Тарковський Арсеній Олександрович

Арсеній Олександрович Тарковський

Дата народження — 25.06.1907
Місце народження —м. Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія (нині м. Кропивницький, Україна)
Дата смерті — 27.05.1989
Місце смерті — м. Москва, СРСР
Місце поховання — м. Москва, кладовище у Передєлкіно

Арсеній Олександрович Тарковський (25 червня 1907, м. Єлисаветград (нині м. Кропивницький), Херсонська губернія, Російська імперія – 27 травня 1989, м. Москва) – радянський поет і перекладач із східних мов, прибічник класичного стилю в радянській поезії; батько кінорежисера Андрія Тарковського.

Життя і діяльність

Тарковський Арсеній Олександрович народився 25 (12 за ст. ст.) червня 1907 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький), в родині банківського службовця. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Батько майбутнього поета Олександр Карлович (1862-1924) змалку жив і виховувався в сім’ї рідної сестри – української актриси Надії Карлівни Тарковської та її чоловіка, драматурга і корифея українського театру Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Після смерті батьків вони були його офіційними опікунами. Відвідуючи місцевий українофільський гурток, Олександр поділяв прогресивні погляди щодо існуючого громадського устрою, а тому за свої переконання висилався до Сибіру. Повернувшись після заслання до рідного міста, не лише працював у місцевому банку, а й переймався громадською діяльністю: входив до складу опікунських рад громадських бібліотек; був членом міського благодійницького товариства, а також займався журналістикою – писав для одеських і єлисаветградських газет. Після смерті своєї першої дружини вдруге взяв шлюб з учителькою Марією Данилівною Рачковською. Від цього шлюбу народилися двоє синів – Валерій та Арсеній.

У 1916 році Арсеній вступив до підготовчого та першого класу приватної гімназії Мелетія Крижановського в рідному місті Єлисаветграді, продовжив навчання у 6-й групі єдиної трудової школи № 11, яка виникла на базі цієї гімназії в її ж приміщенні. Після її закінчення у вересні 1922 року вступив до Першої Єлисаветградської профтехшколи і вибув з неї у березні 1924 року в зв’язку з її ліквідацією. В період навчання стажувався у слюсарній справі у механічних майстернях.

У пам’яті Асика (так його називали рідні) назавжди залишилися відвідини з батьком поетичних вечорів за участю відомих тогочасних поетів К. Бальмонта, І. Сєвєряніна, Ф. Сологуба та інших. А ще юнак захопився вивченням творчої спадщини українського філософа Григорія Сковороди та власним віршуванням.

У 1921 році після громадянської війни в Україні і встановлення там радянської влади Арсеній і його друзі опублікували в газеті акровірш, перші літери якого невтішно характеризували главу радянського уряду Леніна. Молодих людей заарештували і повезли до Миколаєва, який у ті роки був адміністративним центром області. Арсенію Тарковському вдалося по дорозі втекти. Певний час він поневірявся Україною і Кримом, випробував кілька професій – був учнем шевця, працював у риболовецькій артілі.

Через декілька років разом з матір’ю Арсеній Олександрович переїхав до своєї тітки у Москву.

У 1925 році він вступив на навчання на Вищі літературні курси, що виникли на місці закритого після смерті Валерія Брюсова Літературного інституту. Під час навчання (1925-1929) Тарковський познайомився там з поетом і теоретиком вірша Георгієм Аркадійовичем Шенгелі, який стає його вчителем і старшим другом. На одному курсі з Тарковським навчалися Марія Петрових, Юлія Нейман, Данило Андрєєв. Цього ж року через скандальні події Вищі літературні курси закрилися, а слухачі, які не встигли закінчити Курси, були допущені до іспитів в МДУ.

В умовах радянської дійсності Арсенію Тарковському тривалий час довелося замовчувати, що його батько був польським шляхтичем і діячем-українофілом.

Писати вірші Арсеній почав дуже рано, але перші публікації (поезії «Свеча», «Хлеб») з’явилися лише в 1927 і 1928 рр. Тарковський був співробітником газети «Гудок», автором нарисів, віршованих фейлетонів і байок. Деякі публікації друкувалися під псевдонімом Тарас Підкова. Його колегами були М. Булгаков, К. Паустовський, Ю. Олеша.

У 1931 р. поет працював на Всесоюзному радіо старшим інструктором-консультантом з художнього радіомовлення, писав п’єси для радіовистав. З 1933 р. Тарковський почав займатися художнім перекладом творів киргизької, грузинської, туркменської літератур. У 1940 р. вступив до Спілки письменників СРСР.

У роки Другої світової війни Арсеній був військовим кореспондентом газети «Боевая тревога». Написані ним вірші і пісня «Гвардейская застольная» користувалися великою популярністю в армії. Тарковський брав участь і у бойових діях, був нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1943 р. він був тяжко поранений, пережив газову гангрену і ампутацію ноги. У повоєнні роки Арсеній Олександрович знову активно працює над перекладами, продовжує писати й ліричні вірші – «Белый день», «На полоски несжатого хлеба...», «Ночной дождь». Але настали довгі роки «мовчання», його вірші не друкують, бо вони не містять оспівування радянських вождів. Лише у 1962 р. (авторові – 55 років) виходить його перша поетична книга «Перед снегом». Згодом побачили світ збірки «Земле – земное» (1966) і «Вестник» (1969). У 1966-1967 рр. Тарковський веде поетичну студію при московському відділенні Спілки письменників СРСР. У 1971 р. поетові присуджено Державну премію Туркменської РСР. У 1974 р. була надрукована збірка поезій Тарковського «Волшебные горы». У 1977 р. з нагоди семидесятиріччя поета його нагородили орденом Дружби народів.

На початку 1980-х рр. вийшли три книги Тарковського: «Зимний сад» (1980), «Избранное» (1982), «Стихи разных лет» (1983). У 1987 р. Арсеній Тарковський отримує нагороду – орден Трудового Червоного Прапора. Того ж року вийшли збірки поезій «От юности до старости» і «Быть самим собой».

Останні роки життя Тарковський жив у Домі ветеранів кіно. Книга «Звёзды над Араганцем» (1989) стала останнім виданням автора.

1955 року Арсеній Тарковський востаннє приїхав до рідного міста, на хутір «Надія», з яким пов’язане життя його родини. По дорозі попросив зупинитися. Став на коліна і поцілував рідну землю. Востаннє.

Арсеній Тарковський помер 27 травня 1989 року, переживши на два з половиною роки власного сина – всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського (1932-1986). Похований поет у підмосковному Передєлкіно.

У листопаді того ж року поет посмертно був удостоєний своєї єдиної літературної відзнаки (якщо не враховувати Державну премію Туркменської РСР ім. Махтумкулі 1971 року) – Державної премії СРСР за збірку поезій «От юности до старости».

Пам'ять

У 1997 році в Кіровограді відкрито музей Арсенія Тарковського та встановлено меморіальну дошку на будівлі колишньої приватної гімназії М. Крижановського, де навчався А. О. Тарковський (нині Комунальний заклад «Ліцей «Муніципальний колегіум» Кропивницької міської ради»). А в 2011 році одну із вулиць міста названо його ім’ям.

Фотогалерея

Арсеній Тарковський (зліва) з братом Валерієм
Арсеній Тарковський в юнацькі роки
Молодий поет за роботою
Арсеній Тарковський з сином Андрієм
Арсеній Тарковський з дружиною Марією Вишняковою та сином Андрієм

Арсеній Тарковський з онукою Катериною
Поет Арсеній Тарковський
Арсеній Тарковський з третьою дружиною Тетяною Озерською
Будівля колишньої приватної гімназії М. Крижановського, де навчався А. О. Тарковський, де тепер розташовано меморіальний музей Арсенія Тарковського в Кропивницькому
Меморіальна дошка на будівлі колишньої приватної гімназії М. Крижановського, де навчався А. О. Тарковський
Могила Арсенія Олександровича Тарковського в Передєлкіно

Бібліографія

Поезії Арсенія Тарковського в перекладах

Арсеній Тарковський у перекладах Дмитра Павличка [Поезії] // Сучасність. – 2000. – № 9. – С. 65-80.

Тарковський Арсен [Поезії] / Арсен Тарковський // Блакитні вежі : хрестоматія творів письменників Приінгульського краю: у 2 т. / редкол.: Василь Бондар (голова), Т. В. Андрушко, А. М. Корінь [та ін.] ; авт. передм. Л. В. Куценко; укл.: Василь Бондар. – Кіровоград : Мавік, 2011. – Т. 1. – С. 420-429.

Тарковський Арсен. Стою посеред світу : вірші / Арсен Тарковський // Вежа. – 2021. – № 43-44. – С. 242-247.

Тарковський Арсеній [Поезії] / Арсеній Тарковський; пер. з рос. В. Базилевський // Кур’єр Кривбасу. – 2014. – № 296-297-298. – С. 209-214.

Тарковський Арсеній [Поезії] / Арсеній Тарковський // Від А до Б ...і трохи далі: антологія російської поезії ХХ століття : хрестоматія / Інокентій Аннєнський [та ін.] ; укл. Борис Щавурський. – Тернопіль : Богдан, 2011. – С. 396-409 : портр.

Тарковський Арсеній. «Меркне зір – моя сила…» : [вірш] / Арсеній Тарковський // Злючий Сергій Дмитрович. Мідні леви : поезії, переклади / Сергій Злючий, Арсеній Тарковський [та ін.] ; ред. Володимир Шовкошитний. – К. : Український пріоритет, 2013. – С. 133

Тарковський Арсеній [Поезії] / Арсеній Тарковський // Родом із України: 10 поетів російської «срібної доби» в українських перекладах Володимира Могилюка : поезії / Анна Ахматова [та ін.] ; літ. пер. Володимира Могилюка ; ред. Сергій Запорожан ; худ. Володимир Волохов; авт. післямов Сергій Тузков. – Кіровоград : Мавік, 2012. – С. 58-62. : портр.

Тарковський Арсеній Олександрович. Бенкет джмеля : поезії / А. О. Тарковський ; пер. з рос. С. Орел. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2020. – 119 с. : іл. – (Сер. «Поетична бібліотека»).

Тарковський Арсеній Олександрович. Вісник = Вестник : вірші / Арсеній Тарковський ; пер. з укр. Валерія Богуславська. – Київ, 2008. – 308 с.

Тарковський Арсеній Олександрович. Плескіт голубиних крил : Поезії: Переклад з рос. / Арсеній Тарковський; Пер. Володимир Могилюк. – Кіровоград : Степ, 2004. – 37 с. : іл.

Матеріали про життя і творчість А. О. Тарковського

Базилевський Володимир. З тих, хто залишається... : Передмова і вірші в перекладі В. Базилевського / Володимир Базилевський // Літературна Україна. – 2007. – 2 серпня. – С. 8 : фото.

Босько Володимир. [Арсеній Олександрович Тарковський] // Історичний календар Кіровоградщини. Люди. Події. Факти. 2022 рік. Нариси та розвідки з історії художнього життя краю: Земська рисувальна школа, митці, колекціонери, виставки, картини, ікони / Володимир Босько. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2021. – С. 99-100 : фото.

Босько В. Якби Арсеній Тарковський не був поетом, став би художником / В. Босько // Народне слово. – 1996. – 10 серпня.

Гусейнов Григорій Джамалович. Проступили риси ледь примітні / Григорій Джамалович Гусейнов // Гусейнов Григорій Джамалович. Незаймані сніги : п’ятнадцять мандрівних історій : документальні повісті : в 3-х кн. / Григорій Джамалович Гусейнов ; Григорій Гусейнов. – Дніпропетровськ : Арт-Прес. – 2010. – Кн.3. – С. 397-551.

Від миті до вічності… : Арсеній Олександрович Тарковський // Кіровоградщина у дзеркалі часу: літературне мистецтво = Кировоградщина в зеркале времени: литературное искусство = Kirovohrad in the mirror of time: literary arts : фотоальбом / авт.-укл. Олександр Чуднов, Олег Бабенко, авт. ідеї Євгенія Шустер [та ін.] ; за заг. ред. Олександра Чуднова. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – С. 16-17.

Клименко (Синьоок) Ганна. Духовні витоки Арсенія Тарковського / Ганна Клименко (Синьоок) // Народне слово. – 2014. – 9 січня. – С. 10.

Лункан О. Лицарі Єлисаветградської землі, або Скалки дзеркала / О. Лункан // Вечірня газета. – 2002. – 27 червня. – С. 7.

Любарський Роман. «Где на рогах волы качали степное солнце чумака...» : Украина в жизни и творчестве Арсения Тарковского / Роман Любарський // Народне слово. – 2017. – 13 липня. – С. 6 : фото.

Любарський Роман. Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського / Роман Любарський // Народне слово. – 2018. – 5 липня. – С. 10 : фото ; Народне слово. – 2018. – 19 липня. – С. 10 : фото ; Народне слово. – 2018. – 26 липня. – С. 9 ; Народне слово. – 2018. – 2 серпня. – С. 8 : фото.

Любарський Роман. «Завдовжки в ціле життя» / Роман Любарський // Народне слово. – 2013. – 7 лютого. – С. 10 ; Народне слово. – 2013. – 14 лютого. – С. 10.

Любарский Роман Рафаилович. «На каждый звук есть эхо на земле...». Арсений Тарковский и Украина : очерки, статьи, эссе / Роман Любарский. – Кировоград : Имэкс-ЛТД, 2012. – 109 с. : портр., фото, ил. – Текст: рус., укр.

Могилюк В. Родом із України, або Десять поетів російської срібної доби / В. Могилюк // Кіровоградська правда. – 2012. – 14 серпня. – С. 4.

Павличко Дмитро. Наш родич – Арсеній Тарковський / Дмитро Павличко. // Павличко Дмитро. Літературознавство. Критика : У 2 т. / Дмитро Васильович Павличко ; Дмитро Павличко. – К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи». – 2007. – Т. 2 : Світова література. – С. 378-385.

Орел С. «Та серце не хоче...ні нового дому, ні нового саду» / С. Орел // Нова газета. – 2017. – 29 червня. – С. 11.

Панченко В. Арсеній Тарковський: «Родною землей для меня всегда была земля украинская...» / В. Панченко // З перших уст. – 2015. – 19 листопада. – С. 5 : фото.

Сапсан С. Бенкет джмеля в осінньому саду / С. Сапсан // Наше місто. – 2020. – 1 жовтня. – С. 4 : фото.

Синьоок Ганна. Леонід Первомайський і Арсеній Тарковський: типологічний аспект / Ганна Синьоок // Слово і час. – 2008. – № 5. – С. 91-97.

Синьоок Ганна. Леонід Первомайський – Арсеній Тарковський: діалог доль і творчості : монографія / Ганна Синьоок. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2008. – 134 с. – Бібліогр. с. 124-134.

Сни про Єлисаветград : Уривки «Із бесід з Арсенієм Тарковським» С. Мітіної // Єлисавет. – 1993. – 15 квітня. – С. 6-7.

Трипільський Руслан. «Корені й крона роду Тарковських» / Р. Трипільський // Народне слово. – 2017. – 29 червня. – С. 8 : фото.

Фісенко Т. Кіровоградські стежки Арсенія Тарковського / Т. Фісенко // День. – 2005. – 9 липня. – С. 7.

Фісенко Т. Марія – перше кохання Арсенія : Кіровоградські стежки Тарковського / Т. Фісенко // Кіровоградська правда. – 2005. – 23 серпня. – С. 4

Хижняк С. Тарковський і Єлисаветград / С. Хижняк // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 30 серпня. – С. 9 : фото.

Хижняк С. Умілі руки Арсенія Тарковського / С. Хижняк // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 13 вересня. – С. 9 : фото. Цуркан А. Арсеній Тарковський: Діалог культур і часів / А. Цуркан // Новий Погляд. – 2006. – 14 вересня. – С. 3.

Черненко М. Арсеній Тарковський: «І я навіки загубив цей рай» / М. Черненко // Молодіжне перехрестя. – 2007. – 10 травня. – С. 4.

Черненко М. Поезія Тарковського – діалог культур і часів / М. Черненко // Народне слово. – 2012. – 28 червня. – С. 10