Синиця Григорій Іванович

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Григорій Іванович Синиця

народився — 17.01.1908
місце народження — м. Одеса
дата смерті — 10.10.1996
місце смерті — м. Кривий Ріг
місце поховання — м. Кривий Ріг

Григорій Іванович Синиця (17 січня 1908, м. Одеса – 10 жовтня 1996, м. Кривий Ріг) – заслужений художник України, лауреат Шевченківської премії 1992 року – за відродження української колористичної школи. Дитинство пройшло в Єлисаветграді, де хлопець виховувався у дитячому будинку, навчався у Зінов’євській художньо-промисловій школі. Деякий час працював учителем малювання в Олександрії.

Зміст

Життя і діяльність

«Я безповоротно зрозумів і засвоїв:
народне мистецтво – першоджерело
художніх форм... Воно відоме давним-
давно, воно жило, набиралося сил у народі,
в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші
ознаки – це ще не народність. Йдеться про
систему мислення, де колір виступає як
образ, про глибинне явище самобутнього в
палітрі художника»
Григорій Синиця.

Синиця Григорій Іванович народився в Одесі. У короткій біографічній довідці, складеній уже після смерті художника, сказано, що його батьки загинули під час одного з погромів, яких у 1919 році траплялося немало. Десятилітнього хлопчика родичі передали на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Через кілька років – навчання у Зінов’євській художньо-промисловій школі у художника С. І. Данишевського. Перед нами фотокартка 1930 року, зроблена фотолюбителем Москальовим. На ній зображено вісім учнів Зінов'ївської художньо-промислової школи та викладача. Стоять: перший зліва – Михайло Світенко, поруч з ним – Юрій Горобченко, сидить другий зліва – Григорій Синиця. Прізвище викладача малювання – Семен Данішевський. Це фото кілька років тому подарував Кіровоградському художньо-меморіальному музею О. Осмьоркіна 92-літній кіровоградець Юрій Макарович Горобченко.

SynytsiaHI2.jpg

У 1934 році Григорій Іванович закінчив Київський художній інститут, був учнем М. Бойчука. А у 1936 над творчою інтелігенцією України продовжувала літати жахлива примара кривавих репресій. Уже були заарештовані Михайло Бойчук і його учні. У будь-який час могли прийти і до нього. І Григорій користується єдиним у ті часи засобом порятунку: він залишає столицю і їде на периферію. Місцем свого перебування обирає місто Олександрію Кіровоградської області. Тут працює викладачем у дитячій художній школі. Потім доля закидає його до Кривого Рогу. Причому усі ці роки – майже п'ятдесят(!) – художник перебував фактично на нелегальному становищі, не маючи елементарних побутових умов для нормального людського життя. Та Григорій Іванович не тільки не зрікся засад школи М. Бойчука, в основі якої лежала ідея відродження українського монументального малярства, а й розвинув і збагатив її засобами сучасної народної колористичної культури. У 1941 році у Києві відбулася його перша персональна виставка.

Під час нацистської окупації Григорій Синиця потрапив у колону, котру гнали до Бабиного Яру, йому вдалося врятуватись; численну кількість своїх робіт художник присвятив цій трагедії. Після війни працював над новою технікою – флоромозаїка, у якій створив 29 творів. Працював на київському заводі «Керамік» майстром-технологом, виконував завдання по відновленню міста: облицювання теракотою Головпоштамту, будинків на Хрещатику, вулиці Червоноармійської. Кандидатуру Синиці було висунуто на здобуття Сталінської премії, та потім без будь-яких пояснень у ній було відмовлено.

У 1960-х Синиця з народними майстрами започаткував новий напрям – «Українська колористична школа» – шанування народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії. До їх числа входили Марія та Федір Приймаченки, Ганна Собачко-Шостак та Іван Шостак – народний розпис, Ганна Верес та Ганна Василащук – ткацтво, Федір Олексієнко – кераміка, Євмен Повстяний – вибійка, Олександр Саєнко – інкрустація соломкою. Григорій Синиця є автором естетично-філософської праці «Колорит в образотворчому мистецтві». Разом з учнями створив ряд монументальних ансамблів, серед них – мозаїчний стінопис у Донецьку та Олександрії.

Творча спадщина Григорія Синиці вражає. Познайомитися з нею можна в Національному технічному університеті (колишній політехнічний інститут) у Києві. Там розгорнута постійно діюча персональна виставка Майстра. Вражають епічні живописні і мозаїчні композиції "Ярослав Мудрий", "Нестор-літописець", "Бабин Яр", "XX століття". Не можна без захоплення оглядати фотомозаїчні роботи, у тому числі автопортрет, виконаний у цій техніці. Митець подарував Україні десятки незвичних акварелей, своєрідних образних абстракцій.

