта - Терешко Сурма

• 1958 - Сто тисяч -Бонавентура

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти