Вишиваний Василь

Матеріал з wiki
Перейти до: навігація, пошук

Василь Вишиваний

народився — 10.02.1895
місце народження — м. Пула, Хорватія
місце поховання — не збереглося відомостей про місце захоронення (ймовірно біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва)

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний) (10 лютого 1895, м. Пула, Хорватія — 18 серпня 1948, м. Київ) — український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог), полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни. Він вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України.


Зміст

Життя і діяльність

Вільгельм фон Габсбурґ народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, що знаходився близько м. Пули (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі на острові Лошинь в тогочасній австро-угорській провінції Істрія. Вільгельм фон Габсбург походив із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів. Родинною гілкою цього роду, до якого належали батьки Вільгельма, була династія Габсбургів-Лотаринзьких. В ній поєдналися дві гілки європейської знаті — Габсбургів і Лотарингів. З одного боку він прямий потомок від київської княгині Ольги і Великих князів Київських з роду Рюриковичів, а з іншого - Гедиміновичів. Батьком Вільгельма Габсбурга був австрійський архікнязь (ерцгерцог) Карл Стефан Австрійський (1860–1933) — син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської. Пізніше, після проголошення незалежності Польщі він прийме польське громадянство і буде одним з кандидатів на польський престол. Його мати — австрійська архікнягиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська (1862–1933) була дочкою архікнязя Карла Сальватора Австрійського-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської.

Vushuvaniy1.jpg

Сімейне фото архікнязів Габсбургів-Лотарингських 1896 р.

Вільгельм наймолодший з шести дітей на руках матері Марії Терези

Вільгельм Франц був наймолодшою дитиною з шести в родині Марії Терези і Карла Стефана Габсбургів-Лотаринзьких. Родина жила певний час в Пулі, де народилися всі діти. Оскільки мати Вільгельма походила з італійського роду, в сім'ї спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу Стефану діти навчилися німецької. Вдома їх вчили приватні вчителі — крім загальної шкільної програми дітей вчили трьох мов: італійської, французької, англійської.

Батько Карл Стефан був адміралом австрійського військово-морського флоту і часто брав дітей, особливо хлопців, в подорожі по Адріатичному морю. Впродовж шести років, починаючи з десятилітнього віку, Вільгельм подорожував по світу разом зі своїми братами і батьком. Вони відвідали багато країн Європи, побували в Африці, Америці, Азії. Проте невдовзі його батько полишив службу у ВМС Австро-Угорщини. Було прийнято рішення переїхати на родинний маєток в м. Живець, Західної Галичини (сучасна Польща), який його родина отримала в спадщину від архікнязя Альбрехта Фердинанда Габсбурга. Родина Габсбургів-Лотаринзьких провела там решту свого життя.

Vushuvaniy2.jpg

Вільгельм в родинному маєтку Живець (середній)

З 1905 року Вільгельм Франц навчався у Віденському реальному училищі, яке він закінчив 1912 року. Наступного року Вільгельма і його брата Лео було відправлено на навчання до військової академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Навчаючись в академії Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана Франка, Федьковича, Стефаника, Шевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була «Мала Історія України» Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата з його сотні на прізвище Пришляк. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.

У лютому 1915 Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася — з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали у полку Василем Вишиваним. Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь проніс крізь більшу частину свого життя і навіть пізніше присвятив своїм бойовим товаришам збірку віршів і підписався під нею не як Габсбург, а як Василь Вишиваний.

Vushuvaniy3.jpg

Ерцгерцог Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), 1915 р.

Під час служби на фронті Вільгельма Габсбурга нагородили декількома нагородами Німеччини і Австро-Угорщини, зокрема однією з найвищих — залізним хрестом Прусії 1 класу.

За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім'ї по досягненні 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином в 1916 році Вільгельм Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім'ї виявилась справжнім благословенням. За протекції архікнязя вдалося призначити міністром охорони здоров'я країни — українця Івана Горбачевського.

Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним з провідних українських політиків імперії — К. Гужковським. Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про відокремлення українських земель в складі Австро-Угорської імперії, де вони б мали більше самоврядування і контроль над культурним життям. В цей час також відбувається перша зустріч Вільгельма Габсбурга з урядовими колами країни і, зокрема, головою генерального штабу архікнязем Фрідріхом, стосовно перспективи вирішення українських проблем. Згодом Вільгельм познайомився з іншими провідними українськими політиками Австро-Угорщини — Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Вони, безумовно, підтримували ідею утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорської імперії, а допомога і протекція члена імператорської родини наближала їхні мрії до здійснення. Одним з проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону Українських Січових Стрільців у 1914 році. З поразкою Росії навесні 1918 Вільгельма Габсбурга призначено командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За Берестейським мирним договором загони німецьких та Австро-Угорських військ також були передислоковані в Україну — серед них і загони Січових Стрільців. 1 квітня 1918 р. Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС біля Херсону. У 1919 р. разом із спеціальною комісією опрацював план реорганізації УНР. У Бухаресті, добився від румунського уряду дозволу на переїзд українських військовополонених із Заходу, для формування тих частин армії УНР, які взяли участь у Першому зимовому поході в Україну. Коли після Берестейського миру, німецькі й австро-угорські війська почали проганяти російських більшовиків з України та використовували цю нагоду для окупації Східної України, Вільгельм добився від імператора Карла I командування над Українськими Січовими Стрільцями, куренем який був уже на Сході. Так виникла "Група ерцгерцог Вільгельм". На початку квітня 1918 року він фактично став командувати УСС-ами. Під його командуванням УСС-ам вдалося розгорнути широкі воєнні дії, взяти Херсон, Нікополь, Катеринослав (тепер Дніпропетровськ), а у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) він намагався утворити другий полк УСС. А вже навесні 1919 року у Станиславові він став полковником Українських Січових Стрільців. Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон УСС від розформування, якого жадали деякі як в Україні, так і в Австрії, але проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил. За його власним визнанням, він не лише не бажав брати участь у реквізиціях збіжжя у мирного населення, але й відверто відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади. Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського — ставленика Німеччини в Україні. Він відчував конкуренцію з боку Габсбурга і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана. Від Скоропадського до німців було направлено декілька скарг, а ті в свою чергу вимагали від Відня більшого контролю над поведінкою члена імператорської сім'ї. Підкорившись тиску Німеччини, австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні. Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурга було відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв'язку з численними доносами. Незважаючи на опір своїй діяльності, а також на нові спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязеві вдалося відстояти цей український підрозділ і по поверненні в Україну, знову очолити його.

Побоювання Скоропадського щодо Габсбурга виявилися небезпідставними. У травні 1918 р. серед соціалістів Одеси виник задум підняти повстання проти влади Скоропадського і проголосити Габсбурга-Вишиваного новим гетьманом. На таємній нараді соціалістичних партій та представників УСС було вирішено дати запит архікнязеві стосовно його участі в повстанні. У випадку його згоди планувалося почати підготовчу роботу для заколоту в Києві. Одначе сам Габсбург не був до цього готовий, і мотивував свою відмову тим, що жадав підтримки всього українського народу в разі приходу до влади. Крім цього, існували й інші плани приведення до влади Габсбурга-Вишиваного, як у Великій Україні, так і в Галичині. Однак, як відзначають сучасники, сам архікнязь не був готовий до захоплення влади збройним шляхом і, не зважаючи на свою прихильність до справи української державності, покладав основні надії на федеративний союз України із габсбурзькою монархією. Всупереч чуткам і теоріям, він не мав чіткого плану державного будівництва.

Vushuvaniy4.jpg

Вільгельм Габсбург в колі Українських Січових Стрільців. Олександрівськ, травень 1918 р.

З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника армії УНР, і у вересні 1919 р. був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам'янця-Подільського, де на той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи. Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. У березні 1920 р., після перенесеного тифу, він нарешті прибув до Відня. Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбург спочатку брав активну участь у житті української діаспори в Австрії. 1921 року у Відні виникло Українське національне вільнокозацьке товариство, яке обрало головою управи Габсбурга-Вишиваного. Товариство випускало газету «Соборна Україна», яка дуже прихильно ставилася до особи архікнязя. Серед деяких українських емігрантських монархічних кіл він все ще користувався певною популярністю і розглядався як потенційний кандидат на український трон. Однак у номері «Соборної України» від 19 грудня 1921 року він однозначно заперечив свої претензії на верховну владу в Україні. Це однак не завадило Вільгельму активно цікавитися подіями як в Україні, так і серед українських емігрантських кіл. Поступово Габсбург став непомітним в політичному житті української еміграції. У різні часи він зустрічався з представниками української еміграції — Павлом Скоропадським, Євгеном Коновальцем, Євгеном Петрушевичем, В'ячеславом Липинським, Віктором Андрієвським та іншими, але згодом навіть ці контакти зійшли нанівець. В емігрантському колі, Габсбурга вважали скоріше замріяним ідеалістом, аніж дієвим політиком. Його збірка віршів українською мовою «Минають дні» (1921) рішуче підкреслила основне зацікавлення Габсбурга-Вишиваного — спогади та література.

Пізніше Вільгельм Габсбург займався власним бізнесом — продажем земельних ділянок в різних частинах Європи. Деякий час він мешкав у Франції та Іспанії, займаючись ріелторською справою. Під час Другої світової війни він, як і всі Габсбурги, рішуче відмовився від співпраці з нацистами і знаходився під наглядом Гестапо, оскільки існували підозри стосовно його співпраці з англійською розвідкою. Після війни він продовжував займатися власним бізнесом — мав лакофарбовий завод у Відні, одружився, мав двох синів — Піча і Франца. Певні побоювання щодо Габсбурга-Вишиваного мала й радянська розвідка. Проте її головна увага була прикута до співпраці Вільгельма з українськими націоналістами — зокрема, з Євгеном Коновальцем до війни та з представниками ОУН — після неї. Вже після закінчення війни, під час окупації Відня в 1944–1947 рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним. Привід для арешту з'явився, коли агент французької розвідки капітан Пеліс'є мав зустріч у Відні з Вільгельмом Габсбургом. 26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурга було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлсбадської тюрми, де велося попереднє слідство. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН.

Vushuvaniy5.jpg

Вільгельм Габсбург незадовго до арешту. Відень, 1946 р.

Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійний характер. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції. Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконаними. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду призвели до захворювання Габсбурга на туберкульоз. Вільгельм Габсбург хворів на легені вже давно, втім тюремний лікар нічого іншого, крім захворювання серця, не згадувала в історії хвороби. Свідоцтво про смерть проте вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о 3-й годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарні. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення — ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла. З огляду на засекреченість обставин смерті Габсбурга-Вишиваного ця історія рясніла легендами, аж поки справжні документи не пролили світло на правдивий перебіг подій.

Діяльність Вільгельма Габсбурга ще чекає ретельного дослідження. Особливої уваги потребує оцінка його літературної творчості, про яку відомо ще менше, ніж про його політичне життя. Габсбург-Вишиваний регулярно дописував до віденського українського журналу «Соборна Україна», а також до інших україномовних видань в діаспорі. Його найвідомішим літературним внеском є збірка віршів «Минають дні» (1921). Її Вільгельм присвятив своїм бойовим товаришам по УСС.

Пам’ять

В часи перебудови і переоцінки діяльності Сталіна та його секретних служб справа Габсбурга-Вишиваного знов була переглянута комісією по реабілітації незаконно засуджених в СРСР. 16 січня 1989 його посмертно реабілітовано. Відтоді розсекречено багато документів у справі Габсбурга-Вишиваного. Наразі в українському суспільстві йде переоцінка його діяльності і внеску в історію України. Зокрема, деякі пропонують назвати його ім'ям одну з вулиць Києва, де цей патріот України закінчив своє життя.

За ініціативи товариша Габсбурга-Вишиваного по еміграції та ув'язненню — Романа Новосада 2 липня 2000 року у Відні в українській греко-католицькій церкві Святої Варвари було відкрито меморіальну дошку Василю Вишиваному (Вільгельму Габсбургу).

Бібліографія

Розіп’ята муза : антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю: у 2 т. / Львівська міська рада; укл. Юрій Винничук. - Львів : Піраміда, 2011 - Т. 2. - 2011. - 656 с.

Гусейнов, Григорій Джамалович. Незаймані сніги : п’ятнадцять мандрівних історій : [документальні повісті] : в 3 кн. / Григорій Гусейнов. - Дніпропетровськ : Арт-Прес, 2010 - Кн. 2. - 2010. - 559 с.

Дашкевич, Ярослав. Постаті [] : Нариси про діячів історії, політики, культури / Ярослав Дашкевич ; укл. : Мирон Капраль, Галина Сварник, Ігор Скочиляс. - 2-ге виправл. й доп. вид. - Львів : Піраміда, 2007. - 807,[1] с.

Хорунжий, Юрій Михайлович. Українські меценати : Доброчинність - наша риса / Юрій Хорунжий,. - К. : КМ Академія, 2001. - 134,[3] с.

Онацький, Євген. Портрети в профіль / Євген Онацький. - Чікаґо : Українсько-Американська Видавнича Спілка, 1965. - 300 с

Гірняк, Никифор. Полк. Василь Вишиваний [Текст] = Colonel Vasil Vyshywany / Никифор Гірняк,. - Вінніпеr : Вид. хор. УСС Дм.Микитюк, 1956. - 70,[1] с. : фот.

Липовецький Святослав. Родич імператорів на службі України (Габсбург, який став Василем Вишиваним) / СвятославЛиповецький // День. - 2008. - 29 серпня. - С. 8 : фото

Сюндюков , Ігор. Такі різні Габсбурги [Текст] / Ігор Сюндюков // День. - 2015. - 11 вересня. - С. 8 : фото

Терещенко Ю. Українець з династії Габсбургів [Текст] / Ю. Терещенко // Урядовий кур'єр. - 2005. - 17 травня. - С. 12

Хорунжий Ю. "Україна для мене на першому місці" [Текст] / Ю. Хорунжий // Урядовий кур'єр. - 2006. - 30 вересня. - С. 12

Шевченко С. Козацький отаман [Текст] / С. Шевченко // Народне слово. - 2010. - 23 лютого. - С. 4

Багацький Л. Варяг, не чужий Єлисаветграду [Текст] / Л. Багацький // Кіровоградська правда. - 2010. - 29 жовтня. - С. 10


Web-ресурси

Стрельська Лариса. До життєпису Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного)

Чернецький Евген. Габсбурги.

Василь Вишиваний - український принц з династії Габсбургів.

Український патріот із династії Габсбургів

Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург) - яскрава постать української історії

Василь Вишиваний, який не став королем України. Уривок із книжки Тімоті Снайдера “Червоний Принц”

Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбург). Поет і січовий стрілець

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Інструменти