Тобілевич Панас Карпович (Саксаганський)

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Тобілевич Панас Карпович

народився — 27.05.1859
місце народження — с. Кам'яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії
дата смерті — 17.09.1940
місце смерті — м.Київ
місце поховання — Байковий цвинтар м.Київ

Тобілевич Панас Карпович (псевдонім Саксаганський) (27 травня 1859 року, с. Кам'яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії - 17 вересня 1940 року, м.Київ) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.


Біографія

Народився 27 травня 1859 року, , тепер Миколаївська область, Братський район — помер 17 вересня 1940 року у Києві. Як оповідав сам Саксаганський, в шнуровій метрич¬ній книзі церкви с. Костоватої на Херсонщині під Ч. І. за травень місяць 1859 р. (четвертого дня) занотований акт хрещення сина Панаса від міщанина Карпа Тобілевича та його законної дружини Анастасії. Панас Саксаганський був наймо¬лодшою дитиною в цій славній родині. Своє дитинство Саксаганський провів в оточенні села, серед широких херсонських степів. Сам він так описує картину оточення в своєму дитинстві: «На кінець 50-тих рр. ще тоді стояв стіною дикий степ. Заорано було зовсім мало... На широких просто¬рах шелестіла тирса та ріс у людський ріст будяк — чортополох. Лише обабіч трактового шляху в середині літа косилися луки і тоді виростали численні сіро - зелені копиці, що вартували шлях, доки його було видно й зникали вкупі з ним ген - ген за обрієм»...

1877 році Панас Саксаганський закінчив Єлисаветградське реальне училище. Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під керівництвом М. Кропивницького. Із спогадів П.Саксаганського: „Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі. Я їх виконував, наслідуючи засобам Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його»”.

У 1876 році Панас, проводжаючи брата Миколу Садовського до війська, пообіцяв, що в разі загибелі брата він відомститься за його смерть. Довго не маючи звістки від брата у 1878 року пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа). Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві.

Брав участь в українських виставах трупи Чернишова. Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».

З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського. У 1890 році організував разом зі своїм старшим братом Іваном власне товариство українських акторів на паях, де працював як директор та режисер.

Товариство українських акторів поставило собі за мету створити реалістично-побутовий театр, відійшовши від романтично-побутового з його мелодраматизмом та етнографізмом. На перший план вистави поставлено людину – актора. Барвистість оформлення сцени й костюмів, з піснею й танцями відійшла на другий план. У репертуарі Товариства з’являлися нові драми І. Карпенка-Карого. Саме в Товаристві Саксаганський проявив себе як режисер.

В 1907 р. помер Іван Тобілевич і Товариство припинило свою діяльність. Але праця Товариства дала добрі наслідки і вперше в українській історії театру довела плідність сумлінної праці актора, драматурга й режисера за зразком таких найкращих прикладів зі світової історії, як творча співпраця Ґете й Шіллера або Гері Ірвінґа й Елен Террі.

У 1918 р. Панас Саксаганський очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. В цей час з’являється його перша режисерська праця з світової класики „Розбійники” Ф. Шіллера, де він грав роль Франца Моора, 1919 року — друга солідна режисерська праця «Урієль Акоста» — К. Гуцкова.

Коли у 1922 році театр припинив своє існування, Саксаганський засновав новий театр – імені Марії Заньковецької. Початок 20-х рр. — сумні роки в біографії П.Саксаганського. «Пляма» творця «буржуазно - націоналістичного» театру тяжить над ним і як велику «ласку» йому дозволяють тільки періодично виступати, але кожен виступ викликає нечувані овації. Це єдине, що підтримує його тяжкий моральний стан, а матеріально – ледве зводячи кінці з кінцями, він вимушений йти пиляти дрова по червоноармійських казармах. Періодичні вистави продовжувалися до 1930 р. У 1932 р. Саксаганський грає роль Возного в «Наталці Полтавці» на святкуванні 50-річного ювілею існування українського професійного театру разом з Михайлом Донцем, Марією Литвиненко-Вольгемут та Галиною Борисоглібською.

Останній раз Саксаганський виступає у театрі 12 травня 1935 р., коли в офіційно-урочистій обстановці відзначалось 75-ліття його життя й 50-ліття сценічної діяльності.

Помер Панас Саксаганський 17 вересня 1940 р. у Києві.

Як акторові йому була притаманний реалістично-психологічний метод роботи над роллю з чіткими зовнішніми деталями. Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний („Наталка Полтавка” І. Котляревського), Бонавентура, Пеньйонжка, Тарабанов, Харко Ледачий („Сто тисяч”, „Мартин Боруля”, „Суєта”, „Паливода XVIII ст.” І. Карпенка-Карого), Голохвостий („За двома зайцями” М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась („Запорожець за Дунаєм”). Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

Як згадував сам П.Саксаганський у книзі „Думки про театр”, „від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю „Наталку Полтавку“, і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю „Наталку“ напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували М. Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драматичний гурток, де грали „Наталку“, „Назара Стодолю“, „Москаля-чарівника”.

Панасу Саксаганському у 1925 році присвоєно звання народного артиста УРСР, у 1936 – Народного артиста СРСР, у 1924 - Герой Праці. Ім’ям П. Саксаганського названо Київський обласний музично-драматичний театр (м. Біла Церква).

Бібліографія

Чаговець В. П. К. Саксаганський. — К., 1931.

Саксаганський, Панас Карпович. Моя праця над роллю. - К. : Мистецтво, 1937. - 39,[1] с. : портр, іл..

Саксаганський П. К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. — К.-X., 1938

Саксаганський П. До молодих режисерів. — К., 1940.

Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. — К., 1947

Тобілевич, Софія Віталіївна. Корифеї українського театру : Портрети. Спогади; ред, авт. передм. та приміток О. Борщаговський. - К. : Мистецтво, 1947. - 112,[2] с. : портр., іл.

Ревуцький, Валеріян. П’ять великих акторів української сцени. - Париж : Видання Першої Укр. Друк. у Франції, 1955. - 93,[1] с. : портр. - Бібліогр. : с. 93

Хорол, В. Фрідріх Шіллер на україннській сцені// Мистецтво. - 1955. - № 6 . - С. 38-40 : іл.

Стеценко Л. Панас Саксаганський. — К., 1957

Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович. — К., 1957.

Мельничук-Лучко Л. Саксаганський — актор. — Л., 1958.

Український драматичний театр, т. І. — К., 1967

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Корифеї українського театру [Текст] : Матеріали про діяльність театру корифеїв / Упоряд., вступна ст., приміт. І.О.Волошина. - К. : Мистецтво, 1982. - 307,[2] с. : іл.

Спогади про Панаса Саксаганського : Збірник / укл., авт.передм., комент. Р. Я Пилипчук. - К. : Мистецтво, 1984. - 190 с. : 13 арк. іл.

Коломієць, Ростислав Григорович. Театр Саксаганського і Карпенко-Карого. - К. : Мистецтво, 1986. - 98,[1] с. : іл.

Саксаганський, Панас Карпович. Театр і життя : Мемуари. - Харків : Вид. "Рух", Б.г. - С. 25-192 : портр, іл..

Артемчук, Ігор. Із бувальщин про Панаса Саксаганського// Український театр. - 2005. - № 5. - С. 25

Кирилюк, Г. Його герої раділи, плакали, сміялися, співпереживали / Г. Кирилюк // Культура і життя. - 2009. - 13 травня. - С. 3

Ревуцький, Валеріан. Творець сміху : До 150-рччя народження Панаса Саксаганського// Кіно Театр. - 2009. - № 3 . - С. 62 : іл.

Український театр: шляхи розвитку [Текст] // Кіно Театр. - 2009. - № 4 . - С. 2-5 : іл.

Гусейнов, Григорій Джамалович. Незаймані сніги : п’ятнадцять мандрівних історій : документальні повісті : в 3-х кн. – 2010.

Корифеї українського театру в Одеській пресі : бібліографічний покажчик / М-во культури і туризму України, Одеська нац. наук. б-ка ім. М. Горького ; укл. Олена Нуньєс ; ред. І. С. Шелестович. - Одеса : [б. в.], 2011. - 277,[2] с.


Web-ресурси

«Проект — Єлисаветградський абрис. Персони українського театру.» Біографія, бібліографія, світлини Панаса Саксаганського та експонатів з фондів меморіального музею М. Л. Кропивницького, Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович - Кіровоградська ОУНБ ім..д.Чижевського. http://library.kr.ua/kray/abrys/saksagan/

П. К. Саксаганський Життя і творчість http://library.kr.ua/elib/chagovec/saks

Історія театру на Кіровоградщині http://library.kr.ua/elib/bosiyP/teatr

Моя праця над роллю. (книга) http://library.kr.ua/kray/saksaganskiy/

Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович: Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського. http://library.kr.ua/kray/abrys/saksagan/bibl.html

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти