Нейгауз Генріх Густавович
Генріх Густавович Нейгауз (12 квітня (31 березня) 1888, м. Єлисаветград, – 10 жовтня 1964, м. Москва) – видатний піаніст і педагог, публіцист, доктор мистецтвознавства, народний артист РРФСР.
Життя і діяльність
Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня (31 березня за старим стилем) 1888 року в місті Єлисаветграді (нині – Кропивницький). Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька, який також був піаністом. Густав Нейгауз отримав музичну освіту в Німеччині – закінчив консерваторію у Кельні, після чого переїхав до Росії, згодом – до Єлисаветграда, де став фундатором місцевої музичної школи. Мати майбутнього піаніста Генріха Нейгауза, Ольга Михайлівна (нар. Марцеліна Блуменфельд), була старшою сестрою знаменитого композитора, піаніста та диригента Фелікса Блуменфельда. Генріх Нейгауз був двоюрідним братом видатного польського композитора Кароля Шимановського, племінником відомого піаніста і диригента Ф. Блуменфельда.
У 1897 році юний Нейгауз дав перший сольний концерт в Єлисаветграді, згодом, у 1902 році, він виступав спільно з 11-річним Мішою Ельманом (у майбутньому відомим російсько-американським музикантом).
У 16 років Генріх Нейгауз з великим успіхом дебютував як виконавець у Дортмунді, після чого здійснив тривале концертне турне Німеччиною, Австрією та Італією. У 1914 році піаніст повернувся до свого вчителя Л. Годовського, видатного польського піаніста, педагога, композитора, майстра фортепіанної транскрипції у школу вищої майстерності Академії музики «Майстершуле» у Відні, яку закінчив на відмінно.
Пізніше музикант вивчав теорію композиції під керівництвом знаного музиканта П.Ф. Юона, учня професора Танєєва.
Після повернення на батьківщину у 1915 році Генріх Нейгауз склав екстерном іспити у Петроградській консерваторії і в 1916 році розпочав педагогічну діяльність у Тифлісі. Після повернення з Тифлісу до Єлисаветграда Нейгауз працював у місцевому відділі народної освіти.
У 1918 році в Єлисаветграді зі своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським, він організовує камерне товариство, читає лекції, пропагує кращі зразки класичної музики; разом із К. Шимановським, В. Дешевовим, Б. Гайсинським, Л. Балановською та іншими музикантами влаштовує концерти у залі жіночої гімназії.
У 1919-1922 рр. Нейгауз – професор Київської консерваторії. В ці роки Київ був своєрідним прихистком для творчої інтелігенції − акторів, музикантів, літераторів. Тут Генріх Густавович знайомиться з родиною Бориса Пастернака. «Це в Києві вперше «його» вірші і «моя» музика немовби поєднувались», – говорив про цей час музикант.
Від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії, куди Нейгаузи переїжджають за особистим розпорядженням наркома освіти Луначарського. У 1933 році Генріх Нейгауз захворів дифтерією, наслідком тяжкої хвороби залишився парезний стан (неповний параліч) правої руки.
З 1936 по 1964 рр. Нейгауз завідував кафедрою спеціального фортепіано, протягом двох років – з 1935 по 1937 рр. – був директором Московської консерваторії. У 1941 році він відмовився від евакуації, щоб не залишати сина, який лікувався від туберкульозу. Це стало приводом для арешту та ув’язнення. Нейгауз був засуджений за ст. 58 п.10 ч. 2 КК РРФСР за антирадянські висловлювання і висланий із Москви на п’ять років із забороною проживати у режимних місцях.
Дякуючи клопотанням учнів музиканта, Генріху Нейгаузу дозволяють залишитись у Свердловську, до 1944 року він викладав в Уральській консерваторії. Завдяки колективному зверненню до Михайла Калініна, яке підписали відомі діячі культури І. Москвін, В. Качалов, С. Ігумнов, С. Михалков, Д. Шостакович, Олексій Толстой та інші, Нейгаузу дозволили повернутись до Москви. З липня 1944 року і до кінця життя він працював у Московській консерваторії. Помер музикант 10 жовтня 1964 року в Москві.
Генріх Нейгауз був двічі одружений, мав двох синів від першого шлюбу з Зінаїдою Миколаївною – Адріана (1925 р.н.) та Станіслава (1927 р.н.); від другого шлюбу – з Міліцею Бородкіною – доньку Міліцу (1929 р.н.).
Розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва, Нейгауз створив визнану в усьому світі піаністичну школу, яка знайшла своє продовження у творчості його учнів – С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга і багатьох інших музикантів.
Виконавська діяльність Г. Нейгауза увійшла до скарбниці музичного мистецтва. В його репертуарі переважають твори Л. Бетховена, Р. Шумана, Ф. Шопена, Ф. Ліста, І. Брамса, А. Скрябіна, С. Прокоф’єва. Нейгауз виступав також і у складі ансамблів – зі скрипалями П. Коханьським (у Києві), М. Полякіним, Д. Ойстрахом і з квартетом ім. Бетховена.
У 1959 році вийшла друком класична праця Генріха Нейгауза «Об искусстве фортепианной игры», яка була перекладена 10 мовами світу та неодноразово перевидавалася.
Нагороди
Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (27.04.1937)
Нагороджений орденом Леніна – за вислугу років та бездоганну працю (23.01.1954)
Народний артист РРФСР (1956)
Пам'ять
У Кропивницькому одна з вулиць носить ім’я Генріха Нейгауза, а на будинку, де народився відомий музикант і педагог, встановлено меморіальну дошку.
Ім’я Генріха Нейгауза присвоєно музичній школі № 1 міста Кропивницького.
У 1981 році було відкрито Народний меморіальний музей Генріха Нейгауза при музичній школі № 1. ім. Г.Г. Нейгауза міста Кропивницького.
Бібліографія
Генріх Густавович Нейгауз – видатний радянський піаніст (1888-1964): до 100-річчя з дня народження: покажчик літератури / Кіровогр. ОУНБ ім. Д. І. Чижевського; укл. О. С. Бадиця. – Кіровоград, 1988. – 14 с.
Генріх Густавович Нейгауз: [календар 2013] / авт.-укл. Є. Малявкіна, Т. Фурлет; Відділ культури і туризму Кіровоградської міської ради, Кіровоградська музична школа № 1 ім. Г. Г. Нейгауза, Народний меморіальний музей Генріха Нейгауза. – Кіровоград : ФОП Александрова М. В., 2013. – [24] с.
Долгіх, Марина Василівна. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему / Марина Долгіх; НАНУ, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, Кіровоградське муз. училище. – Кіровоград: Видавець Лисенко В. Ф., 2013. – 333 с.
Долгіх М. В. Генріх Нейгауз на Єлисаветградській сцені 1909-1910 років / М. В. Долгіх // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини/ Кіровоградська обласна організація Національної спілки краєзнавців України. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2008 – Вип. 2 / ред.: О. О. Бабенко, Л. А. Гайда, Т. А. Григор’єва та ін. – 2008. – 226 с. С. 113-119.
Долгіх М. В. Сестра славетного піаніста, донька видатного педагога: творчий портрет Наталії Нейгауз / М. В. Долгіх // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини / Нац. спілка краєзнавців України, Кіровоградська обл. орг., Кіровоградська обл. спілка краєзнавців. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво. – 2008. – Вип. 5 / ред.: О. О. Бабенко, Л. А. Гайда, Т. А. Григор’єва. – 2010. – 242 с. – С. 137-148.
Кременштейн, Берта Львовна. Педагогика Г. Г. Нейгауза / Берта Кременштейн. – М.: Музыка, 1984. – 89 с. – (Сер. «Вопросы истории, теории, методики»)
Музична присвята Генріху Нейгаузу – піаністи України: Дні пам’яті на батьківщині великого піаніста, педагога, музичного діяча Генріха Нейгауза. – Кіровоград: КОД, 2004. – 6 с.
Наумов, Лев. Под знаком Нейгауза. – М.: РИФ «Антиква», 2002. Первое издание. – 336 с.
Нейгауз, Генрих Густавович. Об искусстве фортепианной игры: Записки педагога / Г. Нейгауз. – 4-е изд. – М.: Музыка, 1982. – 300 с.
Нейгауз, Генрих Густавович. Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям / Г. Г. Нейгауз. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Сов. композитор, 1983. – 526 с.
Размышления музыканта (Из дневниковых записей Г. Г. Нейгауза) / Публикация И. М. Лебле // Встречи с прошлым: сб. материалов Центр. гос. арх. лит. и искусства СССР / Редкол.: Н. Б. Волкова (отв. ред.) и др.; Центральный гос. архив литературы и искусства СССР. – М.: Сов. Россия, 1983 – Вып.6. – 1988. – 496 с. – С. 322-331.
Станислав Нейгауз. Воспоминания, письма, материалы. – М., 1988. – 207 с.
Шевченко, Сергій Іванович. Шимановські, Блюменфельди, Нейгаузи: музичні родини на перехресті культур: колективна монографія / Кропивн. музей муз. культ. ім. К. Шимановського, Ін-т мистецтвозн., фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського, Об'єдн. поляків «Полонія» ім. К. Шимановського; ред. кол. Г. А. Скрипник, А. К. Терещенко, Л. О. Пархоменко, ред.-упоряд. О. І. Полячок. – Кропивницький: Видавець Лисенко В. Ф., 2019. – 664 с.
Шевченко, Сергій Іванович. Вершники на Інгулі / Сергій Шевченко. - Кіровоград: Авангард, 2013. – 331 с. – С. 140-143.
Анисимов А. Без киевских и ирпенских вакаций не состоялось бы «второе рождение» Бориса Пастернака: Б. Пастернак и Г. Нейгауз / А. Анисимов // Факты и комментарии. – 1999. – 29 мая. – С. 7.
Босько В. Дружина двох геніїв, або Навіки заримовані утрьох / В. Босько // Освітянське слово. – 2007. – № 2 (лютий). – С. 8.
Босько В. Стільки талантів, і всі родичі / В. Босько // Чому?. – 1997. – 5 вересня. – С. 4.
Вареник Н. «Тупик Нейгауза» / Н. Вареник // Зеркало недели. – 2006. – 22 апреля. – С. 13.
Верстюк О. День пам’яті Генріха Нейгауза / О. Верстюк // Вечірня газета. – 2001. – 12 жовтня. – С. 2.
Верстюк О. Ювілей музею / О. Верстюк // Вечірня газета. – 2006. – 14 квітня. – С. 3.
Ворона В. Таким він був за життя. Таким його пам’ятають сучасники. Такому складаємо шану ми: Музичні ювілеї (До 110-річчя від дня народження Г. Г. Нейгауза) / В. Ворона // Кіровоградська правда. – 1998. – 9 квітня. – С. 3.
Долгіх М. Густав Вільгельмович Нейгауз – музикант, педагог, просвітитель: етапи творчого шляху / М. Долгіх // Студії мистецтвознавства. – 2008. – № 4. – С. 47-56.
Допрос. Воспоминания о Генрихе Нейгаузе: Подготовлено Милицей Генриховной Нейгауз // Музыкальная жизнь. – 2000. – № 3. – С. 39-41.
Здір Л. Барвиста квітка у вінок пам’яті Генріха Нейгауза / Л. Здір // Народне слово. – 2001. – 7 квітня. – С. 2.
Здір Л. «Кіровоградська земля славна тим, що тут народився Генріх Нейгауз»: Всеукраїнський огляд-конкурс присвячений пам'яті видатного піаніста та педагога Г. Нейгауза / Л. Здір // Народне слово. – 2002. – 9 квітня. – С. 1.
Левінська А. 125 років із дня народження Генріха Нейгауза / А. Левінська // Новини Кіровоградщини. – 2013. – 18 квітня. – С. 2.
Левтонова О. О родословной Генриха Нейгауза и Кароля Шимановского: Фрагмент родословного древа Сигизмунда Шимановского / О. Левтонова // Музыкальная академия. – 2006. – № 1. – С. 155-158.
Макей Л. Нейгауз повернувся до Єлисаветграда / Л. Макей // Народне слово. – 2013. – 18 квітня. – С. 1, 13.
Маска Генріха Нейгауза // Ведомости. – 2005. – № 4. – С. 3.
Музею Нейгауза исполнилось 35 лет // Первая городская газета. – 2016. – 21 апреля. – С. 10.
Музикантів збирає Нейгауз // Голос України. – 2023. – 13 квітня. – С. 4.
Назаров Н. Пам’яті Нейгауза / Н. Назаров // Молодіжне перехрестя. – 2006. – 20 квітня. – С. 11.
Омріяний Нейгаузом рояль звучав на його честь // Народне слово. – 2011. – 21квітня. – С. 14.
Орел С. Українська рапсодія Генріха Нейгауза / С. Орел // Дзеркало тижня. – 2013. – 27 червня. – С. 16.
Про відзначення 125-річчя з дня народження Генріха Нейгауза: Постанова Верховної Ради України № 4803-VІ від 22 травня 2012 року // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 16. – С. 144.
Романюк Л. Усе – на честь Нейгауза / Л. Романюк // Наш бізнес. – 2013. – 18 квітня. – С. 4.
Стасюк, Анна. Марина Долгіх: «Український контекст я обрала свідомо...» / Анна Стасюк // Українська музична газета. – 2016. – № 4. – С. 6-7.
Трипільський Р. Нові назви старих вулиць / Р. Трипільський // Народне слово. – 2013. – 28 лютого. – С. 2.
Уколова Л. Педагогически организованная музыкальная среда в творчестве выдающихся педагогов-музыкантов ХХ века / Л. Уколова // Искусство в школе. – 2008. – № 3. – С. 48-51.
Френчко Л. «Нейгаузовские музыкальные встречи» / Л. Френчко // Ведомости. – 2007. – 27 апреля. – С. 7.
Фурлет Т. Будинок семи нот сонячної гами / Т. Фурлет // Народне слово. – 2004. – 17 квітня. – С. 2.
Фурлет Т. Віддати б шану вчителю та його видатним учням: До дня пам’яті Г. Нейгауза / Т. Фурлет // Кіровоградська правда. – 1997. – 9 жовтня. С. 4.
Шудря М. Розмай вечірніх матіол: 110 років з дня народження Генріха Нейгауза / М. Шудря // Українська культура. – 1998. – № 9-10. – С. 30-31.