Таранець Олександр Михайлович

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Олександр Михайлович Таранець

Дата народження — 26.03.1924
місце народження — с. Зелене, Петрівський район, Криворізька округа, Катеринославська губернія, Українська СРР
дата смерті — 27.02.1998
місце смерті — м. Відень, Австрія
місце поховання — Байкове кладовище, м. Київ, Україна

Олександр Михайлович Таранець (26 березня 1924, с. Зелене Петрівського району Криворізької округи Катеринославської губернії Української СРР – 27 лютого 1998, м. Відень, Австрія) – український концертно-камерний співак (ліричний баритон). Народний артист України ( 1984).

Зміст

Життя і діяльність

Таранець Олександр Михайлович народився 26 березня 1924 року у с. Зелене Петрівського району на Кіровоградщині. Родовід Таранців походить з Полтавщини, з Глобинського району. Батько був поштарем. Сашко з чотирьох років залишився без матері. Батько сам виховував восьмеро дітей. Господарювати допомагала єдина дочка Мотя. Хоча батько був віруючою людиною, тримати в хаті ікони не наважувався, замість них висів портрет Т. Шевченка, а під ним – «Кобзар». Саме по цій книзі малий Сашко навчився читати. Любов до книг зберіг на все життя. Його дружина Алла Терентіївна згадувала, що єдине, за що міг віддати останні гроші, була книга. Незабаром батька призначили начальником пошти в Єнакієво на Донбасі. Шестирічний Сашко знайшов роботу посильного у начальника шахти, якому сподобався меткий хлопчина, а почувши, як хлопець співає, керівник відвів його до хору палацу культури, де Сашко став солістом. До початку війни Олександр отримав неповну середню освіту. З початком окупації пішки з Донбасу добрався до Дніпропетровщини. Недалеко від П’ятихаток влаштувався черговим на залізничний блокпост. На початку 1943 року пішов добровольцем на фронт. Для цього додав собі два роки. З четвертою танковою армією під командуванням генерала Д.Д. Лелюшенка дійшов до Берліна і Праги. У хвилини перепочинку співав і грав на губній гармошці. Пристрасть до гри на губній гармонії Олександр Михайлович проніс через усе життя. Він виконував на цьому інструменті навіть твори Моцарта, Шостаковича. Останню губну гармонію – вдосконалену й з широкими можливостями – незадовго до смерті подарував Олександрові Михайловичу, почувши його гру, син відомого австрійського композитора Леопольді. Одного разу спів Сашка почув генерал і направив його до армійського ансамблю пісні і танцю групи радянських військ у Німеччині, де Таранець прослужив під керівництвом майора Шейніна два роки.

У 1947 році сержант О. Таранець вступив до Дніпропетровського музучилища, після закінчення якого – відразу на другий курс Київської консерваторії, у клас Івана Сергійовича Паторжинського. Сусідом по кімнаті в гуртожитку виявився теж майбутній співак і його земляк Петро Ретвицький. Пізніше вони створили дует і 27 років дарували слухачам багато пісенних шедеврів. Їхні гастрольні маршрути пролягли у різні куточки України, колишнього Союзу, у Німеччину, Чехословакію, Угорщину, Фінляндію, Кубу.

12 квітня 1953 року в приміщенні Київського будинку вчителя Олександр Таранець дав свій перший публічний концерт. Професійні критики, рецензенти, оцінюючи красу тембру голосу, емоційну різнобарвність музичної палітри, благородну аристократичність співака, добирали найгучніші епітети. Ще студентом четвертого курсу О. Таранець став солістом Української державної естради (потім Укрконцерт). Репертуар співака складали твори українських та зарубіжних композиторів – Лисенка, Глінки, Вільбоа, Степового, Косенка, Білаша, Майбороди, Шамо, а також українські народні пісні. О. Таранець був першим виконавцем пісень «Ми підем, де трави похилі», «Марічка», «Пісня про рушник», «Ясени», «Чорнобривці», «Моя стежина», «Прилетіла ластівка» та багатьох інших. Співак озвучив 48 кінофільмів. У 1959 році став лауреатом Республіканського конкурсу вокалістів у Києві. Вийшло чимало платівок з його піснями, але сольний альбом з’явився лише за часів незалежності на компакт-диску.

TaranecOM2.jpg

Олександр Таранець був щирим другом, надійним чоловіком та добрим дідусем. У роботі був вимогливим, відповідальним. Після аварії на ЧАЕС співак дав біля 200 концертів для ліквідаторів. Наслідком цих поїздок стала тяжка хвороба, у результаті якої Таранець залишився без одної легені. Вже 76-річний тяжко хворий він виконував свою останню пісню «Пісні, мої пісні», наче спеціально для нього написану композитором Ігорем Покладом на слова поета Олесандра Вратарьова.

Помер раптово 26 лютого 1998 року у Відні, де був у справах. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

TaranecOM3.JPG

Дружина співака Алла Терентіївна продала автомобіль і поставила йому бронзовий пам’ятник у повний зріст, а на меморіальну дошку на будинку, де мешкав О. Таранець, держава коштів не дала.

Нагороди

Орден Червоної Зірки Бойові ордена та медалі Лауреат Республіканського конкурсу вокалістів (1959) Заслужений артист України (1966) Народний артист України (1984)

Вшанування пам’яті

2002 – документальний фільм, присвячений життю і творчості співака: «І на тім рушничкові...» (Укртелефільм, автор і режиссер Неля Даниленко, оператор Олександр Скудар)

Бібліографія

Воронін О. Народився в Зеленому, а помер у Відні / О. Воронін // Кіровоградська правда. – 2001. – 30 січня. – С. 3

Добровольська С. З піснею – по життю : Календар 23-30 березня / Добровольська С. // Народне слово. – 2004. – 23 березня. – С. 3 Стаття містить коротку біографічну довідку про нашого земляка родом з с. Зеленого Петрівського р-ну – народного артиста України, всесвітньо відомого співака, учасника Великої Вітчизняної війни.

Гордість Петрівщини – видатні земляки // Трудова слава. – 2013. – 30 січня. – С. 2

Грінько А. Олександр Таранець. Він відлетів у небесну височинь вдячною піснеюю / А Грінько // Говорить і показує Україна. – 2003. – № 12. – С. 10

Лук'янов О. Двоє з піснею : Ретвицький П. та Таранець О. / О. Лук'янов // Молодий комунар. – 1962. – 3 червня

Назаратій І. Наші гості – земляки : Виступи П. Ретвицького та О. Таранця / І. Назаратій // Кіровоградська правда. – 1970. – 12 лютого Про присвоєння почесного звання Заслуженого артиста Української РСР Таранцю Олександру Михайловичу : Указ Президії Верховної Ради Української РСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1966. – № 44 (18 листопада): ст. 278

Рябцев І. Пісня об’єднала три покоління кіровоградців : Вечір пам’яті, присвячений народному артисту України Олександру Таранцю / Рябцев І. // Вечірня газета. – 2002. – 8 лютого. – С. 10

Рябцев І. Спогад друга : Олександр Михайлович Таранець – народний артист України, наш земляк / Рябцев І. // Народне слово. – 2001. – 20 березня. – С. 3

Сандул В. Артист із народу : Таранець О.М. / В. Сандул // Прапор Леніна. – 1984. – 18 жовтня

Сандул В. Супутниця життя – пісня : Народний артист України Олександр Таранець / В. Сандул // Трудова слава. – 1994. – 14 травня. – С. 3

Соколовський М. На струнах серця : П. Ретвицький і О.Таранець / М. Соколовський // Кіровоградська правда. – 1961. – 14 травня

Таранець Олександр Михайлович (26. ІІІ. 1924, с. Зелене, тепер Петрівського району Кіровоградської області – 27. 02. 1998, Відень, Австрія) // Митці України : Енцикл. довід. / укл. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза, ред. А. В. Кудрицький. –К. : «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 1992. – С. 567

Яворський Е. Побратими : П. Ретвицький та О.Таранець / Е. Яворський // Україна. – 1973. – № 16. – С. 15–17

Web-ресурси

Таранець Олександр Михайлович. (Вікіпедія. Вільна енциклопедія) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BDD0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Таранець Олександр. Українські пісні. Вибране. https://volodia.io.ua/s398419/taranec_oleksandr

Таранець Олександр. (Золотий фонд української естради. Сайт про найкращих співаків, композиторів і поетів-піснярів 50-х – 90-х років) (http://www.uaestrada.org/spivaki/taranets-oleksandr/

Микола Рудаков. Олександр Таранець – пісні, біографія. (Українські пісні) http://www.pisni.org.ua/persons/147.html

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти