Горячко Лідія Григорівна

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Лідія Григорівна Горячко

народився — 4 грудня 1913
місце народження — с.Вільшанка, Кіровоградська область
дата смерті — 2 серпня 1993
місце смерті — м.Київ
місце поховання — м.Київ

Лідія Григорівна Горячко (4 (17) грудня 1913 – село Вільшанка – 2 серпня 1993- м.Київ) – перекладачка, член Спілки письменників України, вчителька, учасниця геологічних експедицій.

Зміст

Життя і діяльність

Горячко Лідія Григорівна народилася 4 (17) грудня 1913 року в селі Вільшанка на Кіровоградщині (нині – селище міського типу), в сім`ї службовця. Ще в давні часи Кіровоградщина стала другою Батьківщиною для сотень болгар, які рятувалися від османського ярма. В книзі «Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область» простежуються першовитоки заселення болгарами цих земель: «під час Російсько-турецької війни (1768–1774) близько 400 болгарських родин звернулися до головнокомандуючого російською армією з проханням дозволити їм оселитися в цій місцевості, і восени 1773 року їх розмістили на зимівлю в селах Бузького Козацького війська. Наступного року поселенці обрали місцем свого постійного проживання село Вільшанку (нині – райцентр на Кіровоградщині). Спілкуючись із місцевим населенням, болгари зберегли мову, обряди і звичаї своєї історичної Батьківщини. У с. Вільшанка й народилася Лідія Горячко – майбутня письменниця, ім’я якої ще за життя ввійшло в декілька енциклопедичних видань».

Дослідник життя і творчості Лідії Горячко Ганна Бабій у своїй статті «Українські нащадки слов`янських просвітителів Кирила і Мефодія» зазначає: «Родовід перекладачки походить зі Степової Еллади (…). Мати Лідії Горячко, Марія Захарівна Пєліхова, мала болгарське коріння. Напрочуд вродлива, з розкішною чорною косою, вона виховувалася в багатому домі в містечку Ольвіополі, яке пізніше ввійшло до м. Первомайська. Посагу в Марії не було, тому й видали її заміж у 26 років за старого, малописьменного парубка із сусіднього болгарського села Вільшанка. Від цього шлюбу і народилася в 1913 році майбутня письменниця». В неопублікованих спогадах Лідії Горячко, написаних нею в Києві в 1980–1990 рр., що зберігаються в архіві Ганни Бабій, майбутня перекладачка говорить: «… Бджола після довгих мандрів летить до квітки, щоб напитися нектару, – людина горнеться до спогадів, як до живої істоти. Народилася я в сім’ї робітника 1913 року 17 грудня в болгарському селі Ольшанка Одеської області, тепер – Кіровоградської. Дівчинкою була дуже вразливою; чуже горе сприймала, як своє. Вчилася я добре, вже з перших класів відчувався нахил до мови. Оповідання на вільну тему писала з легкістю; у навчальному році не було жодного пропуску, хоча доводилося всю зиму ходити в сандалях, а до школи було далеченько. У старших класах мені і моїм ровесникам пощастило: мову і літературу викладав політемігрант, болгарський письменник Петер Аджаров (кілька років тому помер у Болгарії); ми мали змогу розмовляти годинами із блискучим знавцем болгарської мови, теж політемігрантом – Гранчаровим. Всі дисципліни викладалися болгарською мовою». Закінчивши болгарську семирічну школу, Лідія Горячко вступила до Первомайського педагогічного технікуму. Ось, як про ці часи згадує сама письменниця: «Успішно закінчивши школу у 1928 році, я вступила до українського педтехнікуму, вирішила, як моя перша вчителька, присвятити життя школі. В технікумі пощастило: українську мову і літературу викладав обдарований викладач Никифор Семенович Скриль (він ще й окремо мені допомагав, адже я закінчила болгарську школу). Никифор Семенович прищепив мені велику любов до українського слова. По закінченні технікуму влітку в рідному селі займалася ліквідацією неписьменності, а з 1 вересня 1930 року (не було ще й 17 років) почала вчити другий клас. Незважаючи на те, що в мене була вже середня освіта, я вчителювала і сама вчилася, прислухаючись до розмовної мови, як гумка вбирала дотепні слова, поговірки, народні жарти. Ставилися до мене з великою повагою, літні чоловіки та жінки напрошувалися, щоб я їх вчила». Отримавши диплом, вчителювала на Одещині та Донеччині. «Саме в ті роки, – пише директор україно-болгарського історичного музею В. Вовченко, – по-справжньому викристалізувався її потяг до художнього слова, який Лідія Горячко прагнула реалізувати і в роботі драмгуртка, і в поетичних спробах, і в художньому перекладі». В юнацькі роки писала поезії й уже в 21-річному віці її вірші були надруковані. В 1935 році Лідія Григорівна вступила на філологічний факультет до Ленінградського державного педагогічного інституту. Про цей період життя вона згадує: «В інституті почала писати вірші, була в літгуртку, писала і весь час мріяла про навчання на Україні». Але, за станом здоров`я їй довелось перервати навчання. Й у 1937 році Лідія Горячко приступила до занять на філфаці Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Зі спогадів Лідії Григорівни: «У 1938 році вже з сім’єю жила в сімейному студентському гуртожитку. За чоловіком-геологом я кілька років їздила по Україні, працювала не за фахом. У 1941 році геологічна експедиція, яку очолював мій чоловік, працювала у Кіровоградській області». Під час обстрілу вантажної машини з геологічним устаткуванням на станції Павлиш загинув син Лідії Горячко – Анатолій. Про своє подальше життя письменниця згадувала: «Невдовзі ми опинилися на Уралі, без документів. Випадково дізналися, що КДУ евакуювався в Кзил-Орду. У 1945 році Українське геологічне управління відкликало чоловіка з Уралу. Ми знову в рідному Києві – місті, де я здобула вищу освіту, вперше відчула тепло синових рученят, де так багато хороших щирих друзів». В трагічні роки війни письменниця разом із чоловіком-геофізиком віддала роботі на Уралі багато сил і часу. Там, у суворій уральській землі, похована ще одна дитина письменниці, дочка Мірра, яка народилася в 1942 році, а померла раптово від набряку легенів у 1944 році.

У 50-х роках вийшов друком перший переклад Лідії Горячко. Це було оповідання Ангела Каралійчева «Трайчо признался». З цього часу Лідія Григорівна стає професійним літератором. Пізніше було замовлення перекласти декілька оповідань Єліна Пеліна, а потім – величезний роман Д. Ангелова «На життя і смерть», обсягом 40 друкованих аркушів, який і став візитною карткою перекладачки. Цей роман витримав три видання. Плідний період перекладацької діяльності Лідії Горячко припадає на 1960–1970-ті роки. З великим успіхом вона перекладає болгарською мовою лібрето опери «Богдан Хмельницький» до приїзду болгарської урядової делегації до Києва в 1957 році; готує болгарськомовний репертуар з Державною капелою бандуристів УРСР для гастролей у Болгарії (1958); перекладає болгарською мовою деякі інтермедії для видатного дуету народних артистів України Юхима Березіна та Юрія Тимошенка (Тарапуньки і Штепселя), готуючи їх до гастрольної подорожі в Болгарію (1959); пише численні літературознавчі статті й переклади. В 1966 році Лідія Горячко стала членом Національної Спілки письменників України. Ще за життя Л. Горячко вела ретельний облік свого творчого доробку, й нині в родинному архіві нащадків письменниці зберігається перелік її перекладів та літературознавчих статей, які вона присвятила українсько-болгарським зв`язкам та болгарській літературі. Оригінал списку друкованих робіт, складений Лідією Горячко власноруч, зберігається в архіві Ганни Бабій, копія – у літературному музеї м. Кіровограда (нині Кропивницького).

У 1974 році вийшла друком збірка оповідань «Береги» – спільний продукт книговидавництв «г. Бакалов» (м. Варна) і «Маяк» (м. Одеса). Перу Лідії Горячко належать переклади новел Йордана Тодорова «Випадковий гість» та «Російський князь», а також оповідання «Важке щастя» Тихомира Йорданова. Надзвичайно плідною виявилася творча співдружність Лідії Горячко з літературознавцем-болгаристкою Вікторією Захаржевською. Досить сказати, що саме цій дослідниці належать статті про Л. Горячко в «Українській літературній енциклопедії», а також в «Енциклопедії сучасної України». Творча спадщина Л. Г. Горячко – це переважно переклади понад 50-ти художніх творів болгарських митців слова. Найбільш знаними її перекладацькими студіями є: романи «На життя і смерть» Д. Ангелова (1957), «Республіка дощів» С. Даскалова (1974); повісті «Воля» М. Горчивкіна (1960), «Танго» Г. Караславова (1978; 1985); зб. оповідань «Іванчові пальчики» Єлина Пелина (1960), «Сільські душі» С. Даскалова (1962); кн. «Болгарські смішинки» (1969; 1984; 1990); окремі твори Н.Антонова, Д. Асенова, К. Бєлева, М. Грубешлієвої, К. Калчева, Л.Каравелова, А. Каралійчева, Х. Пелітева, Т. Павлова, Н. Месечкова, А.Константинова, С. Минкова, Д. Фучеджієва опубл. у зб. «Болгарський гумор і сатира» (1974), «Сучасна болгарська новела» (1977), «Веселий ярмарок» (1985). Всі ці переклади публікували київські видавництва. Перекладацьку майстерність Лідії Григорівни Горячко високо цінували Павло Тичина і Матей Шолкін, Платон Воронько і Кристо Белєв. У статті, присвяченій 90-літтю з дня народження письменниці «Гордість краю степового», надрукованій у газеті «Зорі над синюхою» 20 грудня 2003 року, В.Вовченко зазначає: «Працюючи над перекладами, Л.Г.Горячко ніколи не забувала про ту місцину, де зростала, про своїх перших навчителів Н.Чантулову, В.Соломонова, П.Аджарова, шкільних друзів та чарівну красу ні з чим незрівняної річки Синюхи. Щоразу по приїзді до Вільшанки, вона незмірно раділа тим змінам, що відбувалися в районі. Її цікавило буквально все: і які сорти пшениць краще прижилися в цій степовій зоні (…), і що нового з`явилося в програмах болгарських фольклорно-етнографічних ансамблів «Гуденки» та «Садянка», і як навчаються діти селян в місцевій музичній школі. (…). Вона мріяла написати історичну розвідку про поселення придунайських болгар в нашому краї (для чого зібрала чимало архівних матеріалів), але не встигла…». Упродовж майже 40 років літературного життя Л. Горячко часто виступала на радіо зі статтями та перекладами, брала участь у літературних вечорах, де виголошувала доповіді болгарською мовою, стала учасником двох симпозіумів перекладачів у м. Варні в Болгарії; була особисто знайома й листувалася з багатьма письменниками. Померла Лідія Григорівна Горячко 2 серпня 1993 року в Києві.

Твори болгарських авторів, слово яких донесла до українського читача Лідія Горячко, стали раритетами, за своїм змістом вони не втрачають актуальності й нині. Творчий доробок перекладачів і дослідників-болгаристів ХХ ст. обов’язково знайде свій шлях до сердець нових поколінь українських читачів.

Нагороди

Творча спадщина Л.Г.Горячко гідно відзначена в Україні й у Болгарії. В 1979 році Лідія Григорівна Горячко удостоєна Спеціальної нагороди Спілки письменників Народної Республіки Болгарія, Золотого Почесного Знака Всенародного комітету болгарсько-радянської дружби, медалі «Сторіччя з дня визволення Болгарії з-під турецького гніту», їй присвячені статті в газетах «Літературна Україна», «Літературен фронт», «Вєчєрні новіні» та ін.

Бібліографія

Ангелов, Димитр. На життя і смерть: роман / Димитр Ангелов; пер. з болгар. Лідія Горячко; авт. післям. Олена Шпильова. - Вид 2-е. - К.: Дніпро, 1965. - 618 с.: іл.

Бабій Г. Мовою братерського єднання / Ганна Бабій // Ми родина. – 2003. – № 7. – С. 3.

Бабій Г. Слово Кирила і Мефодія на Кіровоградщині / Ганна Бабій // Болгарський щорічник. – К.: Київський славістичний університет, 2006. – С. 251.

Болгарські смішинки: нар. гумор. Збірник / сост., пер. з болг. Лідія Горячко, худ. А. П. Василенко. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Дніпро, 1984. - 157 с.: іл.

Болгарські смішинки: прислів'я, афоризми, анекдоти, гуморески. Збірник / сост., пер. з болг. Лідія Горячко, худ. В. А. Казаневський. - 3-е вид., випр. і доп. - К.: Дніпро, 1990. - 315 с.: іл.

Болгарські смішинки: збірник / сост., пер. з болгар. вид. 1963-1966 р. Л. Горячко. - К.: Дніпро, 1969. - 94 с.: іл.

Гуржос І. І., Распутний Л. С. Вільшанський район // Історія міст і сіл Української РСР в 26 т. / Гол. ред. Колегія П.Т.Тронько (голова) та ін.; Ін-т історії України АН України. – К.: УРЕ, 1972 – Кіровоградська область / Ред., кол. Д.С. Сиволап (голова) та ін. – 1972. - 815 [1] с.: іл. Бібліогр. посилання в підрядк. приміт. - Імен. геогр. покажч.: с. 774 – 811. (про Л.Г.Горячко – с. 165).

Даскалов, Стоян Цеков. Республіка дощів: роман / Стоян Даскалов; пер. с болг.: Л. Горячко, Н. Оніпко. - К.: Молодь, 1978. - 256 с.

Добревський Димитр. Три сходинки до трону / Димитр Добревський. Танго / Георгій Караславов ; Пер. М. Крилов, Л. Горячко, Худ. І. М. Гаврилюк. - К.: Молодь, 1985. - 294 с.: іл

Web-ресурси

Жіноче обличчя літератури краю

Захаржевська В. О. Горячко Лідія Григорівна / В. О. Захаржевська // Енциклопедія сучасної України

Календар знаменних і пам`ятних дат на 2003 рік

Календар знаменних і пам`ятних дат на 2008 рік

Г.І. Бабій Українські нащадки слов`янських просвітителів Кирила і Мефодія

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти