Тобілевич Марія Карпівна (Садовська-Барілотті)

Марія Карпівна Тобілевич (Садовська-Барілотті)

Дата народження — 17.04.1855
Місце народження — с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна)
Дата смерті — 27.03.1891
Місце смерті — м.Одеса
Місце поховання — с. Корлюгівка (нині Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)

Марія Карпівна Тобілевич (псевдонім – Садовська-Барілотті) (17 квітня 1855 року, с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна) – 27 березня 1891 року, м. Одеса) – співачка-сопрано, драматична акторка, сестра І. Тобілевича, М. Садовського і П. Саксаганського.

Життя і діяльність

Передати характер її співу неможливо:
в ньому відбивався весь народ, його поезія, його почуття.
Панас Саксаганський

Тобілевич Марія Карпівна народилася 17 квітня 1855 р. у селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна) у славетній родині Тобілевичів. Мала трьох братів, видатних театральних діячів І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського. В Єлисаветграді, куди переїхала родина Тобілевичів, Марія закінчила жіночу школу Титаренка, а з 11 років навчалася у жіночій гімназії Хрущової, успішне закінчення повного курсу якої надало їй право вчителювати. Вона була активною учасницею учнівських аматорських гуртків, грала у виставах, у російських п’єсах, українських оперетах, брала участь у виготовленні декорацій і костюмів.

Марія володіла голосом виняткової краси (сопрано), що передався їй від матері. У 1875 році в родині Тобілевичів гостював композитор Петро Ніщинський, який приїхав на виставу «Назар Стодоля», для якої створив музичну картину «Вечорниці». Ця вставна сцена до вистави вперше виконана артистичним гуртком М. Кропивницького у Єлисаветграді. Марія зачарувала композитора своїм співом. «Ваша доля – то сцена. Таким голосом рідко кого наділяє природа!» – напророкував Ніщинський.

На сцену Марія Тобілевич вийшла у 1876 році в складі російської трупи під керівництвом М. Кропивницького, куди пішла проти волі своїх батьків. У трупі Кропивницького та в інших російських опереткових трупах Марія Садовська грала майже три роки. В її репертуарі були п’єси «Назар Стодоля», «За Німан йду», «Дай серцю волю – заведе в неволю». Молоду талановиту акторку одразу помітили, про неї писали газети.

Саме в цей час Марія познайомилася з молодим італійцем-музикантом і співаком Барілотті, який допомагав їй в музичній освіті. Знайомство завершилося шлюбом, і родина переїхала в Італію. Однак шлюб тривав недовго. Чоловік виявився легковажною людиною. До того ж усі Тобілевичі не схвалювали цей шлюб, особливо брат Іван – він був незадоволений тим, що сестра марнує свій талант в «дешевих оперетках», й запевняв, що творчий шлях Марії має бути в театрі справжньої драми. Марія Карпівна повертається з двома дітьми до батьків у Єлисаветград і на деякий час полишає сцену.

Коли навесні 1879 року померла мати, Євдокія Зіновіївна, Марія замінила її по господарству, але весь час пам’ятала й про театр. І коли в родинному домі Тобілевичів гостював Марко Кропивницький, який розповів про свою нову драму «Дай серцю волю, заведе в неволю» і сказав Марії, що у цій п’єсі знайдеться справжня роль для неї – роль Оксани, Марія відповіла, що мала б те за щастя. Був 1883 рік. Марія Карпівна їде до Харкова і вступає до української трупи Марка Кропивницького.

У трупі Марка Лукича Марія спочатку виступає під прізвищем Барілотті. Пізніше, працюючи в трупах Михайла Старицького, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського, обирає псевдонім Садовська (дівоче прізвище її матері) і з ним входить в історію українського театру.

Тут до Марії Садовської приходить справжнє визнання. Тривалий час акторка працювала в трупі М. Старицького. За свідченням Панаса Саксаганського, вона була самостійна у поглядах, далека від пліток і всіляко намагалася запобігти розколу трупи молодших братів Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Але розкол відбувся, і з 1890 року Марія Карпівна стає драматичною артисткою трупи Панаса Саксаганського. Вона вдруге виходить заміж за свого колегу – актора Дениса Мову. Софія Тобілевич згадує про нього так: «У Дениса був прекрасний тенор, високий і дуже мелодійний, приємний для вуха, який він опрацював в консерваторії. Він був досвідченим співаком і багато допомагав Марії у підготовці до співочих партій».

За 12 років сценічної діяльності Марія Садовська виступила майже в усіх жіночих оперних партіях: Кулина («Чорноморці» М. Старицького), Панночка («Утоплена» М. Лисенка), Наталка («Наталка-Полтавка» І. Котляревського), Олена, Текля, Оришка («Глитай або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Пошились у дурні» М. Кропивницького), Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Харитина («Наймичка» І. Карпенко-Карого). За створення прекрасних сценічних образів глядачі завжди шанували Марію Карпівну бурхливими оплесками, преса відзначала її високий талант та яскравий спів.

М. К. Садовська-Барілотті увійшла в історію українського театру як одна з перших і найблискучіших виконавиць вокальних партій в операх і оперетах, що ставились на українських сценах у 70-80 рр. XIX ст. Однією з найсильніших ролей Садовської-Барілотті була роль Софії в драмі «Безталанна».

Марії було трохи за 30, а здоров’я підводило все частіше – гастролі й сценічні навантаження давалися взнаки. У березні 1891 року під час гастролей в Одесі у Марії Карпівни погіршилось здоров’я. Під час спектаклю «Безталанна» вона прошепотіла братові Панасу Саксаганському, який грав роль Гната: «Мені погано, братику». Виставу дограла і втратила свідомість. На фінальний поклон, коли глядачі викликали Марію бурхливими оплесками, квітами й подарунками, вийти вже не змогла. Брат виніс її, непритомну, на руках й відвіз додому. Безталанна Софія стала її останньою роллю…

Померла талановита співачка та акторка 27 березня 1891 р. в Одесі, на 36-му році життя. Похована в Єлисаветграді на Биківському цвинтарі, біля могили матері, яку вона дуже любила. У 1926 році прах Марії та її матері було перепоховано на Корлюгівському цвинтарі поблизу хутора Надія, поруч з могилами батька Карпа Адамовича, Івана Карповича та його молодшого сина Юрія Івановича Тобілевича.

Пам'ять

9 лютого 2023 року у місті Кропивницький (селище Нове) вулицю Глазунова перейменовано на вулицю Марії Садовської-Барілотті.

Фотогалерея

Тобілевич Марія Карпівна (псевдонім Садовська-Барілотті) – співачка та драматична артистка
Марія Садовська з братом Панасом Саксаганським
Марія Карпівна в ролі Наталки-Полтавки
Марія Садовська-Барілотті та Денис Мова
Сцена з вистави «Наталка-Полтавка». У ролях: Наталка – Марія Садовська-Барілотті, Петро – Денис Мова
Надгробок на могилі Марії Садовської (Корлюгівський цвинтар)

Бібліографія

Босько Володимир. [Марія Садовська-Барілотті (Тобілевич Марія Карпівна)] // Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти / Володимир Босько; Комунальний заклад «Кіровоградський обл. інститут післядипломної педагогічної освіти ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2019. – С. 117 : фото.

Дузь Іван Михайлович. Марія Садовська. Нарис про життя і творчість / Іван Дузь. – К. : Музгиз, 1957. – 73 с.

Новиков Анатолій Олександрович. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст. : монографія / Анатолій Новиков. – Х. : Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – 411с. : фото. – Бібліогр. с 389-397. – Покажч. імен с. 398-408.

Тобілевич Софія Віталіївна. Корифеї українського театру : Портрети. Спогади / Софія Тобілевич ; ред, авт. передм. та приміток О. Борщаговський. – К. : Мистецтво, 1947. – 112 с.

Шурапов Володимир Петрович. Тернистими шляхами: етюди про корифеїв українського театру / В. П. Шурапов. – Кіровоград : Видавець Лисенко В. Ф., 2013. – 95 с. : фото.

Биков В. Найкраща «Наталка Полтавка» українського театру / В. Биков // Народне слово. – 1996. – 27 квітня. – С. 4.

Войченко Г. Служила театру до останнього подиху : 27 березня – Міжнародний день театру / Г. Войченко // Народне слово. – 2011. – 24 березня. – С. 10.

Ковальова О. Метеорит у сузір’ї корифеїв : Про Марію Карпівну Садовську-Барілотті / О. Ковальова // Жінка. – 2000. – квітень. – С. 6.

Куманський Б. Сучасники називали її Соловейком / Б. Куманський // Народне слово. – 2005. – 21 квітня. – С. 1.

Кухар Л. Український соловейко: / Л. Кухар // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2005. – ІІ квартал. – С. 37-40: портр.

Марія Садовська : Народилася у квітні // Вісник книжкової палати. – 2003. – № 3. – С. 42.

Підлужна Алла. Тридцять шість миттєвостей Марії Садовської / Алла Підлужна // День. – 2008. – 3 квітня. – С. 7.

Смоленчук М. Окраса української дожовтневої сцени : До 125-ї річниці від дня народження М. К. Садовської / М. Смоленчук // Кіровоградська правда. – 1980. – 27 квітня. – С. 3.

Шевченко С. Садовська-Барілотті: дві спроби щастя / С. Шевченко // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 13 грудня. – С. 4.

Шепель Ф. Згадуємо «українського соловейка» / Ф. Шепель // Народне слово. – 2020. – 23 квітня. – С. 15 : фото.

Шурапов Володимир. Український соловейко / Володимир Шурапов // Степ. – 2013. – № 2. – С. 72 : фото.