У 1992 році художник став лауреатом Державної премії України імені. Т. Г. Шевченка.

Помер Синиця Григорій Іванович у 1996 році у місті Кривий Ріг.

Роботи Синиці Г. І.:

1960 — «Видубицький монастир»;

«Бабин Яр»;

«Українська старовина»;

«Тарасовими стежками»;

«Дума про могилу Тараса Шевченка»;

«Боги стародавнього Києва»;

«Спас на Берестові»;

1961 – «Літописець Нестор»;

«Останній промінь»;

1965 – ансамбль монументальних композицій: «Прометеї», «Космос», «Жива вода», «Сонце», «Земля» – в Донецькій експериментальній школі № 5, разом з В. Зарецьким, А. Горською, Г. Зубченко, Г. Марченком;

1966 – «Рубін», у співавторстві з В. Зарецьким, А. Горською;

1968 – монументальна композиція торгової зали в гастрономі міста Олександрія Кіровоградської області, у співавторстві з Л. Тоцьким, М. Шкарапутою;

«Байда»;

1969 – «Запорозький марш»;

1970 – «Нестор-літописець»;

1971 – «Поляни»;

1972 – «Світовид»;

1972–1974 – «Ковалі сучасності» – в Інституті ядерних досліджень АН УРСР;

1975 – «Скіфи»;

«Хортиця»;

1976 – «Передзвони»;

«Автопортрет»;

1977 – «Скіфський степ»;

«Спалах»;

1978 – «Ярослав Мудрий»;

1979 – «Темрява проти світла»;

1980 – «Кожум'яка – переможець»;

«Мадонна палеоліту»;

1981 – «Зупиніться, роки»;

1983 – «Світло в просторі»;

1987 – «Боротьба»;

1988 – «Святі руїни»;

«Краю мій»;

«Архітектор Степан Ковнір»;

«Коли цвітуть каштани»;

1989 – «Шляхи минулого»;

«Андріївська церква»;

«Безупинний рух»;

«Київська Русь»;

«Славутич»;

«Київська осінь»;

«Подільські задвірки»;

1989–1990 – «Волхви»;

1990 – «Блакитний Дніпро»;

«Кирилівська церква XII століття»;

«Сонячні роси Саксагані».

Пам’ять

Меморіальна дошка Григорію Синиці у Кривому Розі.

SynytsiaHI3.jpg

Музей-квартира Григорія Синиці – місце, де господарює українське мистецтво.

SynytsiaHI4.jpg

Щорічний міський конкурс дитячого малюнку носить ім’я Григорія Івановича Синиці.

SynytsiaHI5.jpg

Бібліографія

Адамович Олег. Остров Синицы : В этом году заслуженному украинскому советскому художнику-монументалисту, лауреату премии им. Т. Шевченко Григорию Ивановичу Синице исполнилось бы 95 лет /Олег Адамович //Зеркало недели. - 2003. - 14 июня. - С. 13 : портр.

Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2017. – С. 46

Григорій Синиця [Текст] : Каталог виставки /М-во культури і мистецтв України, Дирекція художніх виставок України, НТУУ "КПІ" ; Авт. передм. Григорій Мєстєчкін. - Київ : РВА "Тріумф", 1995. - 36 с. : кол. іл. - Список творів що експонуються на виставці: С. 30-36

Кукіль, Наталія. Він створював національне мистецтво /Наталія Кукіль //Слово Просвіти. - 2016. - № 40 (жовтень). - С. 16 : портр.

Кукіль, Наталія. Маловідома сторінка творчості Григорія Синиці /Н. Кукіль //Образотворче мистецтво. - 2014. - № 3. - С. 118-121 : кол. іл.

Матівос Ю. Вибачте, не можу пишатися і бути гордим /Ю. Матівос //Кіровоградська правда. - 2011. - 22 листопада. - С. 6 : фото

Матівос Ю. Геній пензля і мозаїки / Ю. Матівос // Вечірня газета. - 2003. - 11 квітня. - С. 10

Мистецтво України / За ред. В. Кудрицького. – К.: Укр. Енцикл., 1997. – С. 538

Митці України: Енцикл. Довідник / За ред. В. Кудрицького. – К.: Укр. Енцикл., 1992. – С. 528

Тимченко , Станіслав. Кольорова стихія майстра : (Синиця Григорій) / Станіслав Тимченко // Образотворче мистецтво. - 2008. - № 2. - С. 16-19

Тимченко, Станіслав. Музика кольору / Станіслав Тимченко // Освіта. - 2008. - № 6-7 (лютий). - С. 12-13

Web-ресурси

Синиця Григорій Іванович – Вікіпедія

Спогади про Митця.

Синиця Григорій Іванович. Фото.

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти