Параконьєв Костянтин Йосипович

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Костянтин Йосипович Параконьєв

народився — 08.09.1920
місце народження — с. Володимирівка Кіровоградської області
дата смерті — 22.03.1987
місце смерті — м. Запоріжжя


Костянтин Йосипович Параконьєв (8 вересня 1920, с. Володимирівка Кіровоградської області – 22 березня 1987, м. Запоріжжя) - український актор та режисер театру, кіноактор. Народний артист України. Лауреат Державної премії УРСР ім. Шевченка.


Зміст

Життя і діяльність

Костянтин Йосипович Параконьєв народився у селі Володимирівці, нині Кіровоградського району, в сім'ї вчителя церковно-приходської школи. Батьки виховували 7 дітей. Батько - Йосип Іванович - на освітянській ниві працював недовго, з невідомих причин він отримав духовний сан і став священиком, якого згодом визнали ворогом народу.


Parakonjev2.jpg
Костянтин з мамою, сестрами та братами


Аби вберегти сина від можливих ускладнень, мати віддала його родичам у Зінов'євськ, де він закінчив на „відмінно” 10 класів середньої школи № 25. Паралельно навчався в драматичній студії кіровоградського Палацу піонерів (режисер С. Бабич). В 1941 році юнак закінчив Київський інститут театрального мистецтва і вирішив влаштуватися в театр рідного міста, в стінах якого ще відлунювали голоси корифеїв, а серед глядачів були такі, хто бачив гру Кропивницького, Карпенка-Карого, Заньковецької. Ледве молодий актор встиг прижитися у Кіровограді, як місто захопили фашисти. Передбачаючи окупацію, керівництво області ретельно складало списки евакуації промислових підприємств, закладів науки і культури, навіть окремих осіб. Театр до цього списку потрапляв, але з обмеженою кількістю працівників. Учорашнього випускника театрального інституту Параконьєва до нього не включили. А жити треба було. Театр окупанти не зачинили, лише контролювали репертуар. Параконьєв дебютував у жовтні 1942 року в ролі Халяви у виставі Марка Кропивницького "Вій". Ця роль стане однією із провідних в артистичній діяльності митця. До неї він повертався ще неодноразово. Однак розгорнути свій могутній талант актору не вдавалося. Після війни його відкрито не переслідували: рятувало те, що не з власної волі Параконьєв залишився на окупованій території. Але ніколи "співпраці" з загарбниками не забували. Ще змолоду Кость Йосипович проявив себе як талановитий режисер. Він мріяв про режисуру, бачив окремі твори у своїй постановці. Але його до режисерського пульта не допускали - неодмінно знаходилася людина, яка нагадувала "кому треба" про окупаційні роки. Ускладнювало ситуацію те, що Параконьєв не був членом КПРС, а який же то актор чи режисер, що не усвідомлює "провідної та спрямовуючої сили партії комуністів". Костеві доручали невеликі, здебільшого епізодичні ролі. Та й у них актор сягав вершин. Так було у драмі "Тарас Бульба" (за Гоголем). Прем'єра спектаклю відбулася у березні 1951 року. У ньому Параконьєву довірили невелику роль Кобзаря. З цього спектаклю розпочалася творча співдружність двох видатних митців - Костянтина Параконьєва та Михайла Донця. У 1960 році вони поставили драму Михайла Старицького "Маруся Богуславка". Режисер доручив складну роль Хана Гірея Костю Йосиповичу. Успіх вистави був вражаючим. Загалом 60-і роки були надзвичайно плідними у творчій біографії митця. Окрім акторської роботи, Параконьєв поставив кілька спектаклів, зокрема "Мартина Борулю" Карпенка-Карого, популярні тоді твори - І. Лазутіна "Сержант міліції", І. Друце "Каса маре", К. Ветлінгера "Людина із зірки". Актора і режисера висунули до отримання звання заслуженого артиста республіки. Але не встигли документи дійти до Києва, як у столицю полетів … донос. "Хтось" нагадав про окупацію, "службу на німців". Незважаючи на моральну травму, актор плідно працює, створює блискучі образи Федора Протасова («Живий труп» Л. Толстого), актора Сатіна («На дні» М. Горького) та інші. Слід відзначити, що у ті роки репертуар театру складався переважно з п'єс російської та зарубіжної класики, українську представляли переважно твори О. Корнійчука. Враховуючи високу майстерність митця, його величезну популярність у глядача, керівництво театру вдруге представляє Параконьєва до присудження звання заслуженого артиста. Але… Знову донос, знову відмова. Зрештою актору набридли подібні підлі звинувачення і він у 1967 році залишає Кіровоград і переїздить працювати у Запорізький український музично-драматичний театр ім. М. Щорса. Через три роки Параконьєв створює неповторний образ Ярослава Мудрого в однойменній п'єсі І. Кочерги. Це була вершина акторського таланту нашого земляка. За виконання ролі Ярослава Мудрого Костянтин Параконьєв перший серед акторів українського театру одержав Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка за 1970 рік


Parakonjev3.jpg
Костянтин з дружиною Тетяною


А ще через дев'ять років йому, нарешті, присвоїли звання народного артиста республіки. Хай хоч із запізненням, але заслужена нагорода стала гідним визнанням оригінального таланту справді народного артиста, митця різнобічного напрямку.Протягом усього творчого життя Костянтина Йосиповича, у обох театрах, з ним працювала його дружина Тетяна. Вона була артисткою балету й виконувала ролі в амплуа „інженю“ (підліток). Вона завжди була його міцною підтримкою, й усі рішення приймали разом, як це часто й буває у творчих сім'ях.


Parakonjev4.jpg
Костянтин Параконьєв у ролі Ярослава Мудрого. Музично-драматичний театр ім. В. Г. Магара, м. Запоріжжя.


Як режисер Параконьєв поставив майже десять спектаклів. У кількох з них виступав як художник. Актор чарував глядачів помітною статурою - був він високий на зріст, стрункий, мав непоганий голос, добре танцював. Таким його пам'ятають ті, кому пощастило бачити актора на сцені. Костянтин Параконьєв пішов за межу життя 22 березня 1987 року. Поховали його у Запоріжжі.


Пам’ять

У Запоріжжі встановлено меморіальну дошку на будинку, де жив Параконьєв Костянтин Йосипович


Бібліографія

Босько Володимир. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти. - Кіровоград: Центрально - Українське видавництво, 2014. - С. 175

Левочко В. Виват, молодежный театр! / В. Левочко // Ведомости Плюс. - 2007. - 11 мая. - С. 7: фото

Матівос Ю. Ніхто не хотів помирати, або репресований Єлисавет-Зінов’євськ-Кірове-Кіровоград / Ю. Матівос // Наше місто. - 2015. - 15 січня. - С. 4: фото

Мистецтво України. Біографічний довідник / А.Кудрицький. – К., 1997. – С. 462

Митці України: Енциклопедичний довідник/ Упор. М.Г. Лабінський. - К.: УЕ, 1992. - С. 446

Рыбченков Геннадий. Намедни / Геннадий Рыбченков // Західний регіон. - 2010. - 22 квітня. - С. 3

Шевченківські лауреати: 1962–2001. К., 2001. — С.418—419

Янчуков С. Земляків-лауреатів найвищої премії додалося / С. Янчуков // Народне слово. - 2010. - 30 березня. - С. 5


Web-ресурс

Параконьєв Костянтин Йосипович - http://uk.wikipedia.org/wiki/Параконьєв_Костянтин_Йосипович

Костянтин Параконьєв: дарунок примхливої долі - http://vk.com/pages?oid=-7717479&p=Костянтин_Параконьєв%3A.

Параконьєв Костянтин Йосипович - http://sites.znu.edu.ua/news_details.php?news_id=6810&lang=ukr

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти