Дейнекін Валерій Дмитрович

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Валерій Дмитрович Дейнекін

народився — 04.01.1955
місце народження — м. Кіровоград
дата смерті — 30.01.2003
місце смерті — м. Кіровоград
місце поховання — м. Кіровоград

Валерій Дмитрович Дейнекін (псевдонім Валерій Вєтров) (народився 4 січня 1955, Кіровоград − помер 30 січня 2003, Кіровоград) − український актор, режисер-постановник, заслужений артист України (з 1998 року).

Зміст

Життя і діяльність

Нема пророка на своїй землі,
Коли глаголив він ще на арені
Навіть тоді, коли душа в імлі,
І грає він уже на іншій сцені.
Він на землі пророком був краси.
Навчав добру і кликав всіх до світла.
А як плескав партер, балкон і яруси!
„Дейнекін, браво!” – зал кричав привітно.
Володимир Шурапов


Валерій Дмитрович Дейнекін народився 4 січня 1955 року в м. Кіровограді. Юність і молодість Валерія Дейнекіна припала саме на період розквіту театральної справи. На той період, коли на устах театралів не змовкали імена Вєтрова, Гуцалова, Тімош, Семенова, Параконьєва, Попудренка… Саме в такій атмосфері виховувався смак до мистецтва в юного театрала, найкращого учня школи № 6, фаната самодіяльності, учасника всіх олімпіад, конкурсів з художнього читання. До театру Корифеїв мати привела його ще п`ятирічним хлопчиком. Юнаком він збиратиме фотографії улюблених артистів – портрети, в ролях, вирізки з газет і журналів, і складатиме з них свій альбом, вшановуючи в такий спосіб високе мистецтво, яке безупинно манило й притягувало. На рівні підсвідомості вже тоді був окреслений його шлях на сцену, до Храму Мельпомени. У чотирнадцять років – символічний дебют на сцені Палацу культури ім. Жовтня, в колишньому приміщенні Громадського зібрання, де вперше звучали знамениті „Вечорниці” Петра Ніщинського. Валерій Дейнекін розпочинає своє театральне життя зі сценічним псевдонімом – Валерій Вєтров, в основі якого – прізвище улюбленого актора і режисера з театру російської драми Петра Вєтрова. А потім був кіровоградський педагогічний інститут ім. Олександра Пушкіна. Валерій бере активну участь в інститутській театральній студії, діяльність якої починається із самодіяльності. Народився цей творчий колектив у 60-ті роки ХХ ст. за ініціативи доцента Леоніда Феодосійовича Стеценка, літературознавця, театрала, рецензента і постійного гостя театру ім. М. Кропивницького, в інституті й було створено драматичний гурток. У 1976 році Валерій Дейнекін стає директором студентського театру «Резонанс» у Кіровоградському педінституті.

DeynekinVD2.jpg

Валерій Дейнекін мріяв на базі „Резонансу” створити Молодіжний муніципальний театр. У 1985 році заочно здобуває театральну освіту в одному із найпрестижніших мистецьких навчальних закладів − Московському театральному училищі ім. Б. Щукіна при академічному театрі ім. Є. Вахтангова. У 1989 р. художній керівник театру, народний артист Михайло Барський запрошує Валерія Дейнекіна до колективу театру ім. М. Кропивницького. Тут Валерій Дейнекін проявив себе не тільки як талановитий драматичний і комедійний актор, але і як постановник вистав з характерним власним режисерським почерком, не один рік був і художнім керівником колективу. За весь цей час на студентській і професійній сцені здійснив понад 50 постановок за творами класичних і сучасних авторів, а як актор вищої категорії зіграв майже півсотні гостро характерних ролей. Свідоцтво його непересічного таланту − довге сценічне життя багатьох вистав. У березні 1998 року Указом Президента України В. Дейнекіну було присвоєно високе звання Заслуженого артиста України, а за його працю на педагогічній ниві − звання «Відмінник народної освіти України». Саме з його ім'ям пов'язувало керівництво педуніверситету плани відкриття на музично-педагогічному факультеті спеціалізованого театрального відділення. Помер Валерій Дмитрович 30 січня 2003 р.

DeynekinVD3.jpg
Афіша молодіжного театру „Резонанс” ім. Валерія Дейнекіна

DeynekinVD4.JPG
Погруддя Валерія Дейнекіна перед входом до театру „Резонанс”


Вистави: «Ніч після випуску» В. Тендр якова (1982), «Наодинці з усіма» О. Гельмана (1985), «Єдиний спадкоємець» Ж. Реньяра (1989), «Отак загинув Гуска» М. Куліша (1991), «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка (1994), «Дві сім’ї» М. Кропивницького (1995), «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі (1997), «Привіт із того світу» М. Воронова (1997), «Голландочка» І. Кальмана (1998), «Чума обом родинам вашим» Г. Горіна (1998), «Дами і гусари» О. Фредро (2000), «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Кохання в стилі бароко, або Любов з неохоти» Я. Стельмаха (обидві – 2002). Ролі: Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького), Жеронт («Єдиний спадкоємець» Ж. Реньяра), Папагатто («Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі), Гуска («Отак загинув Гуска» М. Куліша), Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Монтеккі («Чума обом родинам вашим» Г. Горіна), Граф («Кохання в стилі бароко, або Любов з неохоти» Я. Стельмаха), Націєвський («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого).

Пам`ять

Не все минає безслідно в нашому світі. Пам`ять, освячена любов`ю, вічно береже високе й духовне. Про Валерій Дейнекіна згадують сучасники: Микола Горохов, режисер: -На початку 1970-х при будинку культури імені Жовтня створили театральний гурток, який вела Тетяна Йосипівна Корнієць. Я був свідком того моменту, коли хпопчисько - восьмикласник прийшов «на сцену» під вигаданим прізвищем Ветров. Певний час він так і виступав, аж поки його не «видала» однокласниця Наталка Пшенична. Він про себе сказав скромно: «Вірний служитель Мельпомени». Я б назвав його лицарем без страху і докору, яких поклав своє серце на вівтар театру.

Катерина Лісняк, директор Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого: -Він мріяв стати актором і режисером, але його батько був проти. Подібне було і в родині Тобілевичів: Карпо Адамович, батько майбутніх світочів театру, не хотів, щоб його сини і донька мали відношення до мистецтва. Казав, це несерйозна справа. Так само думав і батько Валерія. Але хлопець таки наважився поїхати до Києва, щоб вступити до театрального інституту імені Карпенка-Карого. Спроба була невдалою. Він повернувся до Кіровограда і вступив на філологічний факультет педінституту, закінчив українське відділення. Навчаючись, відвідував театральний гурток (театром він іще не називався), який вела Тамара Левченко, а після її від’їзду з Кіровограда очолив його. Гурток переріс у театр «Резонанс», яким Дейнекін опікувався багато років.

Вікторія Майстренко, актриса, заслужена артистка України: -Коли я прийшла працювати в театр, Валерія там іще не було. Але всі ми, молоді актори, чули про його театр «Резонанс» і бігали на його вистави. Мені дуже хотілося познайомитися з Валерієм і це сталося під час зйомок телефільму «Пошилися в дурні» на хуторі Надія. Я трохи побоювалась Дейнекіна. А він виявився таким доступним, нормальним і дуже інтелігентним. Не все було ідеально, але його людська порядність, відданість, чистота для всіх нас були взірцем. Він був для нас прикладом служіння мистецтву. Валерій Лупітько, актор: -Мені надзвичайно пощастило. Я знав його як педагога, як друга і, можливо, навіть більше, ніж друга. Це унікальна людина. Він навчав нас професії і вів по життю. У нас були різні школи: в мене українська, у нього російська. Але він у роботі вмів об’єднати всіх. Він просто робив свою справу, не думаючи про те, що буде потім. Він просто любив театр.

Бібліографія

Синьйор Монтеккі: Реквієм-спогад про Валерія Дейнекіна / Укл. Володимир Шурапов,. - Кіровоград : КОД, 2003. - 71 с.

Добрянський І А. Дружні бесіди : радіопубліцистика / Ігор Добрянський, Василь Марко. - Вид. 2-ге, допрац. і доп. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2008. - 231 с.

Березняк Т. Памяти Валерия Дейнекина : Стих / Березняк Т. // Народне слово. - 2004. - 31 січня. - С. 2

Дейнекін Валерій Дмитрович : На 49-у році раптово обірвалося життя заслуженого артиста України В.Д. Дейнекіна // Народне слово. - 2003. - 1 лютого. - С. 3

Зібрали кошти на пам`ятник В.Дейнекіну // Кіровоградська правда. - 2004. - 22 квітня. - С. 1

Здір Л. Незатишно без нього буде жити ... / Л. Здір // Народне слово. - 2003. - 4 лютого. - С. 1

Здір Л. Світлій пам`яті режисера і актора : В обласному музично-драматичному театрі відбувся вечір пам`яті заслуженого артиста України В.Дейнекіна / Л. Здір // Народне слово. - 2003. - 4 березня. - С. 1

Илючек Ю. В память Мастера / Илючек Ю. // Украина-центр. - 2004. - №1. - С. 5

Корнієць Т. Ти горів. щоб запалити інших / Корнієць Т. // Кіровоградська правда. - 2003. - 7 березня. - С. 4

Левочко В. В память о мастере / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 2 апреля. - С. 3

Левочко В. Валерій Дейнекін: "Нам за служіння Мельпомені платять копійки. Навіть аматори не поспішають іти в професіонали" / В.Левочко // Народне слово. - 1999. - 14 серпня. - С. 4

Левочко В. Горить його зоря / В. Левочко // Народне слово. - 2005. - 11 січня. - С. 3

Левочко В. Згадуючи Дейнекіна / В. Левочко // Народне слово. - 2007. - 5 травня. - С. 2

Левочко В. История одной любви / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 6 августа. - С. 5

Левочко В. Навсегда молодой / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 17 декабря. - С. 5

Левочко В. Нам так тебе не вистачає : Пам`ять / В. Левочко // Народне слово. - 2004. - 31 січня. - С. 2

Левочко В. Неправда, друг не умирает, лишь рядом быть перестает / В. Левочко // Ведомости. - 2003. - 7 февраля. - С. 3

Левочко В. Пам`яті актора / В. Левочко // Народне слово. - 2004. - 28 жовтня. - С. 2

Левочко В. Памяти артиста / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 29 октября. - С. 12

Левочко В. Память сильнее человека... / В. Левочко // Ведомости. - 2006. - 3 ноября. - С. 6

Левочко В. Там, у віддаленому Всесвіті : Спогади про В. Дейнекіна. Ким він був для кіровоградців? / В. Левочко // Народне слово. - 2003. - 4 березня. - С. 3

Левочко В. Элегия: с тобой и без тебя / В. Левочко // Ведомости. - 2005. - 7 января . - С. 3

Макей Людмила. "Він просто любив театр". Кіровоградці згадують В. Дейнекіна / Людмила Макей // З перших уст. - 2015. - 5 лютого. - С. 6

Марко В. Запросини пам`яті / В. Марко; До 50-річчя Валерія Дейнекіна // Народне слово. - 2005. - 6 січня. - С. 4

Марко В. Сімдесят сторінок болю й любові : Пам`яті Валерія Дейнекіна / В. Марко // Кіровоградська правда. - 2003. - 11 листопада. - С. 3

Марко В. Я пам`ятатиму Вас, Валерію... : Спомин про Валерія Дейнекіна / В. Марко // Вечірня газета. - 2003. - 14 березня. - С. 9

"Немає див, і мріяти даремно..." // Студентський вісник. - 2003. - №10. - С. 5

Пішов з життя Валерій Дейнекін : Некролог // Вечірня газета. - 2003. - 31 січня. - С. 2

Пам`яті Дейнекіна // Народне слово. - 2015. - 5 лютого. - С. 11

Семина Н. Наш Дейнекин : Год без него / Семина Н. // Елисаветградские ведомости. - 2004. - 30 января. - С. 4

Тобілевич В. Пам’яті Валерія Дейнекіна / В. Тобілевич // Народне слово. - 2012. - 5 квітня. - С. 20 : фото

Трудовики зібрали кошти на пам`ятник Валерію Дейнекіну // Вечірня газета. - 2004. - 23 квітня. - С. 1

Френчко Л. Знаменитости степной столицы : Валерий Дейнекин / Френчко Л. // Ведомости. - 2004. - 31 декабря . - С. 8

Web-ресурси

Дейнекін Валерій Дмитрович

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти